Гаррі підняв голову і побачив жінку, одягнуту в щось подібне на чернече вбрання, зовсім як його зустріла біля входу. Її голова була виголена, а навколо шиї висів амулет, який випромінює колосальну енергію, яку він ніколи раніше не відчував. Помітивши його здивований і зацікавлений погляд, жінка сказала:
- Цей артефакт - причина, по якій ми знали про твою парафію. Він дає нам змогу зазирнути в майбутнє, щоб визначити можливі результати. Це допомагає нам захищати світ з тіні від постійної загрози іноземних загарбників, які намагаються завдати шкоди і заволодіти самим артефактом.
- Чому ти мені це говориш? Ти навіть не знаєш, як мене звати. Чи ви не будете розповідати кожному зустрічному принципові своєї пам’ятки і чим займаєтесь? - Гаррі все ще говорив дуже невпевнено. Чи варто було довіряти цій жінці?
Вона схилила голову набік і з легкою посмішкою подивилася на нього перед тим, як відповісти:
- Тебе звуть Гаррі Поттер. Ти випадково потрапив у наш світ, намагаючись зупинити монстра, який вже зруйнував твій світ і могло б зашкодити нашому, якби його спроби увінчалася успіхом. Ти володієш внутрішньою силою, такою ж, як і у нас, але ти поглинаєш та накопичуєш енергію, а ми прямуємо її з інших вимірів. Ти ще маєш розповісти мені історію свого життя, а я вже хвилювалася про цю розмову тисячі разів. Ти завжди поважав правду і добре про неї відгукувався, тому я вирішила, що ми підемо цим шляхом, оскільки твоя дорога лежить у цьому світі.
- У мене буде боліти голова після цієї розмови, чи не так? - Невтомливо відповів Гаррі. Він ніколи не був знавцем теорії часу, але провів достатньо часу з Герміоною, щоб зрозуміти, що зараз він чує.
Жінка усміхнулася до нього яскраво.
- Ти завжди так говориш. Ти не уявляєш, скільки разів ти говорив мені це з моєї точки зору. Проходь, пане Поттер, ми будемо пити чай. Нагорі тебе чекає твій коханий.
Не маючи причини сперечатися і думаючи, що він міг би хоча б отримати якісь відповіді, він пішов за нею по сходах.
- У мене небагато часу. Державні агенти, ймовірно, вже майже біля моїх дверей. - Він залишив слабкі відштовхуючі чари для звичайних людей разом з захисними чарами, які повідомляли б йому, якщо хтось прийде, але він ще нічого не відчував. Минуло всього пару хвилин з тих пір, як він пішов, але він був майже впевнений, що вони будуть там досить скоро.
- Ах, на жаль, їх затримали те, що хтось натиснув кнопку ліфта на кожному поверсі. У будь-який момент вони вирішать піднятися по сходах, а не зупинятися на кожному рівні. До того часу, коли вони прибудуть ти повернешся, наскільки я розумію, у тебе є година.
- Що? - Гаррі вигукнув. Підйом по сходах повинен був дати йому максимум пару хвилин. Вона не могла говорити про...
- Як ти врятував свого хрещеного батька в перший і вдруге? – запитала вона з піднятою бровю.
Гаррі замер в шоці. Вона знала! До того часу в його розумі було кілька запитань.
- Ти знаєш! - Здивований, він сказав. У його голові було так багато питань, що він мало не спіткнувся, якби не ввести в оману слабка рука, яка поймала б його. Очевидно, вона чекала цього!
- Ти сказала це саме в цей момент, знаючи, що я спіткнуся щоб ти могла зловити мене? – запитав Гаррі.
- А хто його знає? - Вона загадково сказала. Гаррі був упевнений, що помітив озорої обгорнутого в її очах. Він здригнувся і не зміг стримати посмішку в відповідь на цю загадкову жінку, яка, мабуть, знала його краще, ніж будь-хто за всі ці роки.
- Як це можливо? - запитав він, майже очікуючи, що вона просто дасть йому відповідь, як вона зробила це, коли він зустрів її кілька хвилин тому.
Вона нахмурилася.
- Ось тут і починається проблема. Хоча ти, можливо, знаєш, відчуваєш і розумієш певні речі завдяки своїм даним та досвіду минулого, у твоєму житті завжди була якась фігура, що зберігає найважливішу інформацію, не розкриваючи її тобі, або так виглядало з твого боку, але при цьому не пояснили чому це необхідно зробити. Це бентежило тебе, і в результаті ти перестав довіряти тим, хто міг би тобі допомогти. Ти втратив так багато через свої проблеми з спілкуванням і недовір’я до тих, хто щось приховує від тебе.
Вони підійшли до пари диванів, і Гаррі сів як вкопаний, розуміючи, що вона говорить.
