Глава 1535
- Який же ти, виявляється, засранець, Перший Старший Брат! - Цзи Ян, як завжди, не дуже соромилися у висловах. Вона пішла слідами Су Ло і також встала, задривши голову й роздивляючись усе на висоті.
- Наньгун Луюнь ще тримається.
Його Високість не показував слабкості. Хто з несвятих присутніх міг подумати, що цей монстр страждає від майже нестерпного болю? На жаль, Су Ло знала про це. І нутром панувало наближення лиха.
Дунфан Сюань шалено розхвилювався:
- Третій Джуніоре, і довго ти збираєшся ховатися?
- Буквально на пару ударів довше, ніж ти сам, - парував юнак.
- Та годі, я ж бачу, як тремтять твої ноги від страху. А-ха-хо!
Незважаючи на святкові веселощі, Дунфан Сюаня виходила з полону кривавої аури. Однак, Його Тіраншесті не відставали.
- Старший брат і сам наляканий, трясешся, як осиковий лист з голови до п'ят.
Обстріє меча Цзюеша було спрямовано прямо в груди Нангун Льюня:
- Ти все ще смієшся насміхатися в обличчя смерті?
Але принц лише потиснув плечима:
- Поки що ти не продемонстрував нічого такого, чому б у мене з'явилося бажання скласти заповіт. Давай, не стрибай, покажи все, на що ти здатний.
- Як побажаєш! - гукнув Дунфан Сюань і крутився на місці.
У небі почали з’являтися лише одна за одною точні копії чоловіка. Дев'ять, вісімнадцять, тридцять шість, сорок п'ятеро, сімдесят два...
Су Ло недовірливо протерла очі. Дунфан Сюань справді створив сімдесят два образу самого себе!
- Виходить, перший старший Брат в таємниці відо всіх розвинув свій уміння до восьми обертів! - бліді губи Цзи Ян трохи тремтіли.
Яка жахлива сила!
- Можливо, він все ще приховує свою справжню силу - похолоденним тоном кинула Су Ло.
Бієчен Юін стиснув кулаки до побілих кігтях пальців. Дунфан Сюань вже продемонстрував свій найкращий козир. А Наньгун Люун — ось незадача — піддається нападу. Який жах!
Старійшини, що сидять у віп-ложе, дружно нахмурилися.
- Здається, на цей раз хлопчик приречений на поразку, - старійшина Ло затаїв образу на Наньгун Люня через своїх онуків, і був би тільки радий, якщо принц не лише програє, але й помре якось позаковистіє, помчите.
- Згоден, - злегка посміхнувся старійшина сім'ї Лі Нефритового Озера.
Старійшина Біечен усміхнувся. Не звертаючи уваги на те, що виживають свої «коллег», неквапно закинув до рота очищений арахіс, прожарював, покосився на полі бою і сказав:
- Вихід битви ще не визначений. Ви двоє надто швидко спілкуєтеся зі своїми вердиктами.
- Чепуха, сила хлопчика Наньгуна спочатку поступалася Дунфану, не кажучи вже про те, що він зараз поранений. Якщо він зуміє перемогти в такому стані, я особисто дам йому технології таємних мистецтв моєї сім'ї. Наприклад, Грімовий Лук.
Названа техніка вважалася високорівним умінням, значно вищим за той, що Наньгун Льоуні взяв зі збірки реліктових книжок.
- А що про це думає брат Рон Юн? - Старійшина Лі не квапився розкидатися небезпечними обіцянками і вважав, що це розумно переключити увагу на Гросмейстера.
У молодих очах Аптекаря повисло обдумливе сяйво. Так дивно було бачити цього гарного чоловіка в оточенні дрейфованих старих. Однак жоден з цих шанованих чоловіків не наважувався ігнорувати існування Ґроссмейстера. Тому що його сила як і раніше залишалася для всіх під завісою таємниці. Ніхто не знав, чи він досяг рангу монарха, яка існувала здебільшого лише в легендах. Адже ніхто не міг змусити Гроссмейстера Рон Юна повністю розкрити свої здібності в бою.
