Глава 1475
У результаті всі ці скриня, коробочки і саквояжі були зведені пряміком в букмекерську контору Бієчен Юіна. Хлопець прийняв усе, не змінившись в обличчі. І сім'я Лоуй відправилося возвоясі, посміхаючись і очікувана завтрашній бійок. Маленький Морок просто оскаженів, дивлячись їм у спини.
Зрештою настав наступний день. Довгоочікуваний день матчу. Ло Хаомін проти Наньгун Люуня.
Перший був чемпіоном попередніх змагань. Другий - любитель публіки, безспірний фаворит нинішнього покоління.
Бой цих двох відбувся багатьом раніше, ніж передбачалося. Всі чекали їх зустрічі тільки в фіналі. Але, цілком ймовірно, що найзахопливіша і захоплююча битва відбудеться саме сьогодні.
Смагання ось-ось мало початися, але на сцені як і раніше не було душі. Трібуни буквально ломалися, всі місця були зайняті — навіть стоячі. І хоча арена поки що була пустою, серед глядачів з’явилися справжні баталії. Больярники чекали на дві групи: команда Ло Гаоміна і Наньгун Люня. І в першого було не на зразок більше шанувальників.
Спочатку він був його Тіраншею, але після того як Су Ло зменшився і почав складати рейтинг, який значно знижувався. Тепер три чверті глядачів наважилися перемогти Ло Гаоміна, а на принца надіялася лише одна четверта.
- Ло Хаомин переможе!
- Його Високість принц Цзінь непереможний!
- Ло Хаомін не програє, він забере собі всі перемоги!
- Наш дорогоцінний Його Високість, безсумнівно, займе перше місце!
І коли справа загрожувало перейти в масовий мордобой, у повітрі матеріалізувався чоловік в пурховій мантії, неквапливо спустився на сцену і підняв одну долоню, закликаючи до тиші.
- Ло Хаомин! Ло Хаомин! Ло Хаомин!
Трибуни були захоплені захопленням і ентузіазмом. Багато хто поставив великі гроші на його виграш, і саме собою, тепер з усіх сил підтримував свого фаворіта.
Гаомін нерухомо стояв, насолоджуючись всезагальним об’єднанням. Його тіло випромінювало льодяну душу ауру, так що мало хто з присутніх наважувався безпосередньо дивитися в його сторону.
Матч ось-ось повинен був початися. І частина глядачів захвилювалася:
- Де ж Його Високість принц Цзінь?
- Ло Хаомін вже оголосився, не може же Його Високість не прийти, вірно?
- Невже чутки про його тяжкому поранення були правдивими, і він дійсно валяється десь без свідомості?
- Це не може бути правдою! Я поставив на нього весь стан моєї сім'ї!
"Фан-база" Наньгун Левуня і так була маленька, тепер ж навіть решта свого фавориту глядачі вагалися. Вони часто поверталися до входу, сподіваючись, що ось зараз, от прямо в цю секунду з'явиться Його Тіраншество, акі лицар у сяючих надрах на сторожі їх фінансового благополуччя.
Але принц Цзінь все не з'являвся.
Суддя вийшов на центр бойової платформи.
Хаомін зверхньо посміхався. « Що, Наньгун Левюнґ настільки злякався, що навіть не вирішив прийти? Боявся, що всі помітять твої трясуті піджилки? "
Чоловік був святий і вірив, що Наньгун Левуні серйозно поранений. Адже цю інформацію сам по собі підтвердив предок його сім’ї! Це не може бути брехнею. Отже, Ло Гаомін знав наперед, що Його Високість не з'явиться.
Суддя, нахмурив брови, напружено стежив, як догорає ладан, і нічого не говорив.
Глава 1476
- Вже час, - нагадав йому « ненав'язливо» Ло Хаомін.
- Благовоління ще не згасли, - і вухом не повів суддя. Але ні-ні, та поглянув з тривогою на вхід.
Посмішка на фізії Ло Гаоміна ставала все ширше — ніби не торкнулася ненароком:
- Мені почекати? Я почекаю.
« Дуже добре, Наньгун Левуні. Тобі б краще сюди і носа не сувати. Але якщо ти все ж наважишся прийти - пощади не буде!» У Лооміна давно кулаки чесалися відправити Наньгун Люня, цю загальнопризначену зірку, на прогулянку до праотців. Та не в нього одного: сильні світу цього минулих поколінь завжди боялися сходження величі покоління теперішнього, так що старанно душила таланти у зародку. Тільки перед Його Висвідомістю їхні загребілі ручки не дотягнулися, занадто могутній захисник був у хлопців. Ну нічого, життя, навіть тих невбивних столярів - справа тимчасова і поправлена. І Лоа Гаомін вважав за честь самоочистити цю іскру, перш ніж вона запалиться в пожежу.
Час невблаганно рухався вперед, секунди переповзали в хвилини, а паличка пахучої загрожувала ось-ось погаснути ...
На Імператору Цінзі не було облич: він, не відбігаючи і не блищачи, дивився в сторону входу, боячись пропустити довгожданне поява сина. Але скільки б він не згорнув очима прохід, хоч би як багато молився всім відомим йому богам, - чудо не відбувалося.
- Це неможливо! - Чоловік стиснув руки в кулаки. Наньгун Левюнґ був останньою надією всього Східного Ліна, якщо він не з'явиться, їм кінець!
Само собою, Су Ло Його Величність нараховувався не брав зовсім. Навіть перемога дівчини над Бієнн Юїн Імператор приписав не на що інше, як на їхню домовленість. Якби битва була чесною, від маленької поганки і мокрого місця не залишилося б! Відповідно, жодних очікувань на екс-Четверту Міс він не кладав.
І ось у той момент, коли фанати Нанґун Люуня були готові почати рвати на собі волосся і кусати один одного за лікті (тому як самим себе смоктати за цю частину тіла не дозволяли особливості анатомії), але благовоління спалахнуло в останній раз, на бойову арену повільно піднявся Він. Чорно-червоні очі, що зневажають світ і копотять у ньому люди (взагалі поєднуються з такою ж чорною, як ніччю, мантією), білісінька усмішка, алі губи - як завжди ідеальний, високовимірний та вологий на сто відсотків впевнений в собі. Такі, як він, не вибачаються за спізнення. Такі люди зазвичай вважають, що всі інші прийшли надто рано.
Під прицілом тисячі очей він спокійно прошепотів на сцену і встав акурат навпроти Ло Гаомуна. Останній, хоч і сам був видатною особою, могутньою експертом бойових мистецтв і просто холодно-харизматичним персонажем, якось відразу поблизився на фоні Його Висновки, став беззубим та безликим. Усі ці уваги тепер діставались Ему. А Ло-Гомін раптом виявився забутий і покинутий, як нелюбима дитина.
- Ось який він, наш Високість принц Цзінь. Від одного його виду так і хочеться паща ниць і бити головою землю, - вигукнув хтось дуже вже захоплений.
Лі Яояу, як і решта людей, слідувала за сходженням Нанґун Люня на сцену. І буквально спокушала губи в кров, подумки молячись щоб він обернувся, подивився на неї, хоча б розосередк... Не помічаючи, як молитви переходять в іскрите шепіт, а потім ледь не у крик... такий чоловік! Але не її... більше не її...
Його Тіраншество ж стояв на арені, не звертаючи жодної уваги на одвірки інших. Він вже давно звик до обожнювання і шани на межі жаху.
Хаомін кинув брову у нерозумінні.