Розділ 327
Ось тільки... Всупереч загальній позіхання, його Високість принц Цзінь не став розривати Су Ло на дрібні шматочки, а замість цього широко посміхнувся їй ніжною і лагідною посмішкою ...
Так, все вірно. Великий і жахливий принц Цзінь, який славився на всій околиці своєю черствістю та холодністю, сяяв від щастя, як новенький золотий. На обличчі блукала безглуздо-метанова усмішка блаженного, а очі м'яко сяяли тепло, коли він дивився на насуплену дівчину.
Наньгун Левуні з пращею мордою, двома пальцями помагав Су Ло за рукав:
- Невже, моя крихітко Ло ревнувала? - і він багатозначно змагав бровами.
Загалом, всі присутні перебували в культурному шокі.
Хто цей чоловік, що стоїть перед ними? Він зовсім не схожий на дикого і жорстоко його Величності принца Цзіна, якого вони бачили раніше. Може, в його тіло вселився злий ... тобто, добрий дух?
Щодо Су Ло, то вона не збиралася просити вибачення за свої вчинки або через таку погану поведінку в царській сім’ї. Вона пройшла вперед і сіла на місце Нангун Левуня. Після цього, особливо не для того, щоб зробити це, підняла чашку зі столу і збиралась налити трохи чаю. Проте його Високість принц Цзінь буквально вихопив чайник у неї з рук, і сам обережно почав наливати їй чаю. Його голос був ніжним і лагідним, а погляд, яким він дивився на Су Ло, переповнений турботою.
- Чай охолодив, так що не пий занадто багато. Пізніше моя Величність особисто заварить тобі свіжого чаю.
Су Ло косо глянула на нього:
- Ти сама люб'язність, і підозріло поцікавилася: -Здурити хочеш затягнути мене у своє майно? Цього разу я напевно не потраплю на улов. Нікуди я не піду.
- Коли це я обманював тебе? - Ну, що ти хочеш йти? Я понесу тебе на руках? — Наньгун Левуні хитро усміхнувся, підходячи до Су Ло.
- Ага, розметився. І вистачить до мене липнути, поважай особистий простір! — Вивівши руку перед собою і відсуваючи нею від себе Нангун Люня, відповіла Су Ло.
Ці двоє в’язні, неначе вони вже тут і тепер нікого не існувало — ні того залу, ані людей у ньому. Вони ходили туди-сюди і один за одним, сварилися, підшукували та поколювали одне одного. Ніби сто років знайомі.
Ті, хто сидів поруч з ними, дивилися на них із широко відкритими ротами. У їхніх очах усе це нагадувало сон. Фантастичний сон, який з реальністю не має нічого спільного.
Су Цзянь, не кліпаючи, стежив за принцем Цінзеєм і Су Ло, які продовжували базікати про всякі дрібниці. Його мозок відмовлявся співвідкладати, як перегрітий комп’ютер, він засів на одну дію і не міг далі обробляти інформацію.
Су Цзіньгуй був так здивований, що навіть не помітив, як в його відкритий рот залетіла муха, а потім вилетів звідти.
Очі Мадам Су сяяли злостю. Нещасний платівок в її руках вже тремтів і погрожував от-ось порватися.
Су Цін втупилася на Су Ло, у неї так і лускали руки перерізати горло цій маленькій дрочці.
Найбільше шокувала Су Вон. Вона просто відмовлялася вірити своїм вухам і очам...
Вона вже покинула родину Су. Тому зараз єдина людина, на якого вона могла покластися, був Його Високість принц Цзінь. Але на даний момент її єдиний захисник мило увірував з її найгіршим ворогом Су Ло. Вона чітко і зрозуміло попросила його вбити її!
Це... все це просто...
Неможливо передати словами почуття, які відчувають Су Вон.
Дівчина навіть почала підозрювати, чи не зійшла з розуму.
Ні, неможливо. Його Високість принц Цзінь належить тільки їй. Вона ні за що не дозволить Су Ло забрати його у неї. Вона не дозволить цьому!
Третя міс, хитаючись, піднялася з підлоги. З волосся вона повільно витягла гостру, тонку шпильку, своє колоту знаряддя для вбивства неприродних. Затиснувши її в руці, вона як таран побігла у бік своєї четвертої сестри, замахуючись для удару:
- Шльондри, я вб'ю тебе...
Очі Су Вон блищили, як у безумця. Вони були наповнені гнівом і ненавистю. З розчавленим волоссям і перекошеним обличчям третьої пані нічим не відрізнялася від відьом.
Однак, не чекаючи поки Су Вон наблизитися до Су Ло, Наньгун Люнь вийшов вперед і одним ударом руки відкинув обезулу міс далеко, да...
