Розділ 1263
Його налиті кров'ю очі з ненавистю втупилися на смерда, який сміявся протягнути до нього свої брудні ручки — думка, що йому намагається допомогти рідний син, перед його затьмареного божевіллям розум не дійшла. І Мо Цзисю за його добрі наміри в Фізію прилетів відточений хук зліва. Бідолаха, і так побитий до неможливий, не витримав атаки і відправився в короткий політ до найближчого стіни. Подзвонув чоловік, хрусткнув стіна від такого нешанобливого ставлення дрижала, скрипнула і затремтіла — з незадоволеним фирканем осипала щібкою. Будівля в черговий раз здригнулася до самої основи, і тут-то Су Ло, про яку всі напрочь позабили, зобразила, що пора б і честь знати. Не ту, про яку їй тут старі запилюрі вещали - а про її власну, стару-добру, приліпляючу. Отже, користуючись загальним замішанням, вона обережно зробила крок, і ще кроки, поки не добралася до покаменною колоною. Шепнула "Телепортація!" і з негромким бавовною випарувалася в повітрі.
А ситуація продовжувалась. Зрад Мо, нестерпний болем, видав ще один дошкульний крик. Цей палац не витримав потужності звукової хвилі і став осипатися, у тому числі на голови всіх тих, хто зарано вніс ноги.
- Йдемо швидше! - Перший старійшина підхопив необізнаного предка і поспішив на вихід. Але все виявилося не так просто: духовна енергія, що безупинно зливається зі спокоєм старого, не могла і його самого. Його внутрішні органи зазнали не слабих пошкоджень, а шкоди Центрального Дворцу в цілому і думки були налякані. Як не дивно, перше більш оформлене рішення над цим справило велике враження на Перших старійшин. А потім прийшло опанування: Су Ло! Це вона у всьому винна! Отже, їй і платити по рахунках!
Чоловік негайно заглядав у пошуки дівчини. Нехай вони не зможуть використовувати її кров за призначенням, але хоча б моральне задоволення для того, щоб заплескувати паразитку їм ніхто не завадить!
Єдине, на що він не сподівався у своєму геніальному плані - дуже корисний дар Су Ло приносити ноги всякий раз, як справа смаженим пахне. Невважно він сподівався, що вона лагідно-благопостойливо буде стояти в сторонньому очікуванні того моменту, коли вони вирішать вимістити на неї всю свою злость? Наївні.
- Де Су Ло? Де ця гидота? - Перший старійшина запекло заривав.
- Та нехай її, не до неї зараз — нам головне вибратися звідси, і одужайте! - Відмахнувся Мо Цзисюй, ледве шкутильгаючи в сторону виходу. Ще чого не вистачало - щоб палац живцем похоронив власного Господаря! Однак, незважаючи на його життєві прагнення, Мо Цзисюя спав зсередини отрути жалю: він отримав стільки серйозних травм всього за одну ніч і навіть не міг помститися — хто в здоровому глузді спробує вбити свого батька? І, він не міг не визнати, спустити свій гнів на безпомічній дівчинці він би і сам не відмовився.
- Огидна дівчинка, даю тобі останній шанс! - Все не прийняте першим старійшиною. - Виходь негайно, і я, може, пощадив твоє життя. А через хвилину твоє бездиханне тіло завалить стіни палацу!
— Бум, буг!» - згідно прогрохали камені, в стрюху розбиваючись об голову боввана Предка Мо.
Розділ 1264
Старікан наче і зовсім не помічав, що його макушка "додочок" - що її дубовий черепиця до якоїсь щебенки? У даний момент він був зайнятий набагато важливішим і цікавішим заняттям, а саме - не зводив очей з того кута, з якого хвилину тому зникла Су Ло.
- Старший Брат, йди швидше! - Перший старійшина був роздратованим поглядом на Мо Цзисюя, що вже відповзав назовні. Він зрозумів: евакуацією старшого родича доведеться займатися самостійно і потягнувся до старого, який залив у свої нев’язливі думки.
Ось тільки в загальній метушні він не помітив, що насправді від Легендарного предка Мо залишилася одна оболонка. Знати його блукало в пітьмі божевілля, але на мить старому відчувалося, що десь далеко забракло невірне світло. Догадка. Пропозиція. Підозрення, яке може привести його до правди. Але коли йому здавалося, що він ось-ось вхопить за хвіст це вічно вислизне озаріння, чийсь нахальний кільк відволік його. Лише на долю секунди, але цього виявилося достатньо, щоб розум його знову поглинула темрява.
Зрада Мо оскаженів. З нечленороздільним «арра-ре!», очевидно, його сильне невдоволення, він пхнув обома руками першої старійшини, що наблизився до нього, і тому нещасний підбитий ласткою (дощу) пролетів через всю залу, випав з дверейного дверцята та "притормозів" про стовбур найближчого дерева. Увесь повітря вибився з легенів, і чоловік закашлювався, кроплюючи потріскану землю кров’ю вперемішу зі сльозами на очах. За останні дні він, за відчуттям, постарівся раз років на двадцять. Якийсь темний рок навис над Центральним Дворцем, зрозуміло ...
Звичайно, що добре лягати на землі й давати солодке почуття жалю. Але це не був тільки перший старійшина. Чоловік з дрихтом намагався піднятися на ноги, коли палац знову здригнувся. На цей раз фаталово: стіни зклалися, як картковий будиночок, в небо задзвонив вихор пилу і кам'яної крихти. Будівля фактично зрівнялася із землею, а Предок Мо все ще був десь там, всередині!
- Старший Брат! - Закричав перший старійшина, неправильно наближаючись до залишків Дворца. Хай у Задака Мо поїхала дах (так і не одна!), але чоловік не втрачав надії, що легендарний рід зможе з часом прийти до себе і знову стати підтримкою та опорою Центрального Дворця.
Незважаючи на його рішучість знайти похованого під мурами предка, побачене видовище змусило його негайно зупинитися. Повсюди валялися тіла вартових, які стікали кров’ю бездиханних та мертвих, очевидно від чергового зойку перед Мо. Старійшини були шоковані: кожен з цих чоловіків був експертом не нижче шостої ранги — еліта Центрального Дворця. Яке марнотратство... У очах так і рябували підрахунки збутків, які тануть образи перспектив, картини краху всієї репутації...
- Старший Брат все ще не вийшов! - Поморгавши, перший старійшина все ж вирішив вирішувати проблеми в міру їх приходу. Мертвих не оживиш, потрібно було подбати про тих, хто ще може принести хоч якусь користь їх пораненому роду.
- Батько буде в порядку, - прохрипел Мо Цзисюй, утратив струмку крові з кутка рота.
- Але чому він все ще не вийшов? - Перший старійшина стурбований тим, що бачив уламки колись гарного палацу і намагався знайти натяк на проблемного родича.
А потім земля здригнулася повторно, руїни будівлі змили в небо, наче пушинки, потріпані громогласним чхом, розчищаючи центральну частину палацу і представляючи двох чоловіків Предка Мо. Старик просто стояв серед творящого стегла, як ні в чому не було, весь у пилу і кам'яну кирку з налипими до лиця та волоси осмітками шпакля. Його нічого не виразний погляд був пильно спрямований кудись крізь час і простір; на чолі застигло вираження глибшого непорозуміння хто він, де він що це за світ і як він в принципі тут опинився.
- Старший Брат... - Невпевнено крокував до старого близько Перший старійшина.
- Батько... - Мо Цзисюй простягнув до нього руку, але секунду потому вона обвисла мимовільний бич.
Мо дивився крізь своїх родичів, ніби не визнавав їх. Якби їх не існувало.