Глава 821
- Мій третій старший брат є просто королем двоїстості. З ним моргнеш зайвий раз, і ось, ти вже перераховуєш гроші за продаж тебе самого в рабство. І ось саме його вже дуже ти мені нагадуєш ... А точніше, його давно загублену молодшу сестричку.
- Гарного ж ти про мене думки, - скривдилася Су Ло.
- Що, не подобається, коли викривають твою підступну лисицю? - Насміливо фирснула Цзи Янь.
Екс-Четверта міс демонстративно-обижено відвернулася. Насправді, вона і справді мала намір залишити нову знайомку "с носом". І без чаші. Лісо, розумієте... Ну так, лисиця, вона це прекрасно знає. Але знати сама і слухати докір від інших — це зовсім різні речі!
- Та що ми всі про мене, та про нас? - Повертаючись на обличчя спокійно-невинний оскал, "с'їхала" дівчина з теми. - Краще повернемося до твоїх слів. Так що ж, ти дійсно віддаси моєму пташцю чашу, як тільки збереш потрібну кількість духовної води?
- Ну, слово не горобець, - блиснула знаннями в області народного епосу Цзи Янь, потиснувши плечима. - Так, як тільки я наберу один флакон духовної води — чаша ваша.
- Ось і чудово, лови, - і Су Ло недбало кинула мадамі прозору пляшку.
Цзи Янь оторопелилося на духовну воду в своїх руках, потім на Су Ло, знову на воду...
- Ты... це ж... - Ну не могла ж ця дівчинка ось так запитано віддати їй цілий флакон?
- Ну, думаю, ми домовилися, духовна вода у тебе і чаша тобі більше ні до чого, вірно? - Колишня пані хотіла все з'ясувати, щоб уникнути взаємних претензій в майбутньому, так сказати.
Цзи Янь нічого не сказала. У неї просто не було слів - звідки у цієї незрозумілої дівчини такі багатства? І така щедрість, якщо вже вона з такою легкістю розлучиться з ними...
Вона мовчки відкупорила пляшку, і ахнула:
- Це... Це не та вода з Дворця Нефрітового Озера! - Дівчина тремтячою рукою піднесла флакон до рота і обережно вилила буквально одну крапельку на язик. І відразу відчула, як невимовна духовна сила застроїлась, заблила, заповнювала все її тіло від макушки до п'яток! - Ох ти жвавий кріт! Це...
Так, мадам виявилася під враженням. Під глибоким враженням. Але Су Ло здалося цього мало, так що вона вирішила добити подругу байдужим:
- Це ж лише пляшка духовної води, до чого такі захоплені?
- « Все лише»? Та ти... Ты... - Як же хотілося Цзи Янь в цей момент схопити нахалку за ширку і витру з неї всю душу! - Що ти розумієш? У порівнянні з цим скарбом, вода із Дворця Нефритового Озера — так, житва з калюжі!
Су Ло непомітно посміхнулася: попалися!
- Раз ця духовна вода настільки тобі сподобалася, то бери, а я залишаю собі чашу.
Духовна вода в її просторі була більшою, ніж достатньо - маленький рептилійний паразит навіть почав купатися у ній час від часу. Одним флаконом більше, одним меншим — не велика втрата.
- Немає проблем, власне, навіть якщо б ти зараз захотіла помінятися назад, я все одно не погоджуюся, - пробурчала Цзи Янь, торопливо ховаючи дорогоцінну пляшечку в нагрудний кишеню, та ще й язик Су Ло показала — так, чисто з шкідливості.
- Ну, що ж поробити... - Підробка зітхнула екс-Четверта Міс. - А все через цього маленького злодія - хто ж знав, що ця чаша так доведеться йому до смаку.
На думку Цзи Янь, це і справді була на рідкісну угоду. Вона навіть трохи дізналася про Су Ло.
- Давай так, все що ми добудемо в Темному Лісу стане твоїм, йде? - Вона запропонувала.
Екс-Четверта Міс пошкодувала шкарпетку землю, зачутала кінчик носа і трохи збентежено сказала:
- Не знаю... Хіба це буде ... Правда?