"Бум"
Роздався звук, який врізався у стіну тіла. Сила удару була настільки велика, що вся кімната здригнулася.
За звичайних умов колодне тіло Су Вон повинно було зповзти вниз, але його Високість принц Цзінь, здається, трохи перебрав — дівчина з такою силою вдрукувалася у стіну, що прорубала в ній заглибину по своїй фігурі. І так і залишилася в тій саморобній ніші.
- Кхе-кхе - Су Вон кілька разів кашляла, викидаючи зі свого горла все нові і нові потоки крові.
Розділ 328.
на обличчі третьої міс застигла мертва блідість. Вона ледве дихала і, здавалося, ось-ось впаде замертво.
Ніхто з родини Су не квапився до неї, щоб хоча б зі стіни зняти - у перших роках, всі боялися гніву Його Височності принца Цінзія (мол, ну захотів він, аби повисла дівчинка на стіні - може, він вирішив їм інтер'єр підправити, а висячі діви — найбільш поживний писар моди), і вдруге: з чого б вони напружувалися заради тієї, яка людно й особливо грубо відмовився від своєї прізвища. Загалом, ніхто не хотів ризикувати власною шкурою заради якогось тепер чужої їм людини.
-По...поче ...му? - Насилу прошепотіла Су Вон. Навіть від такої легкої напруги з її рота знову вилинув потік крові.
З гучним "бам"-ом, тушка дівчини таки впала на підлогу. Вона майже свідомості втратила від болю, що проколола в цей момент її тіло.
Наньгун Люуні тільки сміявся розплаткану дівчину презирливим поглядом.
- Через що... Ваше Високість... Ви так до мене ставитеся... - Зручно хрипіла Су Вон, — адже... всього мить тому. Ви сказали... Що я жінка... Вашого Високості. - і вона з останніх сил підняла голову, щоб пильно подивитися на принца Цінзія.
Поки не з'явилася ця чортова Су Ло, все йшло так чудово!
Наньгун Люуні тихо розсміявся:
-Да? Коли це я таке казав?
Будь ласка, зачекайте... Він же не мовчав про таке! До всіх присутніх тільки зараз дійшло, що Су Вон — єдина людина в горлі тавдила цю нісенітницю. Сама придумала - сама образилась, так сказати. Проте, Його Високість їй не перечив і не заперечував нічого, він просто сидів і пив свій довбаний чай... Навіщо йому потрібен весь цей вистава?
Наньгун Левюнґ, вхопившись за пояс на одязі Су Ло, легко потягнув її до себе, щоб вона стала рядком. Не переставши вимиватися, він млявим тоном проговорив до тільця на підлозі:
-Вода, яку ти пила, мала якийсь солодкуватий присмак, чи не так?
Цим питанням він не жартував з Су Вон: звідки Його Високість міг знати такі деталі?
Усмішка Нанґун Люня стала зловісною, коли він продовжив розпитувати:
-А коли ти засинала, то твій сон був такий міцний, що вранці тебе важко будили, а всю ніч тебе мучили кошмари, чи не так? -і, насолодившись переляканими окулярами своєї жертви, з задоволенням приписував: - Яд ожиріння. Я особисто дав цей еліксир моїм людям, щоб вони методично підливали його тобі в твоє попоїло.
Що?
То це не Су Ло труїла свою третю сестру, а Його Високість принц Цзінь? Но... Навіщо йому це робити? Що він мав проти Су Вон? Адже по суті, він її повільно вбивав. Чому він так мучив її?
Шок і жах — усі, як на підбір, читали ці дві емоції на обличчях.
Су Вон взагалі так можна було виносити і співати — очевидно, від цієї новини вона вирішила якомога швидше віддати кінці.
- Навіщо, у чому причина? - Вона ледве шепотіла. До цього часу вони майже не зустрічалися з Його Високістьм, а якщо й бачились — то мірошком. Не могла ж вона його однією своєю присутністю на цій землі образити?
Так навіть якщо вона його якимось чином і образила - чому б просто не прибити її, прямо на місці? Навіщо витрачати свій час і енергію на організацію всього цього кошмару?
- Тобі цікаво причина? — Усмішка Наньгун Левюня стала кровожерливою, — це вже забута місія. Хіба ти не забула, що́ спонукало Гільдію Наїмів зробити?
Від тихих слів, Су Цзянь аж підстрибнув — Гільдія Наемників? Чи не так давно вони судили Су Ло за замовлення в цій Гільдії? То як же вийшло, що вони з Су Вон в один мить помінялися місцями?
Генерал був розлюченим поглядом у обличчя третьої дочки, намагаючись знайти відповіді на свої численні запитання.
Сама ж Су Вон затряслася від страху всім тілом. Вона ніяк не очікувала, що Його Високість принц Цзінь знатиме про той випадок.