Глава 221
- Ваше прізвище теж Су? Ха-ха, можливо, років так п'ятсот тому ми належали до однієї сім'ї. - Посміхнулася Су Ло, поплескавши хлопчика по плечу. - Добре, йди вперед і показуй дорогу. У нас ще багато часу. Потрібно витратити його з користю.
- О, вірно. - Під час прогулянки Су Ло раптово пригадувало дещо, вона хотіла запитати у Су Сяйня. - Скажи, ти бачив, як кілька хвилин раніше я лаялася з одним гордим молодим паном? – недбало пропустила дівчину.
- Так, я бачив те, що сталося. Мені навіть відомо, ким був той молодий пан, я впізнав його. Пані хоче дізнатися, хто він такий? - Сяойнь серйозно запитав.
Хлопчик не був дурним. Вибираючи клієнта, він уважно спостерігає за ним, перш ніж підійти до нього і запропонувати свої послуги. Він не буде безглуздо кидатися на кого попало. Світ занадто жорстокий, щоб діяти необдумано.
- Давай, ділися інформацією. – м'яко проронила Су Ло.
Сяйань не міг зрозуміти, про що думає його новий клієнт, тому, придавши своєму голосу певний вигляд, він заговорив:
- Якщо ви хочете знати на рахунок того роз’єднаного молодого пана, то його положення досить високо. Я чув, що його прізвище Лю. Він другий син прем'єр-міністра Лю, Лу Ченгфенг. Пані, у майбутньому вам варто уникати зустрічей з ним, кажучи, що він дуже злопам'ятна людина. Він мстить іншим навіть за косим поглядом на нього, що́ вже казати про тих, хто не слухається його бажань.
Для нього син поважного прем'єра мав неймовірно високий статус, і був найчарівнішою фігурою. Він був тим, на кого вбогий Союнь міг дивитися тільки здалека, у страху і благоговіння.
Су Ло підняла свої тонкі брови: « Я люблю Ченгенґенг? Другий майстер сім'ї прем'єр-міністра Лю? "
Прем'єр-міністр Лю, чому ці три слова були їй так добре знайомі? Раптом лампочка в голові Су Ло загорілася — вона знайшла відповідь. «Лю Жосюе! Хіба Лю Жосюе не була Третьої Міс резиденції прем'єр-міністра Лю? Чи це означає, що Лю Ченгфенг був її страшним братом?
Хе-хе, недарма говорять, два чоботи пара. Схоже, двоє з молодого покоління родини прем'єр-міністра Лю наважилися перейти мені дорогу. Мабуть, у їх сімейки прямо-таки алергія на скромну Четверту Міс Су".
Проте, говорячи про Лю Жосюя, Су Ло раптом згадала одне питання, пов'язане з нею.
Якщо згадати той день, коли Су Ло повернулася до свого маленького і старенький двір. Тоді Су Вон недбанно-невідомо вирішила відвідати її, і не просто прийти в гості, а тягнути з інспекцією папашу. Сетриця була впевнена, що Су Ло до сих пір не повернулася додому. Але звідки вона могла знати про це? Хто міг розговорити цю мимре, що вона взагалі покидала свій двір?
Тим більше, як вона могла з упевненістю говорити про те, що Су Ло і його Високість принц Цзінь вирушили на Горний Кремет заходу сонця? А також знати про конфлікт з Феєю Нефритового Озера?
Не важко здогадатися, хто її інформатор.
Лю Жосіює, крім неї, не було нікого, хто міг би це зробити.
« Це цікаво, коли Су Вон вирішила найняти людину в чорному для мого зґвалтування і вбивства, до якої міри Лю Жосюе приклала свої ручки? Здається, що коли вона повернулася додому, то навзначала Су Вон про « всі пригоди її життя » і, можливо, коротко розповіла їй, чим займається її улюблена четверта сестеря". Розглядаючи все це, Су Ло з лютістю усміхнулася. Вона ще раз розбереться з цією особливою.
До речі, Суяйнь був відомим тут. Після семи-сімох поворотів він привів Су Ло до вузької, тихої вулички з непримітними, старими будинками.
Він звернув увагу на один з будинків, що був старомодним у стилі із внутрішнім подвір'ям і сказав:
- Пані, це будинок старійшини Чена. Схований магазин сім'ї Чен є одним з найвідоміших місць, де можливо купити камені-джерело найвищої якості, з найрозмазнішими кристалами всередині. Звичайно, вони також мають не низькі ціни.
Су Ло мірошком оглянула місцевість довкола.
Район, в якому вони зараз перебували, був тихим і порожнім. Він перебував у певній віддалі від головної частини ринку, де кипило життя і було шумно. Він не виглядав обжитим, і можна було помітити лише кілька людей в окрузі.
Так, усе довкола було подібне до атмосфери прихованого магазину.
Як і у попередньому світі Су Ло, найсмачніша й вишукана їжа була не в центрі шумного міста, а найчастіше подавалася у тихих та мирних місцях. Турист, своїм побіжним поглядом, і людина без провідника, який їде його, ніколи не зможуть знайти такі місця.
Су Союнь підійшов до дверей і своєю маленькою ручкою обережно постукав три довгих, два коротких удари.