- Ти нічого мені не скажеш, чи не так? Ще раз хтось приховує від мене щось « заради мого ж добра ». - Це не було звинуваченням. Він був просто розчарований тим, що це завжди відбувалося з ним, і що він до цього все ще не звик.
- І так, і ні. Ти поки не розумієш, але скоро зрозумієш... - Спочатку вона.
- Лише через пару років, коли я буду готовий до отримання інформації, поки вже буде запізно використовувати її для порятунку когось? Так, я чув подібні речі в минулому. Старійшини з добрими намірами або ті, хто має владу, знову накопичили інформацію... - Гаррі замовк.
Вона нахмурилася на нього, але озорної гонки ще не залишив її очей.
- Як я вже казала, ти ще не розумієш, але якщо будеш слухати, то на той час, як ти сьогодні підеш звідси, все зрозумієш.
Гаррі відчув, що його напруження відійшло.
- Що ти маєш на увазі? - Він запитав, тільки зараз побачивши чашку чаю прямо перед ним. Вона була вже там, перш ніж він сів. Він взяв її і спробував. Чай був чудовий. Його знову вразило, наскільки сюрреалістичною була ця ситуація. Не знаючи, що́ він міг їй сказати в минулому чи майбутньому, Ісус не був упевнений у тому, чого йому чекати. Його голова почала боліти.
Вона посміхнулася йому.
- Розслабтеся, вам не треба турбуватися про те, що могло або статися. Довіртесь собі, бо ви ніколи не будете розголошувати що-небудь, поки не зможете довіряти мені. І це суть питання, яке ми повинні обговорити. В якийсь момент у вашому найближчому майбутньому з'явиться можливість довіряти комусь, хто знає речі, які ви вважаєте корисними, але не буде розголошувати вищезгадані секрети. Не без того, щоб ви дали метод для отримання інформації "секретної" інформації. Я дуже добре розумію, що це звучить так, ніби я говорю загадками без причини. - Вона більше не усміхалася, знаючи, що мало статися, і їй не довелося довго чекати.
- Звичайно, я б вчинив по-іншому!
- Я міг би врятувати стільки життів! Мій дім не був би зруйнований. Я міг би врятувати їх усіх!
Його накрили незнайомі емоції, і він відчув, як сльози котяться струмком. Він опустив очі і зрозумів, що в пориві почуттів схопився, випустивши з рук чашку. Жінка спритно зловила її, наче чекала цього. Ні краплі чаю не пролилося. Тоді він зрозумів, що все це було частиною того, як вона збиралася йому сказати. Вона ніби пережила подібне раніше.
Йому не подобалося відчувати себе схвильованим, і він збирався висловити їй все, коли вона подивилася на нього. Вперше він відчув себе нікчемним під її поглядом. Що бачили ці очі, що здавалось такими старими?
— Да. Тепер ти розумієш, чи не так? Я прожила довге життя, спотворену долею. Чому, по-твоєму, я прийшла до тебе? Дозволила тобі подолати бар'єри, що захищають це місце від таких сильних, як ти? Бо у нас загальна ноша. У певному розумінні, навіть загальне минуле. Ми не хочемо, щоб страждають невинні люди. Якщо у нас є шанс врятувати хоча б одне життя, ми підемо на угоду навіть з самим дияволом.
- Скільки разів? — запитав Гаррі. Скільки разів він утрачав контроль над емоціями, вимивши свій гнів? Зрештою, наскільки він міг судити, вона лише намагалася допомогти йому в жертву.
— Більше, ніж ти думаєш, але не твоя вина. Ми обоє знаємо, що у тебе є дуже вагомі причини. У тебе добре серце, Гаррі, і тому я знаю, що тобі сподобається те, як я скажу далі. У кінці шляху, який тобі доведеться пройти, є дуже хороша ймовірність, що ти зможеш врятувати свій старий світ, навіть якщо ніколи не можеш повернутися в нього і до них.
Вона дивилася на нього з сумною посмішкою. Він знову завмер. Сподіваюся, останнього разу за цей день. Саме можливість того, що він зможе якось виправити свій зруйнований старий світ і відновити в ньому життя дала йому те, яке вважав загубленим багато років тому: надію.
- Врятувати їх? Людей, яких я втратив? Усіх?
Він не смів сподіватися, дивитися їй в очі і бачити заперечення. Він знову подивився на чашку.
— Все! - була урочиста відповідь.
Світ, де жила його сім'я, справжня і прийомна, навіть якщо він ніколи не зможе побачити їх знову, був миром, який варто було врятувати.
