Глава 67: Чарівники і магли
— Професор... Професор Дамбльдор... — Джон вибіг з парадних дверей, накинувши довгу мантію і схопив паличку. — Я готов!
Альбус Дамбльдор чекав його зовні.
— Дуже оперативно, Джон. — Дамбльдор витягнув з кишені срібний предмет, схожий на запальничку, і відкрив його.
Наведення вказівника миші на найближчий ліхтар з’являється у м’якому світлі.
— Так набагато краще! — Він сказав Дамбльдор і відразу запитав: « Як у тебе справи на уроках польотів?
Джон відчув, що Дамбльдор підстерігає його, але міг відповісти тільки чесно:
- Жахливо, професоре...
- О, ось як... — Здумливо кивнув Дамбльдор. — Ах да... Роланда згадувала про це два тижні тому. Не дуже обнадіювало... У такому випадку...
Він пурився в кишені плаща і витягнув досить неприємну на вигляд паличку.
Він просто помахнув нею, не промовляючи закляття. З кінчика потекло срібну хмарку диму, і через кілька секунд вона перетворилася на серебристо-білі прозорість майже примарне.
Точніше - у феніксі.
— Тримай його за ногу, Джон! — фенікс-патрус Дамблдора завис перед ним.
Джон на мить застиг, потім нерішучий простяг руку.
На його здивування, вона не пройшла наскрізь. Він відчув щось гладеньке і холодне — він дійсно тримав фенікса за ногу.
Це не могла бути звичайна магія... З яких пір патронус міг бути твердим?
- Що це за закляття, професор? — запитав Джон, вдивляючись у замішання.
— Патронус, — спокійно відповів Дамбльдор. - Вияву твого внутрішнього "я" є охоронцем, викликаним позитивними емоціями. Досить прогресивна магія.
— Патронусы... вони дійсно можуть мати фізичну форму? — Здивовано запитав Джон. - Вони можуть битися з нами?
Коли він це сказав, то відразу зрозумів. Першокурсник не повинен був знати про патронуса - тим більше ставити такі питання, тримаючись за чиюсь « нугу ».
На щастя, Дамбльдор не помітив цього.
— Так, — кивнув директор. — Але викликати матеріальні патронису дуже важко. Лише небагато хто може зробити це скромно.
Він не встиг договорити, як Джон відчув, що ноги відриваються від землі.
Він злетів.
Дамбльдор пішов за ним без мітли, навіть не тримаючи паличку: він піднімався плавно, наче його невидима струмінь повітря.
— Куди ми летимо, професор Дамбльдор? — Джон перехопив фенікса міцніше і крикнув крізь вітер.
— Не спеши. Наша зустріч лише о дев'ятій тридцять. У нас є час оглянути околиці.
...
Прохолодний вітер обдурив Джону щоки. На щастя, він одягнув більше одягу і не мёрз.
Дамбльдор летів попереду - так швидко, що феніксу-патрусу доводилося розвивати повну швидкість, щоб не відстати.
Через сильний вітер говорити було важко.
Однак Джон слідкував за орієнтирами внизу. Географію Саутгемптона він знав добре і розумів, що Дамбльдор веде його на північний схід.
Через десять хвилин вони почали сповільнюватися.
Джон виглядав трохи блідим.
- Не любиш такий транспорт? — запитав Дамбльдор з посмішкою.
- Ні, професоре... Я ненавиджу літати, — зізнався Джон. - Окрім літака.
У слові "самолете" Джон помітив в очах Дамбльдора тінь смутку.
— Що ж, наступного разу спробуємо інший метод, — швидко сказав Дамбльдор. - Я думаю, ти знаєш це місто, Джон?
— Так, це Вінчестер! — Джон відразу відповів. — Стародавня столиця Англії!
- Саме так. Саме тут Мерлін Амброзіус, найбільший чарівник історії Англії та Уельсу, допоміг королю Артурові об’єднати Британію з новим королівством на руїнах римлян і германських племен.
Джон намагався відповідати серйозності моменту.
Але він не розумів, до чого призводить Дамбльдор. Чи це історична екскурсія? Патріотичне виховання?
Дивно...
— Довгий час чарівники і магли в Британії жили у гармонії, — продовжив Дамбльдор. - Але з поширенням католицизму за островами напруженість почала зростати...
— Між чарами й церквою вибухнула війна, яка тривала майже тисячу років.
— Хогвортс був заснований в цей час і став облотом чарівників. Багато відьом і чарівників були ув’язнені й засуджені на смерть лише за те, що практикували магію. Дехто, як Лісет де Лапін у 1422 році, зміг втекти за допомогою магії.
- Але іншим, таким як сер Ніколас де Мімсі-Порпінгтон у 1492 році, не пощастило. Після того як його роззброїли і замкнули у в’язниці, він не зміг скористатися магією, щоб уникнути страти.
— До XVII сторіччя конфлікт досягнув піку. Переслідування ставало все жорстокішим, і магічні сім'ї почали вести подвійне життя використовуючи чари приховування для захисту себе та близьких. На той час кожен чарівник, який відкрито спілкувався з маглами, ризикував викликати підозру або навіть бути вигнаним із чарівного товариства.
— У 1649 році чарівники вбили короля Карла I і поставили Олівер Кромвеля, тодішнього директора Хогвортсу, Лордом-протектором. Але невдовзі сам Кромвель був убитий. Чарівники знову були змушені скинути магловського монарха Карла II у 1688 році...
— Зрештою 1689 року магли прийняли Білль про права, який повністю вигнав католицький вплив з Британії. Це дало початок новій ері під владою протестантських монархів Вільгельма III та Марії II. Водночас чарівний світ прийняв Статут секретності Візенгамота, відокремивши себе від маглівського суспільства і дозволяючи чарівникству піти в легенди.
— Відтоді між магічними і магловськими світами панував мир протягом сотень років.
Дамбльдор закінчив пояснення.
— Професор, ви чудово знаєте історію! — Він поспішно сказав, роблячи комплімент.
— Ні, — серйозно похитав головою Дамбльдор. - Чесно кажучи, я ніколи не був сильний в історії магії.
Він замовк і додав:
- Все, що я щойно сказав... Мені розповів мій друг.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya