Розділ 429.
Певно, це було молоде задоволення.
Ні, місцева « ручна граната» у вигляді духовного Шару, як і очікувалося, розмітала Лі Аотяна на дрібні остеки, залишивши від нього одні спогади, та й ті не особливо світлі.
Але рідко що у цьому світі відбувається без жодних наслідків. Шера наткнулась на опір у вигляді тонни морської води, і своєю поштовховою силою підняла величезну хвилю до самого неба.
Су Ло і справді розробляла свою удачу, так що нескінченний потік нещасть обрушився на її голову: гігантська хвиля несеться прямо над Палеєм до Нефриту. А дівчина, відкинувши Лі Егуда, у своєму крижаному коконі відкотилася до самого краю і вже однією ногою звішалася з того предмету. Досить було одного направленого пориву вітру, щоб відправити її у вільне плавання до дну, не те, що цього штучно-складного цунамі, нестримним потоком якого безпосередньо на неї!
У очах Су Ло полегшення змінилося жахом: чи це кінець?...
Дівчина зачепила пару пальців, які до цього вдалося вирвати з криги в землю, хоча на таку « огірку » не було жодної надії. Проте Су Ло з усіх сил приєдналося до землі, і це не було для мене спокусливим бажанням « пошукуватись".
Але коли хвиля впала на клаптик землі, дівчина буквально знесла в крижану воду, незважаючи на всі спроби протидіяти їй. І вже в океані всі нові і нові хвилі накрили як і раніше нерухому Су Ло, вода заливала ніс, рот, очі...
На щастя для дівчини (надо, їй ще в чомусь щастить!), щільність льоду була нижче густості морської води, так що скульптура « Cу Ло у кризі» поки не пішла на дно океану, а безпорадні барахтілися на поверхні.
Доля вирішила добре відігратися за все колись подаровані « сплюшки»: зовсім недалеко від дівчини була яхта, але... З кожною новою хвилею, нерухому Су Ло відносило все далі і надалі.
Усвідомлення власної безпорадності накрило вдушливою хвилею похлещих океанів. Це було так несправедливо, настільки сумно, що Су Ло майже плакала.
Східне море величезне і безмежно, лише одні небеса відали, куди її могли занести безконтрольною тушкою... Дві гіркі сльози прочорнили солону доріжку на щоці дівчини.
Але що вона могла зробити, маючи лише два пальці? У цьому безкрайному океані їй залишалося лише змиритися з ситуацією вільно дрейфуючого міні-айсберга.
Ось так і усвідомлюєш всю свою мізерність та безсилля на фоні Матушки Природи.
Настав вечір. На небі не горіло жодної зірки, навіть блідий півмісяць був захований за флером хмар. Вкруг стояла непроглядна темрява, хоч очей виколе.
Су Ло перебувала в стані сумного жалю. Дрібні хвилі розгороджували її голе тіло з боку в бік, не даючи можливості просто плисти без приступів нудоти і милуватися нічним пейзажем.
Дівчина навіть не могла визначити, в який бік її відносить течія. Від стресу і мірного розхитування, повіки ставали важчим, свідомість то виринало на поверхню, то занурювалось у темряву...
Якби вона тільки знала, що її проблеми лише починаються!
Раптом небо розсікла яскрава блискавка, крива стрілою встромившись у океан. Су Ло різко викинула з пів-дріма, занепокоєна страшною догадкою: невже, хвилі несли її пряміком в штормовий циклон? Цього ще не вистачало для повного щастя! З вогню...
Глава 430
Незабаром грім і блискавку об’єдналися, а шторм розірвався. Він, наче лютий дикий звір, змушував людей тремтіти від страху.
Сонливість Су Ло як рукою зняв.
Саме в цей момент, буквально у сантиметрі від дівчини в морську гладкість заштовхнулася блискавиця і залишала запах палаючого озону. Через мить почувся оглушливий грім.
Не давши Су Ло оправитися від першого шоку, наступна блискавка вдарила вже в її крижаній кокон. На щастя, шар льоду був таким товстим, що навіть цей багатовольтний розряд струму не зміг його пробити, інакше міс Су перетворилася б в заморожений підгорілий шашлик.
Але навіть так, Су Ло була налякана до смерті. Лед несмачно шипів у місці, куди прийшов удар блискавки.