— Я зроблю це, — прошепотів він, знаючи, що для нього це буде лише кроком на його шляху. І якщо жахи, які він бачив, були лише привидами, то жахіття, з якими йому можуть зіткнутися, повинні бути дійсно неймовірними. Однак, була надія. Усмішка, яку він побачив на її обличчі, була однією з тих, що, як він думав, він побачить в майбутньому у дзеркалі. Він вирішив вести довгу боротьбу.
- Бачиш, Гаррі, ти думав, що твоя подорож скінчилася, але я думаю, тобі треба було бути тут у цей час. Ти повинен був прийти сюди і дізнатися те, що ти зробив. Якби ти вчинив по-іншому, хіба не завдав би тобі стільки горя, всіх тих, кого втратив? Навіть якщо б ви знищили свого ворога, то чи ж не загубили б багатьох улюблених? Це твій шанс: той, від якого твій благородний дух не вклонився б, якби знав, що у тебе буде можливість змінити все.
І вона була права. Якби він хоч на секунду зрозумів, що зможе врятувати ще одну людину, хіба не пройшов би через все знову, тільки б йому була дана така можливість зараз? І тепер він нарешті зрозумів, чому реліквії вибрали його. Зрештою, він був єдиною людиною яка могла врятувати стільки душ. Він не довірив би цю відповідальність комусь іншому. Він міг врятувати так багато душ, які померли занадто рано.
І як ніби ця ідея була пов'язана з присутністю, про яку він раніше не підозрював, він раптово відчув правильний погляд. Ніби хтось, десь шепотів: « Він нарешті розуміє». Він був приголомшений, просто сидів і роздумував. Вони сиділи там пару хвилин у тиші. Потім почали обговорювати простіші теми.
Розмова якось перейшла до жартів, які Гаррі витворяв з Джорджем, щоб підняти настрій у ті темні дні. Почуття, що наближається до темного часу змусило його пригадати ці маленькі промені світла. Як він сумував за своїми друзями, товаришами і сім'єю.
Вона сказала йому, що якщо він коли-небудь засмучується у своєму шляху, він може прийти і відвідати її. Навіть якщо вона не зможе полегшити його тягар або дати інформацію, яка змінить те, що він зробить, вона все одно може підтвердити, ніби він на правильній дорозі, просто вказуючи на його помилки.
- Як тебе звати? — Гаррі раптово запитав, зрозумівши, що він досі не питав.
Її шокована вираз обличчя на секунду змусило його хвилюватися, перш ніж вона посміхнулася йому.
- Це перший раз, коли ти питаєш мене про це.
Вражений, але захоплений тим, що вперше за цей день він щось зробив правильно, він запитав:
- І все ж?
- Мої учні називають мене старою, але оскільки ти зробив мені таке велике довір’я, я довіряю тобі. Мене звати Яо, майстер Поттер. Вона йому усміхнулася.
- Чому ви називаєте мене майстром Поттера? І чому вони називають вас старовинною? Ви не можете бути більше ніж... Зачекайте, я не можу сказати нічого такого, що могло б добре для мене закінчитися, так? - Закінчив він непереконливо.
- Ти мудрий не за роками. І тут ми називаємо будь-яку людину, яка опанувала достатньо знань про свою силу, щоб вони могли передати знання іншим, Майстерами. Якщо я не помиляюся, ви освоїли багато аспектів своєї сили, вірно? - Вона знову посміхнулася йому, не потребуючи нагадування про те, що нещодавно вона відзначила свій 500-й рік.
[Зелений спалах на амулеті навколо її шиї.]
— Здається, настав час нам розійтися. Ваша подорож починається заново, і дуже скоро. Я впевнена, що побачу вас знову, молодий чоловік. Єдиний жаль на сьогодні, що я не зможу спробувати сливне пиво, яке ви згадали. — Казала вона з посмішкою.
Він посміхнувся, встав і підійшов до скляного графіну, наповненому водою. Прозора рідина, кидаючись зі скла пальцями, стала дивною сумішшю між карамелем і бурштином. Потім графин почав покриватися конденсатом, оскільки вміст раптово став холодним.
— Вам пощастило. Так вже вийшло, що я вдосконалив це в останні пару років. Зазвичай цей напій алкогольний, але коли він нагріється, то перетворюється у воду.
- Але вам потрібно швидко його вживати. Преображення триває лише кілька годин, а потім напій знову стане водою, незалежно від того, вип’єте ви його чи ні.
Жінка не могла нічого з собою зробити. Ця дивна магія, яка не мала нічого спільного з їхньою власною, так багато застосовувала! Вона налила собі трохи напоїв у склянку й спробувала. Її брови здивувалися.
- Смачно і корисно! Нехай твої чудеса ніколи не вичерпаються, — сказала вона перед тим, як випити ще одну велику склянку. Вона вже думала про те, як її учні будуть насолоджуватися цим. - Коли прийдете, у вас має бути трохи часу зняти ваш магічний захист і підготуватися. Хай щастить.
