Розділ 1037
Однак, як виявилося, Сніжні Леви не тільки вміли бігати швидко, але й надзвичайно прослизали! Не встигли молоді люди і оком моргнути, як те, що залишилося непокримсанного від котяри, шустренько перемістилося на сто метрів від всієї чесної компаії. На жаль, Ненґун Левюнь не хотів залишати у живих доносника, який активно намагався спробувати « на зубках» спочатку його кохану, а потім брата - так що послав того вдогонку розжарений меч. Залізниця спалахнула золотом і, розділившись на світлові блищаті, встромилася у такого неподобного виходу котяру.
У пащі дикого звіра змішалися сумніви, ненависть і розпач — він знав, що на пікі дев’ятої рани йому не витримали атаки Наньгуна Люня. Від його падіння в сніг затряслася земля. А вперті сніжинки, як ніколи раніше, почали кидатися на його нерухому тушу. Незабаром він сам стане одним із ворогів цієї безлюдної, непривітної місцевості.
- Ти б щелепа зі снігом підняв, застудиш, — порушив установлену тишу принц Цзінь, недбало відірючи долоню про край мантії. Очевидно, для того вона і чорна — щоб плями крові не були такими помітними!
- Ты... Біен Юін зобразив руками пантоміму « Як... нуда, що взагалі відбувається?» і, трохи заспокоївшись, зміг вичавити із себе щось членорозділене: - Чим тебе в цих печерах годували, а? Як тобі вдалося так далеко просунутися в твоїй культивації? Хоча, не відповідай, і так бачу, справа не в їжі — ти ж як був жеординою ходячим, так нею й залишився.
Але це було неймовірно, бо коли цей тиранічний принц подався в вимушене відлюдництво, він був на восьмому ранзі. Але щоб одним ударом здолати Королівського Снігового Лева, якого вони разом з Цзи Ян навіть поранити серйозно не могли, - який же його нинішній рівень сили!
- Ти що, чорта егоцентрична вже забрався на пік дев'ятого рангу?
- Пф, згадав, коли він був, той дев'ятий ранг? - недбало і « ненажерливо» кинув Нангун Лунь. Але Біечен не розчарувався, коли він вчепився обома руками у своє волосся. Він подивився на старшого товариша очима-плуками, де явно читав лише одне питання: « Кок!»
Власне, президент Гільдії найманців і сам ці два роки змарнували не втрачав, а відправився до Лесі Магічних Звірей, прокачати власні здібності. І сказати, що його подорож була важкою — все одно що нічого не казати. Він часто вплутався у небезпечні передяги, потрапляв на краю між життям та смертю і досягнув лише восьмого рівня. Тоді як Його Високість принц Цзінь якимось неймовірним чином умудрився досягти десятого рівня сили. Так, мабуть тут є через що впасти в депресію на грунт екзистенційної кризи.
- Ей, маленький Мрак, не пірнися в пучі меланхолії, - увесісто плескнула по плечу прив'язаного приятеля Цзи Ян (вона, до речі кажучи, зараз була на сьомій ранзі), - не забувай, ти і сам дуже непоганих. Багатьом людям у цьому світі пропонують фору.
Біен Юін раптом прокинувся, задивився і схвильовано сказав:
- А де сестричка?
- Прихопи христальне ядро дикого звіра, - кивнув Нангун Люунь на котячій тушу, а сам літаючою ходкою попрямував в сторону залишеної ним незакінченому карети.
І виявив там Су Ло, яка вже встиг вибратися на сніг.
- Чому ти вийшла? - Блював чоловік, простягаючи їй руку, щоб вона могла оперитися на нього. - Я ж казав тобі залишатися всередині.
Дівчина відразу ж використала запропоновану допомогу і затиснула в його міцних обіймах:
- І пропустити таке шоу? - Пикнув вона, з ніжною посмішкою заглядаючи в очі мліючого від її близькості принца Цінзія. - Ні з що!
- Ло! - підбігла до воркуючої парочці Цзи Ян.
Читач! Пам'ятай! Купуючи, завантаживши і просто читаючи ці розділи на інших сайтах, ти спростовуєш вбивство якісного перекладу новела на просторах рунета й дуже розстроює перекладача конкретним чином цього твору :(Не треба так, будь котиком ): З сторінки проекту:
Якщо ви читаєте цей розділ на іншому веб - сайті, це означає, що він вже є у вільному доступі на рулете ;)
Глава 1038
Але, не встигла вона наблизитися і на метр, як була відкинута в сторону — немов невидима пружина. Бієнн Юіном, який підбігав до нього, і зовсім не виконувалися: Судячи з злегка прим’ятного носа та мальовничої « частки» під оком, стіна перед ним стала такою ж що ні на є звичайна — без будь - яких пом'як.