Розділ 1536
Декілька вигадливих думок зосередилися на Аптеці. Кожен прагнув дізнатися про його думку щодо цього.
А Великий Майстер Рон Юн продовжував розслаблюватися у своєму кріслі, наче і не помічаючи загального зацікавлення. Спокійний погляд спрямовано вдале, гладенька обличчя нічого не виражає. На такій кам’яній фізії ніколи не здогадаєшся, про що в даний момент думає її власник.
Рон Юн перевів очі на Старійшину Ло і апатично перепитав:
- Техніка Громового Лука?
Сім'я Ло відмовилася від світського життя на користь вдосконалення в сфері аптекарської справи, але їхня сила як і раніше була великою. Їхня техніка гучного Лука змушувала пускати пожадливі слинки всіх експертів бойових мистецтв з елементом блискавки.
- Це всього лише техніка Громового Лука. Великий Майстер Рон Юн зацікавлений в такій дрібниці? - Скинув брови старійшина Ло.
Так, навіть він був змушений називати Рон Юна "Великим Майстром". Така ієрархія. І вік тут не грає такої вже ролі. Що важливіше - те, чого ти добився.
Великий Майстер Рон Юн був Аптекарем рівня Гроссмейстера. Сім'я Ло славилася своїм поліпшенням в галузі медицини, але жоден з її членів за останні кілька сотень років не досяг рангу Рон Юна. Обидно.
- Ну так, - недбало кивнув чоловік. - А як щодо пари?
- Яка ставка Гросмейстера? - Старійшина Л негайно ожив.
Гросмейстер не квапився надихнув пару, спіраль якого виходив від його чашки чаю, і відповів:
- "Ми" поставимо на перемогу хлопці з сім'ї Нангуна.
Тільки надсильні експерти Монаршеського Рангу могли називати себе « Ми» І ніхто з присутніх, крім самого Гроссмейстера, такого права не мав. (П.п: замість "Ми" в англійській мові було, це місце") що мені дуже дивно, тож нехай буде королівське « Ми»).
Старійшина Ло куснув на стіл техніку Громового Лука і зимно усміхнувся:
- Я ставлю на Дунфан Сюаня. На перемогу цього хлопця!
Рон Юн відклав чашку, нехтуючи книжкою « Зрозуміти фармакології на рівні Гросмейстера» і поклав її поруч з тести.
Коли старійшини бачили книжочки, то затремтіли руки, губи та інші причини. Людям його статусу (так і віку) не потрібно так сильно хвилюватися, але що зробити це — таку цінність неможливо щодня бачити! Старик був святий, бо він повинен вивчити цей манускрипт і відразу ж перескочити на Гроссмейстерський рівень. А він вже ціле століття не міг переступати ранг Майстра!
Старий Ло прокаштувався, намагаючись приховати поширення його радісне збудження і коротко кивнув:
- Піде.
Гроссмейстер Рон Юн посміхнувся, але нічого не сказав.
На цьому континенті книжки з технічних елементів блискавки були рідкістю. А техніки високого рівня були поховані і старанно захищені в закримах могутніх сімей. Хоча Аптекар називав Нанґун Льоуня « глушиною дитиною », з вибором учениці довелося змиритися. Саме принцу Цізіну треба було захищати Малюку Ло, а отже, і зробити її якомога міцнішою. І техніка старого Ло як можна прийшла до речі.
Бой, тим часом, перейшов у свою найтемнішу стадію.
Дунфан Сюань атакував без сумнівів і жалю. Його меч Цзюеша так і блищив, вбиваючи свою силу.
Тіло Нанґун Ляуня було оповите темно-синім водяним поромом — наспехнуваною бронею. Молодий чоловік опинився у скрутному становищі і мусив постійно оборонятися. З кожною хвилиною ставало дедалі важче контролювати напади Дунфан Сюаня.
Біль у ногах збільшувалася, затуманювання свідомості. Якщо так продовжуватиметься і далі, ймовірність того, що ще до смерті він просто впаде в непритомність. Його Тіранчеству дуже не хотілося б такого розвитку.