Вона сердечно плескала йому по плечу і відступила назад, очікуючи знайомого вчинку. Він зняв сумку з шиї і, подумки наказавши, розширив її. Потім він поклав сумку на підлогу і повільно підняв, обкриваючи повнорозмірний скриньку. Відчинивши кришку, він почав спускатися. Простір всередині був досить великим, тут зберігалися всі речі, які він знайшов і назбирав за ці роки. Він швидко підійшов до комоду і висунув верхній ящик. У ньому лежав амулет на ланцюгу з пісковим годинником — Хроноворот. Він одягнув його на шию і швидко піднявся по сходах, забираючи скриню та тримаючи амулет у руках.
- До побачення і дякую, — сказав він. Він повернув ціферблат один раз і помахав жінці, перш ніж зникнути, відправившись на годину назад у часі.
Він апарував назад у свій готельний номер, майже не відчуваючи виснаження, як це бувало раніше при переміщенні на такі великі відстані. Він швидко скасував магію на двері, щоб його минуле "я" не було перерване отриманням кращих або, можливо, найгірших новин у його житті. Через кілька секунд після відключення заклинань він почув ввічливий стук у двері.
« Моя пара знала, що я встигну вчасно. Мабуть, тому я згадала сливне пиво." - подумав він з умилкою. Звичайно, це мало дивний сенс для подорожей в майбутнє, магія і монахів часу. Як його життя з дивною перетворилася на жахливу і знову в дивну. Просто ще один день у житті Гаррі Поттера.
- Іду! - Він гукнув, підходячи до дверей і злегка прикрив її. - Можу я вам допомогти? - Він запитав незнайомців. Їх було двоє, в костюмах схожих на ті, що зазвичай носив Коулсон.
- Ми думали, що звідусіль доносилися звуки. Ви чули постріл з зброї тільки що?
Він точно забув поставити заглушки. На свій захист він нагадав собі, що не звик довго залишатися в одному місці. Не звик до цього вже кілька місяців. На щастя, він не забув апарувати в свою кімнату, а не до вітальні.
- Вибачте? Я не впевнений, що ви маєте на увазі... - Він замовк, і його обличчя було збентежене. Агенти знову подивилися один на одного і на нього. - Ви не могли б впустити нас, щоб перевірити кімнати? Стандартний протокол, розумієте.
- Подостоєння особи, будь ласка!
Коли вони показали свої посвідчення, він сказав:
- Стандартний протокол, розумієте.
Він навіть побачив, як у одного з них дёрнувся куточок рота. Це він вважав перемогою. Гаррі посміхнувся, відкривши їм двері.
— Хто я такий, щоб вставати на шляху протоколів, — легковажно сказав він, відходячи в сторону, аби агенти могли увійти до кімнати. Вони оглянули маленьку вітальню і швидко пройшли через інші кімнати, поки Гаррі просто стояв біля дверей. Після їхнього обходу Гаррі вийшов з кімнати.
- Вибачте, сер, але куди ви прямуєте? - Один з них нагнав його і перешкодив шляху.
- Я збираюся щось поїсти. Це буде проблема? - Він запитав.
- Звичайно ні, сер. Не могли б ви почекати п'ять хвилин? Мені повідомили, що агент Коулсон вже в дорозі, — сказав чоловік, який закривав йому шлях спокійним тоном, роблячи короткий крок назад з особистого простору Гаррі і випускаючи своє власне. Ці люди були добре навчені бою. Ніколи не бути надто здивованим — це одне з головних правил. Аластор би схвалив.
- Справедливо. Я можу почекати кілька хвилин.
Потім Гаррі поговорив з двома чоловіками, ніби просто зустрів старих приятелів. Це змусило їх почуватися незручно, що у свою чергу було саме тим, чого він хотів. Він виявив, що після зустрічі з найдавнішими він почувався набагато краще. Здавалося, що відчуття безнадійної боротьби, в якій він опинився за останні пару років, відпала. Потім прибув агент Коулсон.
- Філе, я так радий тебе бачити! - Гаррі вигукнув, коли той підійшов до нього, роблячи вигляд, що він тільки що не розмовляв з двома агентами і помирав від нетерплячості поговорити. Коли вони повернулися, щоб піти, Коулсон помітив записку з написом « Пни мене!». Він подивився на Гаррі, а потім на записку. Гаррі тільки потиснув плечима. Це допоможе їм не втрачати пильності, коли він говорить з ними. Філ усміхнувся, і цього разу це здавалося щирим. Гаррі посміхнувся і пішов до ліфта.
- Ви йдете, агент Коулсон?
https://literna.net/uk/books/212-harri-potter-potrapiv-do-marvel-zavrshena