Розділ 1515
Лі Яояу постійно трясла головою, очі були повні сліз.
- Малюк Яо'ер, чому ти плачеш? - шепотів їй в вухо Дунфан Сюань.
- Старший Брат, не треба, ні...
Але чим більше вона чинила опір, тим сильнішим був намір ґвалтівника над нею. Від виду цих латканих очей, від таких слабких і безглуздих спроб штовхнути його, бажання Дунфан Сюаня тільки росло.
- Будь слухняною дівчинкою Яо'ер, тобі ж подобається старший братик, вірно? - Провокаційно їй чоловік.
Фейко-муха могла тільки сльози ковтати. А що він відповів? Скажеш: "Ні, ти мені не подобаєшся, чортів збоченець!" - і на його підтримку та захист, само собою, можна буде вже не розраховувати. Він просто викине її, як непотрібний сміття. Чи ви погоджуєтесь з цим безглуздям — і прощай, незайманість, і що тоді? А нічого доброго, ось що!
Лі Яояу опинилася в безвихідній ситуації. Куди ні кинь — всюди клин. Вона не могла відповісти ні, ні ні.
- Маленькі дівчатка завжди такі сором'язливі. Але старшому братику це подобається, - ітонаціям заправського педофіла закликав її чоловік, перш ніж впитися в губи пристрасним поцілуємо.
Фея Нефритового Озера уперлася обом ладонам в його груди, але простіше було зсунути двоповерховий будинок, ніж «братика», який хотів отримати своє.
- Малюка, твоє удаване опір мене тільки сильніше заводить, - повідомив їй Дунфан Сьюань, перш ніж зірвав з грудей дівчини дудоу і одним точним швирком послав ганчірку у вікно. Бельё повисло на гілках дерева алим прапором ганьби.
Кров приливала до щоків Лі Яояо. Як він міг? Як він міг вивісити її дудоу на загальне оглядання? На ньому ж золоті нітями вишито її, Лі Яояо, ім'я!
Дівчина була готова і сама вистрибнути у вікно, але хто ж їй дозволить? Дунфан Сюань міцно тримав свою жертву за талію. Хоч би як виверталася бідолаха з його сталевих обіймів, все б не було.
- Давай же, Яояу, займемося любов'ю... - Здурливо мурсував чоловік, обпалюючи пристрасним поглядом оголену шию, худячі плечі, ключі...
- Ні, не хочу! - Штовхання градом падали з очей Феї, тремтячи руки судомно намагалися прикрити груди.
Вся така зворушлива, ніжна, бажана... Та ще й майже гола, зусиллями самого Дунфан Сюань, ясна справа. Ось якби вона була одягнена - він, можливо, ще б подумав над тим, щоб зжалитися і відпустити нещасну. Але коли обставини склалися так вдало...
Дивлячись на це прекрасне заплакане обличчя, її тіло в його повному розпорядженні, чоловік відчув себе виключно щасливим. Він так довго чекав, так давно...
- Давай, маленька, - бормотал Дунфан Сюань з посмішкою на обличчі, безладно цілуючи все що під губи попадеться — скуллу, шию, зворушливу ямочку на підборіддя.
- Відпусти мене! Відпусти! - Лі Яояу з усіх сил намагалася втекти, вирватися з жаркого полону. Свідомість застила поли, і я не могла повірити в це.
Глава 1516
Очі дівчини були повні сліз, обличчя червоне, з носа зрадникки витікала бліда сопля - не вигляд, а мрія для збоченця. Дунфан Сюань був в захваті.
Це було незручно, бо Фейко-муха наткнулась на щось гаряче-твердое. Чоловік зі свистом втягнув повітря, і Лі Йояо торопліво віддихнула долоню. У очах Дунфан Сюаня смоктав вогонь, що грозував вирватися і спалити все на своєму шляху. Ікри від цього вогника розпалили божевільний багаття у всьому його тілі, і сльози дівчини були нездатні його загасити.
Що ж робити? Що робити? Лі Яояу відчула себе вже на сковороді, і бока обпалює її та втече.
І в той момент, коли у неї щось наполегливо закинулося, дівчина на мить завмерла, щоб забитися з усіх решти сил. Тіло пронизало розриваючий біль, і це затьмарило свідомість. Це було нестерпно, боляче, страшно і знову болить. Лі Яояу здалося, що це відбувається з кимось іншим, але не з нею. З нею такого не могло статися, просто не могла! Вона думала, що може використати Дунфан Сюаня як покровителя, але хто міг очікувати, щоб цей патрон був таким безжалісним? Вона втратила найцінніше, що зачепило багнюку та гідність! Та ще й священно переконані, що вона сама цього хотіла!
Сльози градом котилися по щоках дівчини, все тіло тремтіло як осиковий лист від гострої нескінченної болю.
Дунфан Сюань раптом насупився і зупинився. Лі Яояу поїхала на ліжко, а сам чоловік в мить ока привів свій одяг у належний вигляд і покинув кімнату.
Фейко-муха, лежачи в простирадлах, не могла повірити власному щастю: невже брат-ізвранець змилося і вирішив все ж відпустити її? Але радість її тривала недовго. Аж до того моменту, коли вона побачила пляму крові на білому одежалі.
З обличчя дівчини вмиг зрушили всі фарби. Все навколо застигло і втратилося сенс. Вона так і лежала безжиттєвою лялькою, тупо втупившись у стелю, не може навіть прикрити свою наготу.
Тим часом, зовні.
На подвір’ї з'явився Старший предок Мо. Само собою, у своїй « істинній» об'єкті. Су Ло, щоб вже напевно спіхнути всю провину на сім'ю Мо з Центрального Дворця, не попрацювала хоч якось замаскувати свого товариша.
- Старший Предок Мо? - Не вірячи власним очам, пробурмотів Дунфан Сюань. Чоловік був дуже незадоволений тим, що захопив його у невідповідну хвилину. Він був дуже... Він зайнятий і задоволений, що його відірвали від "Сістрів" було мало. Звичайно, нарікання залишилося прихованим за маскою ввічливості - при всій своїй високомірності, Дунфан Сюань не міг не віддати належної сили Заповідку Мо. З таким противником не варто було сваритися за зір.
Не кажучи ні слова, Мо атакував.
- Що це означає, Старший Предок Мо? Чим я тебе розгнівив? - Чоловік, що захмурився від удару.
Але, судячи з стиснутих кулаків, його опонент не збирався вступити в переговори.