Невдовзі після цього, двері зі скрипом відчинилися.
У дверях стояв літній чоловік, все обличчя якого було покрите дрібними зморшками, чимось схожим на шкірку сухого апельсина. На голові в нього було сиве волосся, а очі були помутніли. На вигляд йому було років вісімдесят-деяносто.
Розділ 222.
-Дядюшка Чен, я привів Вам клієнта, - шанобливо схилився перед чоловіком Су Саоюнь.
Старик Чен окинув Су Ло гострим поглядом, наче кинджали в неї запускаючи. Су Ло, хоч і важко, витримала цей травмопасний погляд і втупилася на старого у відповідь. Її спина була ідеально прямою, наче шапка проковтнула і в холодних очах залишалась непохитною.
Так і стояли вони, вперши один в одного очі Ця битва якось підзатяглася, але ніхто не хотів поступатися іншому.
Врешті-решт, старий Чен здався в цьому конкурсі « Хто кого перегляне". Однак він не звололив ані кивнути, ні покачати головою — тільки розгорнувся і, схрестивши руки за спиною, увійшов всередину тихо виплюнувши всього лише два слова: « Відкривай двері».
Тобто... вона пройшла перевірку? З нічого нерозбірливим виразом на обличчі Су Ло перевела погляд на Су Сяйня.
До цих пір хлопчик стояв, затамувавши подих — і ось тепер, нарешті, зміг вимерти. Перевівши подих, він променично посміхнувся:
- Ходімо, дядюшка Чен погодився впустити нас.
-А що, бували прецеденти, коли потенційним покупцем давали від воріт поворот? - Усі дива та чудеса, Су Ло були в абсолютно нерозуміннях щодо політики цього дивного магазину.
Союнь гордо підняв свою маленьку голову і сказав:
- Зуміється, у дядюшки Чена той ще характер. Він не любить чужинців і намагається уникати їх. Він надає перевагу надійним і випробуваним клієнтам, а також тим, з ким йому було приємно співпрацювати. А такі новачки, як Ви, міс, отримують честь увійти в цей будинок дуже рідко.
-Невже, для мене зробили винятки через те, що мене привів ти? - Дівчина хитро посміхнулася.
-Немає, що Ви. Я декілька разів приводив сюди клієнтів, але всі вони без винятку були відкинуті Дядюшкою Ченом. До цього подвір’я входять лише три типи людей. Першими були ділові, випробувані клієнти, з якими дядьки Чен вже мали дружні стосунки. Другий тип - ті люди, з якими, як каже дядьок Чен, їх свела сама доля. І останній тип це...
- І хто ж вони? - З цікавістю запитала Су Ло.
- Дурні транжири. - У всі зуби посміхнувся Сяйнь.
- Дурні транжири? - На обличчі Су Ло застигло незрозумілий вираз обличчя, - Тоді відповідай-ка мені. Наприклад, до якого типу я ставлюся - другого чи третього?
Сяйнь, так само не переставаючи линути, відповів:
-Старша сестра, звичайно, Ви та, з ким дядюшка Чена свела долю. А ось що стосується безглуздих транжир ... А ось, подивіться на мене прекрасний екземпляр-- - І Су Союнь ткнув пальцем у розфуфиренного хлопця. Але, як тільки він побачив обличчя спорожніючого хлопця, усмішка відразу сповзла з його мочки. Він, майже не ридаючи, простоал: - Міс, я не навмисне, правда.... Я дійсно не знав, що він теж тут...
Юнак, який так налякав бідного Сяйня, був ні хто інший, як той павич, у що б не стало віднабився купити в Су Ло її перший червоний кристал. Той самий, який, в результаті, з ганьбою втік, підтиснувши хвіст. Той найстарший брат Лю Жосюе, Лу Ченгфенг.
Мда, а вони зустрілися раніше, ніж Су Ло того очікувала. Треба ж, на такому величезному ринку, вони обидва прийшли саме в цей магазин, якраз у той час... Просто провидіння якесь.
На даний момент, цей Лю Ченгфенґ був з головою поглинутий в процес розрізання каменю-джерела.
Сяйань, кинувши очі на ці камінчики, шокований ахнув і невірливим у голосі сказав:
- О Боже. Це ж камені-джерело вищого класу. Кожен шматок як мінімум на п'ятдесят золотих потягне - а він так по-варськи їх рубає, ще б сокира узяв. Шкода буде, якщо він зашкодить кристалу.
Так, якщо розбити кристал — вся його енергія пуститься у вільне плавання. Такий « зломок» потрібно використовувати тут і зараз, поки у ньому залишаються хоча б крихти духовної сили. Так сказати, продукт довгострокового зберігання він більше не буде. Отже, уламки кристалів і продаж їх завжди були відносно дешеві.
Склавши руки на грудях, Су Ло приклонилася до стовпа з червоного дерева і нехтувала тим, як Лю Ченгенґ всмоктує каміння.
Сам "варвар" досі не виявив присутність Су Ло. Його увага була зосереджена на камені-джерело.
Кожного разу, відсічаючи шматок за шматком каміння, чоловіки запалювалися надією, яку швидко змінювало розчарування. На обличчі Лу Ченгфенга застигла злобна гримаса.