Глава 1325
Чокнуті старигані уважно стежили за аурою екс-Четвертої Міс, але коли він прибув до місця її уявного розташування, то опустив голову зверху вниз вдивляючись у потоки снодійних людей, він не міг вибухнути від злості: « Чому вони всі такі однакові?». Військовий табір під його ногами виглядав великим людським мурашником, де всі мешканці колонії були одягнені в ту саму одежину — жодна індивідуальність. І як ви можете приписати йому серед цієї сірої маси свою дорогоцінну кровоточину?
Після всіх шалостей Су Ло, нервів у Предка Мо, здається, залишилося зовсім мало і контролювати свій поганий характер на благо ні в чому невинних громадян він не думав. Злив увесь гнів, аж до останньої краплі на святкування табору — і всі його мешканці відчули кривавий тиск. Сміх і веселі розмови відразу ж стемніли, над військовими повелося дивне напруження: коли начебто нічого не зрозуміло, але дуже, просто-так до божевілля страшно.
- Здохни! — З люб’язно побажав усім пращурам Мо і одним рухом промороив все повітря навколо.
- Небеса, що відбувається? Звідки тут град?
- Що там за брудний старий в повітрі завис? Чи не через нього виникла ця прийнятна аномалія?
- Менше думай, краще біжи!
- Ай-яй... Моя голова...
- Допоможіть...
Ось так радість мільйонної (не сотні, не десятитисячною — мільйонаною! Для цієї атаки Імператор Мін не пошкодував ресурсів, стягнувши представників фактично всіх військ Північного Мо) обернулися криками паніки і ридання жаху. Багатокілограмові брили льоду вічно спали з неба, грозячи розмозити черепу будь-кому засяявому; почався хаос, всі бігли, хто куди горбд не звертав уваги на зниклих, відтапуючи цим нещасним руки і ноги. Але чи сила безумця була достатньо потужною, щоб опрацювати цілий кілометр табору? Де можна знайти спасіння?
- Це що таке твориться? - Збудив Великий Полоководець Чжао, виглянувши зі своєї намети і наткнувшись на море трупів, океан крові, що стирчать тут і там відірвані кінцівки та царює навколо загальний жах. Град все не вщухав, а обличчя винуватця на мить осяяла випливлава місяць, і генерал Чжао покався, не в змозі триматись на ногах: - О, небеса, це ж...
Хіба сім'я Мо з Центрального Дворця не є союзником родини Північного Мо? Як же цей старий чоловік міг бути тут? Чи сім’я Мо і Наньгун Східного Лін об’єдналися?
Було багато питань, але жодного розсудливого пояснення він не міг придумати — тверезо роздумував про те, що́ перешкоджало відсутності конкретної інформації та купи трупів навколо. Єдине, що він міг зробити у цій ситуації - це благати старого зупинитися:
- Мо, Зрадко Мо... Будь ласка, припиніть...
Його крик містив в собі слід духовної енергії, і чокнутий старогошка, мимовільно відкинувшися від свого заняття (а він у даний момент створював наступну мережу для пошуку Су Ло), обернувся і кинув роздратований погляд на цю піхву. Навіть від такого крихітного вираження уваги Великий Полководець Чжао відразу загордився, повірив у свої сили і продовжив:
- Чого Ви хочете? Просто скажіть мені, і я все зроблю, тільки, благаю, зупиніть град!
Глава 1326
Але, очевидно, Предок Мо його благородний порив не оцінив і, фиркнувши, послав у бенгалю комок крижаної енергії. І Полководець Чжао, незважаючи на всю свою статус і звання Головного Командувача мільйонної армії, не встиг і пискнути, як весь, зі макушки голови до кінчиків пальців ніг, оброс іншим, а потім товстою коркою льоду. Так і застиг у своїй благай-питующій позі, підвівши довгі до небес. Деякі тільки очі зберегли мало-мальську рухливість - можливо, схиблений старийан не випадково « проморозив» свою жертву не повністю, а залишив можливість побачити весь подушний жах буття.
- Великий Полководець! Як же ви так!
- Треба терміново витягнути його з цього крижаного кокону!
- Що робити?
Навколо бігали і причитували, читали та біжали його приголомшені охоронці, поки один з них не додумався притягти палаші і тепер весь загін намагався прорубати прохід для свого начальника. На жаль, крижана корка не була зворушена, незважаючи на всі їхні зусилля, від їхніх слабких ударів на ній не утворився ні тріщинки. І перед тим, як ці бранці зрозуміли, що робити далі, з неба знову посипався град-вбивця. Не минуло й півхвилини, як кожен з охоронців один за одним був прицільно розчавлений брилами льоду.
А Великий Полководець Чжао, дивлячись на смерть своїх підлеглих, яких він так довго і ретельно підбирав, міг лише в безсилій люті страшно обертати очних яблуками.
- Мо, ти божевільний! Божевільний маніяк! - Він хотів прокричати, але лід також мав добру звукоізоляцію, тож Мо не міг почути його зухвале знущання на свою адресу і не розібрався з ним одним махом — що принесло чоловікові ще більше страждань. Який командуючий погодиться безпорадно спостерігати, як його дорогоцінна мільйонна армія гине під напіром старого безумця? Краще смерть, але в цьому випадку вибір був поза його юрисдикції.
Тим часом Мо Цзифене, який вилікував свої рани і занурився у важкий, неспокійний сон, раптово прокинувся від все наростатий шум зовні. Він відразу схопився з ліжка, перечекав секундне запаморочення і в два кроки виявився біля виходу з намету. Зустрінений генерал-лейтенантом, він вже поспішав:
- Великий Генерале! Така радість, Ви не повірите, така ж радість! - від хвилювання один його помічник все ніяк не міг зібрати свої захоплення і комунікативні можливості в кучку і, нарешті, доповісти про ситуацію по суті.
- Та що сталося? - крижаним тоном, покликаним охолодити запал підлеглих, - вимагав відповіді Му Цзифена.
- Великий Генерале, просто подивіться самі! - Другий його заступник, навіть не намагаючись облілити свої порушені міждометя в тлумачну промову, потягнув Генерала до вершини невеликого пагорба, з якого відкривався вид на табір армії Північного Мо.
Чоловік, який бореться за прокляття на адресу своїх вмиг полупцюючих підлеглих, все ж слухняно брещував слідом за ними. А коли побачив пейзаж, то сам на мить втратив дар мови.
Можливо, він все ще спить і йому сниться такий дивний, солодкий сон? Чи самі небеса й справді розверзлись, щоб покарати солдатів північного Мо? Весь ворожий табір загруз у хаос: великий град, який десять разів посилився духовно, безперервно скидався на голови беззахисних людей, перетворюючи бранців в м’ясні хліби.
- Це... це...
- Помста! - З придиханням, ледь не переставши, мовчав один з генерал-лейтенатів. — Навіть небеса не витримали зради та підлости Північного Мо, і послали цю кару на їхні землі!
- Небесам немає справи до дрібних людських дзядж, - другий заступник Генерала був куди більш скептично налаштований до високих теорій свого товариша. Ну, або у нього просто було зір трохи краще, тому що, придивившись, він ткнув пальцем в ледь помітну, але, безсумнівно, людську фігуру далеко, яка застигла в повітрі: - напевно, ці крижані брили були створені он тим персонажем.
- Цікаво, хто цей чудотворець. Чи ж не експерт з нашого Східного Ліна? - Непереконливо висунув Му Цзифен, з опаською вдивляючись у чоловіка, який махнув цілу армію із мільйона солдатів.