Розділ 469.
Він лише хотів її трохи повчити, подуріти, спробувати десяток-різного катування і вбити з особливою жорстокістю - хіба це так багато? Чому ж небо таке жорстоке?
Аотянь розлютився і час від часу попинав каміння, лаяв себе своїми словами та на пекельний край — долину полум’їв. І його вигляд був зовсім нещасливий.
Елементом Лі Егуда був лід, а він, як відомо, не ладить з вогняною стихією. Якби сила цієї долини поступилася його власній, це було б ще терпимо. Однак на це не було жодних підстав — судячи з димових клубів і періодично вдихаючих стовпів полум’я, його жалюгідний сьомий рівень нервово курить у сторониці.
Але не стояти йому тут, в надії на те, що Су Ло захопить сумління і вона сама вийде до нього, впаде на коліна і благатиме його про смерть?
Лі Аотянь холодно фиркнув. Зосереджуючись на своїй силі навколо тіла, він створив своєрідний крижаний килим і крик « Чос розплати!» одним ривком влетів у стіну вогню.
У той же час, Су Ло.
Після удару крижаного виродока дівчина по інерції пролетіла ще метрів п'ятдесят, після чого, зібравши волю в кулак, вона поповзла у дно долини.
Тут і там з землі виривалися іскри та язики полум'я, десь навіть шипіли гейзери. Міни-вулкани немов дихали вогнем, то м'яко тліючи вугільними випарами, вибухаючи потоком лави. Від землі виходило червоне тепло, яке зливається із світло-червоним світлом заходу сонця. Повітря ніби плавалося, перетворюючи видиму простір.
Це могло б бути навіть красивим, особливо якщо дивитися здалека, дуже-дуже здалеку. Велике бачиться на відстані, так би мовити. У глибині цього пекельного пекла на землі серце замирало не від захоплення, а через жах і почуття безпорадності перед захопленням бурхливих стихії.
На щастя, Су Ло була щасливим власником елемента вогню і тому ця місцевість дуже терпіла їй. Принаймні шкіра не кусалася від опіків і волосся не плавало.
"Лі Аотянь, довбана ти крига, сподіваюся, тобі вистачило розуму не лізти за мною в це пекло", - утраючи піт зі лоба, ламалася крізь зуби дівчина.
У цій долині полум'я його сила повинна істотно ослабнути, а значить, навіть якщо він кинувся за нею в погоню, тут його влада дуже обмежена. Саме тому Су Ло вперто просувалася вперед, де температура вища, повітря важче і шанси на виживання в боротьбі проти Лі Аотян- більше.
Вона все йшла і йшла, згинаючи вулканчики та відстрибуючи від гейзерів, аж поки температура не піднялася до майже нестерпного (навіть для неї) рівня. І тільки тоді Су Ло дозволила собі привал. Витягла з простору жменю пилюку відновлення духу і, наче цукерки, запхнула їх в рот. А десь там, ніби в іншому світі, за цю горсточку могли б заплатити тисячі золотих монет, які марнують.
Раптом Су Ло відчула якусь вагу і спеку в районі грудей. Засунувши руку в кишеню, вона з подивом виявила той вогненний червоний камінь — чи не забула попихів кинути його у простір? Те, що в цій скаженій скачці вона його не випустила і не втратила - справжнє чудо.
Дівчина витягла камінь. Дивно, але хоча він мало не прогорнув дірку в ній у нагрудному кармашці, то був приємний і теплий.
Однак на цьому не закінчувалися дивацтва.
Розділ 470.
Якщо раніше цей загадковий прожорний камінець був яскраво-огого кольору, то тепер він є втіленням чистоти і невинності - прозорої, акі сліз дитини та блискучий, наче діамант.
« Що ще за дивність нашого містечка?» - здивовано почухала модель Су Ло.
І тут, не дивлячись на занурення у свої думки, дівчина почула чиїсь обережні кроки. Закинувши дивний камінь у свій простір (потому розяснюватись) вона мітнулася за величезний валун і затаїлася.
Су Ло ледь встигла взяти під контроль власне дихання, як на те місце, де вона була секунду тому, лягла тінь людини.
Його тіло було вкрите товстим шаром льоду і, здається, охолоджено морозом — тільки холодний парок виводив. Але температура навколо простору вже досягла позначки « пекельного вогню», тому періодично в його "браоні" відтаювали дірки, які чоловік квапився на потоках енергії.
Лі Аотянь, яка несподіванка. Він все ж збожеволів за нею в цей пекельний котел. На обличчі Су Ло мілина підступна ухмілля.
Чудово, чудово!
Чоловік, видихає пара і нахмурується. Лише мить тому він відчув, що біля нього дихали дівчата і ось воно зникло!
Він зосередився на слухі і, наче велетенська крижана пташка, кинувся прямо до сховку Су Ло.
- Мрецька дівчисько! Здохни, нарешті! - Не вистачало тільки додати "будь ласка". Бідолаха так насучився за ці дні з цією гидотою, що вже буквально виринав від бажання просто прикінчити її пошвидким і уникнути нервового зриву.
Однак Су Ло не почала відступати і втікати. У її очах застигла посмішка. Змахом руки вона конденсувала навколо себе багато іскруючих фаерболів різних розмірів.
У цій долині полум'я вона відчувала себе як риба у воді - їй навіть не довелося докладати якихось особливих зусиль, щоб створити вогняні кульки — вона просто закликала вогонь, яким було просочено весь простір навколо.
А ось Лі Егуду було далеко не так зручно. Крім того, для нього це було несподіванкою — те, що дівчинка володіла вогняною стихією. Тепер зрозуміло, чому ця паршивка наважилася увійти в долину полум'я. Та ще й зараза така, його самого потягнула в саму гуску цього пекла!
Обпалюючи фаерболли єдиним разом мітнулися в чоловіка. Але різниця в рівнях цих двох була така велика, що незважаючи на явну перевагу Су Ло, атака провалилася.
Перевівши дух, Лі Аотянь намагався заспокоїтись і зосередитися:
-Гадна дівчинка! Трепихаєшся, значить... Годину смерті пробив!
Як і з повітря виросли тисячі льодових лезів, а стріли зісковзнули в Су Ло. Удар сьомого рівня дівчина точно нічого не зможе протиставити!
Су Ло, загалом-то, і не збиралася впоратися з цими кригою власними силами. Навіщо використовувати свій привілей у території? І вона просто пірнула в сусідню стіну полум'я. Від тих, хто летів за нею крижаними лезами, лишився лише мимовільно шиплячий пара.
Лі Аотянь ледь не луснув від люті!
І тут, поки він почервоніли очима шукав Су Ло, наче з нізвідки з'явився маленький білосніжний цуценя.