- Третій старший брат! - Розгнівана дівчина.
- Ну ти блін... У тебе що, сумління остаточно атрофувалося за ненадійність? - Вторив їй Біен, обережно ошукаючи наливний фінгал. Він лише хотів взяти Су Ло, вони ж з нею сто років не бачилися, а цей... власник, щоб його, вирішив закопати дівчину в своє повне і безроздільне користування! Хоча добре, що він був жадібним до його маленької дитини, але не дуже запальний...
- А... Мені здається, або ... - Цзи Ян, нарешті, придивилася до тихої подруги, і не змогла повірити власним очам. - Ло Ло, як ти так...
- Ерунда, один не найщасливіший день. До весілля заживе, - безтурботно відмахнулася Су Ло і зауваживши, в якій доситьій усмішки розплився Наньгун Левуні через шкідливість додала: — Перед чиїмось-небудь.
Цзи Ян похитала головою: так, її подружка, мабуть, хіба що могила виправить. Уся бліда, з місцевим пейзажем зменшується від легкого подиху вітерка ледве не падає - а туди ж і рве.
- Другий брат, як це сталося? - Бієнн Юїн, глухий обронив Біечен і досі мовчазний кулаки та згорнутий поглядом поперемінно Су Ло й Наньгун Люня. Мабуть, він перебирав усі відомі йому тортури, думаючи, що саме з цього арсеналу і в якій послідовності застосовуватиме до кривдників Ло.
Принц Цзінь, нічого не відповівши, підхопив дівчину на руки і в повній тиші відтранспортував її всередину карети. І вже звідтіля почули бадьоре:
- Хлопці, ну ви чого там, нагадали чи що? Залазьте!
І ось, під несхвальними зирками драконо-лошаді, всі четверо зайшли всередину. Звірюга важко всхражила і помчала вперед, всім своїм виглядом демонструючи, як їй нестерпно тягти « свою горбу» всю цю братерську любов.
У екіпажі з’явилася незручна тиша. Здавалося, що тільки Су Ло раділа від зустрічі, інші були сликом зайняті продумуванням планів страшної помсти.
- Ну і чого ви мосі гачете? Як на похороні, чесне слово! - Роздратувалася дівчина. - До вашого відома, я ще не померла...
- Припини! - Зревел раптом Нанґун Люунь. - Не смій навіть говорити таке!
Від його окрика драконо-лодь спіткнулася і ледь не простягла копита на снігу. Що вже було говорити про Бієнн Юїна і Цзи Ян, які моргнути боялися з переляку, тільки й могли, що тремтячи, притиснувшись до спинки сидіння. Вони ще не бачили такої агресії від принца Цзіна. Ні, спокій і мирність його характер ніколи не відрізнявся, але зазвичай його гнів виражався надзвичайною ввічливістю - такою, що вона сама по собі була образливою, а представити наступні за його демонською-ніжною посмішкою дії і зовсім було страшно, проте... Вони ніколи не чули, щоб Наньгун Луунь на когось підвищив голос.
Однак сама Су Ло, здавалося, залишалася абсолютно спокійною. Демонстрактивно прочитавши вухо, вона м’яко стиснула долоню бісну чоловіка:
- Добре, я більше не буду так жартувати, не гнівайся.
З Нангун Люуня, як з кульки, ніби хтось вмиг викачав все повітря. Спіна, досі пряма (дуже влучне порівняння підняв Бієнн Юїн!), втомилася. Чоловік притягнув до себе неспротивну екс-Четверту Міс і, закопавши в її волосся, ледь чутно прошепотів:
- Ло Ло, я боюся за тебе...
Бієчен Юін переглянувся з Цзи Ян. Хто б міг подумати, що зарозумілий самозакоханий принц Цзінь зможе настільки прив'язатися до іншої людини. На губах юнака ледь помітна гірка. Чи він сміявся над своїми раптовими почуттями? Почуття, які нікому не потрібні... І як він міг стати на шляху свого брата, який настільки закохався? Ні, ні до чого це. Дурниці. Все пройшло, і це теж пройде. Напевно, коли-небудь... Головне, що часто повторювати це самому собі - авось, повіриться...