Розділ 689
Відень на і так червоному обличчі здулися, очі налились кров'ю від блощиць, від болю хотілося просто померти...
- Відпусти його... - Су Ло з останніх сил тхнула пальцем в Мен-Мена. - Він не собака.
-Дракон? - Лі Аотянь підніс гарчаючого малюка ближче до очей, хмикнув і дзвонив того по носу. - Що ти несеш, це самий звичайний цуценя. Ти що, мене за ідіота приймаєш?
Цей день можна було офіційно оголосити « Днем, коли Су Ло постійно шкодує": конкретно в даний момент вона планомерно чорнила себе за те, що не наказала дрібному бійці прийняти свою справжню форму - напевно, цей слизняк-Лі Аотянь не посмів би і дунути в сторону Божествого Дракона.
Зараз же дев'ятиранговой монстре, зручніше перехопивши білого цуценя за його пухнасте горло, і гарненько стиснув, так, що у дитини язик вивалився назовні.
- Млинка, яка радила тобі не турбуватися за якусь шавку, а в останній раз викинути цей прекрасний світ поглядом -- боюся, більше тобі такого можливості не стане, - люто похотів Лі Аотянь, посилюючи напорні петля і власну руку, у якій вже сипелій бійка.
-Ло Ло —
-Сестренка —
"Невже, я ось так і помру?" - пром'яло в затуманованому нестазію кисню свідомості дівчини.
Вона не хотіла покидати світу. Не зараз, коли їй стільки всього потрібно було встигнути зробити...
У голові обгоріло зображення Нанґун Люуня: вона ж пообіцяла йому, що знайде Гросмейстера Юна, і стане його учнем, щоб вилікувати цю бісову хворобу...
А коли він дізнається про її смерть, напевно буде в люті. І нікому не буде його потішити і заспокоїти...
Петля стискалася з новою силою, в очах остаточно помутніло, всі звуки немов б відійшли на другий план, доносилися звідки-небудь здалека... Свідомість повільно відпливала, занурюючи дівчину в блаженну темряву...
Раптом Біен Юін, який все ще намагався доковувати до вмираючої Сестренки, застиг на місці. Лан Сюань також завмер, обшарпано протираючи свої очі і очевидно не довіряючи тому, що вони йому показують. Анья Мін, який тільки-тільки підійшов до місця подій, різко зупинився і ледве не збив з ніг лише піднявся Біечена.
- Що тут відбувається?
Грозові блискавки, що світять зміями оплітають горло Су Ло, наче замерзли — вони більше не сиділи і не вислизнули з себе, а також перестали стискати смертельні тиски. Час навколо Су Ло і Лі Аотяна припинився. Перестали шуміти листя на деревах, стих грому, жодна травинка не ворушилась під дуновами легкого вітерця...
Повне заціпеніння.
Обличчя Аотія перекосилося шокованим виразом, сповненим жаху.
Зі сходу небосхил зійшли троє: один спереду і двоє трохи ззаду.
Цей дивний процес, що очолював цю процесію, виявився юнаком не старше двадцяти років, одягнений у розкішне білоснічне вбрання, на яких чорними зміями лежали його довге шовкове волосся. Схрестивши руки за спиною, він окинув похмурим поглядом усіх присутніх, і в очах його було стільки відчуженості, ніби він дивився не на них, а крізь — демонструючи всім і кожному, який саме він думки про всіх цих людей та дрібних схилках між ними.
Один погляд на це юнака викликав безчесний страх і бажання заміститися в совачок і відправитися у сміття, де їм, жалюгідним смертним, саме місце
Глава 690
Двоє позаду нього були, мабуть, кимось на зразок слуг або камердинерів - але в той же час вони виглядали неймовірно і ще більш неймовірними зарозумілими.
Юнак помахнув рукавом, і іммобілізований час продовжив свій біг.