Хе-хе, "лиса". Наївне дитя, Цзи Янь не здогадується і про соту доли її кривди.
Глава 82
- А що не так? Ти віддала мені такий скарб — високої духовної води, а також цілого флакончика! Якщо я не віддам тобі хоча б так, то сумління гризтиме мене до кінця життя. Ти цього хочеш? - Наполягла Цзи Янь.
- Що ж... Можливо, ти маєш рацію - з подихом "смирилася" Су Ло. - Добре, як скажеш.
- Фуу... - Тільки після цих слів відчуття провини, що знущається серце Цзи Янь, відступило і вона невинно поцікавилася: А той чудовий зміїний суп... Ми вже все з'їли?
- Та ні, їдь на здоров'я, - посміхнулася їй у відповідь екс-Четверта Міс.
А в цей же момент всередині її простору розгорілася нешутова суперечка. До речі, досить своєрідний з огляду на слова лише одного учасника, а другий мовчки стояв і намагався визначити: звідки походить цей звук? І що він говорить, власне, хоче?
Хозяушка обміняв пляшку духовної води на чашу, так що тепер він по праву належить своєму маленькому божество драконові. Але як тільки малюк увійшов всередину простору, якийсь огидний шкідливий голос почав відвідувати щось незрозуміле.
« Постав чашу, і поклади мене всередину! »
"..." - малюк з широко відкритими очима постійно дивився в пошуках голосу.
« Опусти, придурок! Я під твоїм кігтем!"
"..." - бійка гальмує морду, секунд п'ять подивився на камінець, туго співвіддаючи, що, мабуть, лахається саме він, і потім повільно підняв лапу.
"Скоріше, поклади мене в чашу!" - грубо вимагав неввічливий шматок породи.
Мен-Мен подумав про себе, що якийсь різкий тон для прохання від того, хто сам явно не в змозі переміщатися ... Тож він вирішив, що не обов’язково слухатись такого безглуздого каменя.
« Стій! - Зрадив грубий пуще старого, коли бачив, що дракон збирається просто піти. - Поклади мене в цю чашу, щоб я міг напоємся. Що тобі незрозуміло? Дурний маленький дракон, ти що, глухий?!"
"..." - фуф, так багато шуму. А головне, чого він тут розкомандувався? Ця чаша належить йому, і він не зобов'язаний ділитися нею з кожним... І тільки подивіться, який цей камінець весь з себе незадоволений, аж задихався увесь. Того й дивись, заголоситься, або вибухне.
Мен-Мен, у силу свого віку, ще не вмів мислити алегоріями. Його розумовий процес був простим і прямим, як ліхтарний стовп.
"Життя!" - гукнув у черговий раз неввічливий камінець на роздумах бійку.
Малюк, звичайно ж, не хотів віддавати свою « премію », але дозволив підірвати її... Так і до пожежі недалеко. Та і шкода його, напевно ...
І ось, дрібний бійка вирішився допомогти. Він квапився засікти до заднього камінця і зачепив над ним лапу...
"Не-не-ні!" - заволав нещасний, подумавши, що збирається зробити малюк, але його вже не зупинити...
Завершення місії було ототожнено душоподібним ревом кам'яного чоловічка.
« Ти огидна, мерзенна безмознева рептилія, чорт тебе роздери! Як ти міг, як тільки посмів посміятись на маленькому дідусю! Почекай тільки, ось я вийду, і повісю твою шкуру над своїм каміном! Ох-ох-ох, нещастя моє, життя моя!"
"..." - надто багато шуму від такого крихітного камінця. Мен-Мен знеохочувався головою: він же допоміг цьому невдячному загасити свій вогонь, щоб той не запалився і не вибухнув. Так чого він знову сердиться? Не зрозуміло.
« Тепер же від мене... Воняет! Смердить! - Все не внімався старий. - Чому ти не поспішаєш мене помити, негіднику? Швидше, помий, почисть, протри і відпочинь! Охо-хуйшки..."