Але це був тільки початок. У цю ніч темної ночі Су Ло, яка дрейфувала на поверхні моря посеред бурі, зрозуміла значення виразу « волоси стали дибки» і буквально (відвертаного навколо статичного електрики), та у переносному значенні (складненому душі жаху) сенсі.
У своєму крижаному акваріумі вона мусила спостерігати за блискавками, що проносилися поблизу. Вони накрили її раз через хвилі та потоки дощу, які нескінченно покривають « греблю» його замороженого пристанища.
Вона бачила, як ще одна блискавка розсіила небо, виламана і звивається, наче змія - зміїний змій, пронизивши повітря розкатичним риком-громом.
Вона бачила, як краплі безперервного дощу, що линув як з відра, стикаючись із поверхнею моря, вибухали купою бризок.
Її крижаний кокон був схожий на крихітну шлюпку, яку хвилі, немов граючись, швиряли туди-сюди. Її то підкидувало на десятки метрів в небо, то безжалісно кидало у непроглядні води.
У Су Ло від постійної гойдалки кружляла голова, думки плуталися, втрачала орієнтацію в просторі. Дівчина навіть не розуміла, де верх, а де ні.
Вона лише сподівалась, що її не засмокче у вир, інакше це буде дійсно кінець.
Су Ло могла в ту ніч покладатися лише на свою удачу. У неї не було іншого вибору, крім того як віддатися на волю випадку. « Ми будемо вважати, що мені пощастило проїхатися на цих стародавніх американських гірках", - з легкою самоіронією, а що ще їй залишалось! - подумала дівчина, піддаючи себе.
Цього разу її дуже потішив « подаруночок» Лі Аотя, цей крижаний панцир. Так, вона не могла особливо в ньому рухатися, але у такому штормі не було ніякого сенсу — їй ще не вистачало провести цю ніч у боротьбі з хвилями і спробами не піти до дна. У цьому міцному коконі вона хоча б могла не турбуватися збереженням свого тіла.
Вітер і злива поступово вщухали шторми. Дівчина непомітно розслабилася, послабилися хвилі припинили свої спроби вивернути органи нещасною міс Су наївнянку, цього разу більше убаюквая, повіки поступово налилися свинцем і вона заснула.
А десь там, далеко, хтось відчайдушно і безупинно, до хрипа, перед зірваним голосом, кликав Су Ло. Але коли вона вискочила з сил, то засмоктувала в обіймах Морфея і нічого не чула.
Вона прокинулася лише наступного дня, від сліпучого жару сонця.
Відкривши очі і оглянувшись у міру можливостей, серце Су Ло наповнилось радістю: дівчина помітила чорну точку попереду, але оскільки вона була занадто далеко від неї, все що вона побачила, це невиразний силует.
Що може чорнитися на поверхні величезного океану? Звичайно, або острів, чи корабель! Обидва варіанти її цілком влаштовували, коли вже життя подвоїло дати їй ще один шанс — хапатися за нього всіма кінцівками! Навіть якщо ти зараз маєш лише два пальці. У будь-якому випадку, це все краще, ніж безцільно гуляти посеред океану.
І ось, Су Ло з усіх своїх жалюгідних сил спробувала гребти в сторону чорної точки. Під час бурі її трипихання були абсолютно беззмістовні, але зараз, коли море співподволо трохи заспокоїтися, у неї був шанс доплисти. Часиков едак через вісім.
Су Ло продовжувала гребти, прикладаючи для цього всі свої сили...
Вона пропливла на десять метрів. Але потім на неї полетіла хвиля і немов у насмішку відкинула її назад на двадцять.
Су Ло хотіла плакати від безсилля, але швидко взявши себе в руки, вона знову почала ретельно загрібати воду. Поки нова хвиля не відкинула її ще далі, як крихітну дерев’яну щіпку.
Оо, як же вона хотіла у весь голос проклясти небо!
Чому боги такі суворі до неї? Чому вона так провинилася?
Невже доля вирішила, що вже достатньо набалувала свою коханку і тепер прийшла пора платити по рахунках? Чи не занадто це ... Як суворо? Навіть для карми це якось занадто.
Су Ло сердито погрозила небесам пальцем. А те, що палець виявився середнім — що ж зробити, не було для нього великим!