Лі Аотянь тремтів усім тілом, акі осиновий лист, хитко вклонився і пролежав:
-Рон ... Роне... Гроссмейстер Рон Юн... (п.п: нежданчик, однак:D Загалом, мене останнім часом прямо-таки радує автор: другий несподіваний поворот за останні глав 50)
Усі присутні здивовано переглянулись. Це Рон Юн? Той єдиний і унікальний Аптекар рівня Гроссмейстер Рон Юн?
-Ли Аотянь, верно? - Сказав негромко юнак, злегка схиливши голову.
Він так спокійно ступав по повітрі, наче за невидимою драбиною, що це волею-неволів викликало захоплення. Звичайно, Лі Аотянь прорвав на дев’ятий ранг теж міг відчути подібне, але він не виглядав так само легко і невимушено. Який повинен бути рівень контролю над простором і швидкістю, щоб так переміщатися по небу?...
Рон Юна, який був дуже незадоволений горою Гросмейстера, навіть такий лютий і високомірний хлищ Лі Аотянь виглядав жалюгідним щурем.
-Д-да, я – Лі Аотянь, — він шанобливо опустився на одне коліно вітаючи великого аптекаря.
Рон Юна злегка розширився, його силует ніби розплився в повітрі, а за наступну секунду на прихвостня сімейки Лі впав град ляпасів: удар, удар...
Тішка хлопця відразу ж відлетіла назад, з гуркотом встряючи у найближчу скелю і формуючись у твердій породі рівну виємку. І тому що Лі Аотянь був кілька відволіканням збирати по місцях збійних внутрішніх органів, Су Ло і маленький божественний бій були звільнені й тепер нічком валялися на землі, судорожно ковтаючи ротом повітря.
Рон Юн, здавалося, не помітив цих двох — його увагу прикувала лише дев’ятирангий хлопчик.
Лі Аотянь, трохи підійшовши до себе, відчепився зі стоном і випав з скелі: обличчя залито кров’ю, спина іззодрана аж до м'яса вперемішу з залишками колись дорогий та гарний одяг. Але при всій своїй до крайності жалюгідним вигляді йому все ще якось вдавалося зберегти упертий і зухвалий вираз фізіономії.
Су Ло, підтягнувши до себе і обнявши білу цуценяту, не квапилася вставати з землі, пильно спостерігаючи за Гросмейстером. Те, як він буквально тільки що « заморозив» час і простір — хіба такі фокуси доступні не лише просто магам? Хіба, Рон Юн...
Аптекар же тим часом і бровю не повів в сторону дівчини, як і раніше свердля пристойним, але водночас ніби ковзаючим крізь поглядом Лі Егудя.
Монстр дев’ятого рангу був у розпачі: що такого він міг зробити, ніж образив Великого Аптекаря? За чутками, у того був дійсно зворотній характер, ось тільки чим він сам міг заслужити таке ставлення людини, якого вона взагалі вперше бачить?
Здавалося, що ще трохи й Лі Аотінь спалахне гнівом. Але, на жаль, такої розкоші він собі дозволити не міг, як і його сім'я Дворца Нефритового Озера. Отже, треба було скріпити серце і зробити якомога більшу міну й повільно наближатися до Рона Юна.
Але, як тільки він підійшов до нього на відстані видовженої руки, історія повторилася: повітря зі свистом розсікла долоні, відвішуючи Лі Аоттю дзвінки оплеухи і відправляючи останнього в черговий політ з « м'яким при» приземлинням все у ту ж багатострадальну скелю.
Хлопець зі стоном вибрався з породи, не встояв на ногах і шлепнувся на карачки, спльовуючи кров. Та що взагалі відбувається? Цей Гросмейстер з розуму збожеволів, чи що? До побачення, ні поговорити по звичайному — як тільки Лі - Аотян вирішив стати людиною, то відразу ж почав планувати щось таке! Та коли б він не перейшов на дев’ятий ранг, то одно мокре місце залишалося б від нього!