Глава 47: Хогвортс повертається в нормальне русло
Наступного ранку за сніданком Джон був зайнятий тим, що намазував товстий шар джема на свою ковбасу.
Професор Мінерва Макгонагал, який тимчасово виконував обов’язки директора, несподівано встала.
— У мене є кілька оголошень, — голосно сказала вона.
Студенти, які сиділи за сніданком, здивовано подивилися один на одного. Страх перед монстром з Тайної кімнати був ще свіжий в їх пам'яті, і ніхто не міг уявити, які хороші новини можуть бути.
— Наш директор, професор Альбус Дамбльдор, повернувся! — Посміхалась Макгонагал. - Він переміг монстра з Слізеріна!
Настала коротка пауза, а потім Великий зал вибухнув оплесками і оваційами.
- Хай живе професор Дамбльдор! — З радістю крикнули близнюки Уїзлі.
— Я знал! Цей монстр з Слізіна не був суперником для професора Дамбльдора! — Ерні Макміллан сказав, що виглядав дуже самозадоволеним.
— Ханна и Сьюзан... Вони повинні скоро повернутися, вірно? — Легко сказала Елоїз Міджен.
— Квідич! — Оливер Вуд. - Це означає, що матчі по квідчу відновляться?
— Верно, Вуд! — Кивнула Макгонагал. — Тому я пропоную всім командам з квідичу негайно відновити тренування. Через тиждень Гриффіндор зіграє з Пуффендом, а Когтевран — Слізеріном!
- До речі, а де Гаррі? Хтось його бачив? — запитав Дін Томас, второкурсник з Гріффіндора. - Він не повертався до гуртожитку з минулої ночі...
« Містер Поттер відіграв вирішальну роль у перемозі над монстром Слізеріном », — з гордістю сказала Макгонагал. - Він дійсно виявив мужність Гриффіндора. Під час битви він отримав кілька легких травм, але зараз його лікує мадам Помфрі.
Учні Гриффіндора знову почали аплодисментувати.
Все, крім Вуда, який сидів нахмурившись, явно стурбований — можливо, ворожячи, чи Гаррі встигне видужувати до майбутньої гри проти Пуффендуя.
...
Джон Гарт тихо слухав промову професора Макгонагал.
Ні поразка Василіска, ні повернення Дамбльдора не були для нього несподіванкою.
Після того як він заманив Джінні Візлі в пастку, вона, мабуть, повірила, що щоденник захований у загальній кімнаті Пуффенда. Мабуть, вона спробувала проникнути туди, щоб забрати його і не дати розкрити свій секрет.
Хоча загальна кімната Пуффенда виглядала неохайною, за нею стежили доми. Їхні чари були достатньо міцними, щоб подолати першокурсницю. Джон також скористався випадком, коли брав перекус з кухні, щоб « випадково» згадати Крейну, що школа зіткнулася з деякими проблемами, тонко натякнувши на необхідність бути обережним з незнайомими людьми в замку.
Після того як Джінні Візлі була спіймана, підказки Джона допомогли професорам легко розкрити таємницю Тайної кімнати.
Для учнів Василіск був жахливим, але для добре підготовлених дорослих чарівників він не уявляв особливого складності... особливо пам’ятаючи, що Хогвортс був не звичайними чарівниками.
Але в оголошенні Макгонагал була одна важлива уточнення, вона постійно згадувала про перемогу над « Монстром Слізеріну», але жодного разу не сказала "спадкоємець Солизеріна".
А це означало, що... Мабуть, щоденник Тома Реддла ще не був знищений.
Отже, питання тепер було в тому, у кого був щоденник?
Одному було ясно, що Джінні Візлі не була.
Можливо, як і в початковій тимчасовій лінії, він був у Гаррі Поттера?
Але тоді хто напав на Персі і Пенелопу?
Здавалося, що Гаррі Поттер був неправий.
Він сумнівався, що Вольдеморт міг контролювати так званого Вибраного при світлі дня, щоб той відкрив Таємну кімнату і почав нападу.
Проте, з зникненням Василіска і поверненням Дамбльдора... Хто б не володів щоденником, Том Реддл більше не міг би багато зробити. А завдяки кмітливості Дамбльдора в легалмені він, мабуть, вже знав про щоденник. Знайти його було лише питанням часу.
Макгонагал продовжила з оновленнями шкільної політики:
Команднатська година і заборона відвідування клубів були зняті.
Вона також заохотила усіх написати листи своїм учням, які покинули школу, з проханням повернутися і відновити навчання.
Також було скасовано правило, яке зобов’язувало вчителів супроводжувати учнів на уроках та обідах.
...
Два чарівники прибули до воріт Хогвортса.
Один з них був високим і міцним велетнем. Інша - худорлявий літній чоловік.
— Дамбльдор... Професор... — Рубеус Хаґрід витер очі, плачучи як 800-фунтова дитина. - Так значить, монстр Слізіна був...
— Василіск, — спокійно відповів Дамбльдор з легкою посмішкою. - Його погляд може вбити. Він є природним ворогом павуків. Розумієте, павуки мають очі по всьому тілу і вони не можуть їх закрити... Ось чому ваш друг навіть не насмілювався вимовити його ім'я.
— Так... Наслідник... насправді був Томом... Я завжди думав, що він був моїм найкращим другом коли я був студентом... — Кридал Хаґрід. - Гаррі... Як Гаррі?
« Лише кілька незначних травм », — відповів Дамбльдор, усміхаючись. - Знаєш, мої старі кістки слабнуть. Я навіть не міг тримати паличку рівно під час бою ...
— На щастя, там був Гаррі. У найсуворіший момент він витягнув меч з Сортирового капелюха і навів останній удар!
Дамбльдор замовк. У напівмісячних окулярах відбивалося світло, коли він повернувся подивитися на несподіваного гостя.
— Доброго ранку, Люціус.
— Доброго ранку, — холодно відповів Люціус Малфой, не відриваючи очей від Дамбльдора. - Так ти повернувся, Дамбльдор... Рада відіслав тебе, але ти вирішив повернутися з власної волі?
— О, справа в тому, Люціус, — відповів Дамбльдор, як і раніше спокійно посміхаючись. — Вчора ввечері зі мною зв'язалися інші одинадцять членів ради... Сова за сову прилітали, і це було досить нелегко. Вони розповіли мені дещо дивне: деякі з них, схоже, думають, що ти їм погрожував. Сказали, що якщо вони не проголосують за мою відставку, то наживуть собі ворогів у всій родині Малфоїв.
— А напади? — Люціус різко запитав. — Ты с ними розібрався?
— Звичайно, — сказав Дамбльдор, махаючи рукою. - Це був той самий чоловік, що й минулого разу, Люціус. Вольдеморт використовував свій щоденник, щоб викликати Василіска. Ми знищили його.
— Хм! — Луціус нахмурився, потім повернувся і пішов геть.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya