Розділ 22: Закритий відділ
Бібліотека Хогвортса вважалася однією з найбільших в Європі.
З десятками тисяч книжок, сотнями полиць і безліччю вузькими проходами, її розміри були здатні вразити будь-кого.
У суботу вранці Джон Гарт прийшов до бібліотеки. Останні кілька днів він проводив там свої вільні ранку і дні, шукаючи потрібні йому книжки.
На відміну від вічно переповненої університетській бібліотеки в його попередньому житті, у цьому величезному приміщенні було не більше двадцяти студентів, і всі вони були знайомими особи.
Правда, академія в Хогвортсі не була дуже сильною.
Як тільки він увійшов, Джон помітив Джастіна Фінча-Флетчлі, второкурсника з Пуффендуя, що жваво розмовляє із каштановолосою дівчиною. За нею слідував рудоволосий хлопчик, який, очевидно, просто приєднався до них.
Каштанова дівчина послухала якийсь час, а потім підійшла до Джона.
— Э-э... Привіт... — Вона злегка прочистила горло. — Ты Джон Харт?
— Э-э... да. — Джон кивнув і зробив здивований вираз обличчя. — А ты?
— Я Гермиона Грейнджер. Мій батько Венделл Грейнджер сказала, що хоче добре підбирати слова.
— Думаю, ви чули про мене...
Ви донька доктора Грейнджера? - Перебив її Джон, роблячи вигляд, що щойно до нього дійшло.
— Да... — кивнула Гермиона.
Дуже приємно познайомитися. — Джон тепло потиснув їй руку. - Шкода, що ми не зустрілися на Косом переулці.
- Я теж так думала. — Герміона злегка посміхнулась і запитала: « Як пройшов твій перший тиждень у школі? Я не знала, де знаходиться кімната відпочинку Пуффенда, тому не змогла знайти тебе після церемонії розподілу. Вчора Джастін згадав, що ти кожного ранку ходиш до бібліотеки, тому я чекала тебе тут сьогодні, сподіваючись зустрітися з тобою.
- Нічого страшного! — Джон посміхнувся і похитав головою. — Хогвортс просто невероятен! Клянусь, за всі свої роки я ніколи не бачив такої магії ...
Він продовжував кілька хвилин, захоплювався усім довкола, а Герміона кивала і давала поради щодо того, на що слід звернути увагу в Хогвортсі.
Потім рудоволосий хлопчик кашляв за її спиною і прошепотів: « Герміона, ходімо! » Гаррі незабаром почне тренуватися по квідичу.
— Извини, я повинна йти! - Герміона вибачливо посміхнулася Джону. — Якщо тобі щось знадобиться, просто знайди мене...
- Мм-хм!
Герміона і рудоволосий хлопчик швидко пішли.
Коли хлопчик пішов, він дивно подивився на Джона.
- Хто це?
— Э-э... Син мого батька. Він попросив мене подивитися за ним, коли я поступлю до школи.
— Правда? Він не виглядає так, ніби йому потрібен нагляд!
Як тільки вони пішли, Джон тихо зітхнув з полегшенням. Завдяки батькові, познайомитися з Герміоною Грейнджер було неминуче. На щастя, вона не хотіла познайомити його зі своїми двома відомими друзями.
...
- Джон, ти дійсно знаєш всезнайку з Гріффіндору! — Джастін Фінч-Флетчлі поспішив до нього, гучно.
- Привіт, Джастіне... — Джон привітно привітався з ним. — Можна й так сказати.
- Герміона Грейнджер неймовірна... — Джастін не став наполягати, а натомість з захопленням запитав: « Як так сталося, що ми обоє магглужені, але я відчуваю, ніби ніколи не зможу її наздогнати?
— Э-э...
Вони вдвох блукали по бібліотеці, тихо балакаючи.
- Ми гратимемо проти Когтеврана. Минулого року вони виграли Кубок, але їх шукачка Лена Хетті закінчила школу. На її місце взяли третєкурсницю. Не думаю, що вона зможе скласти конкурацію Седріку.
Джон йшов попереду, і невдовзі вони забрели в приховану частину бібліотеки.
Почувши за спиною знайомий звук м’яких тапочок, Джон раптом підвищив голос.
— До речі, чому так багато студентів не люблять нашого доглядача, Аргусю Філча?
Кроки в тапочках за ними раптово припинилися.
- Філч? — Джастін потиснув плечима. — В основному це близнюки Уїзлі та їхні компанії поширюють історії про те, який він жахливий. Чесно кажучи, я майже не спілкувався з ним...
— Я думаю, що містер Філч насправді досить пристойна людина! - Джон посміхнувся. Він не дозволяє нам бродити по коридорах після настання темряви, коли ми можемо потрапити в біду. А поруч немає нікого, хто міг би допомогти. Він не пропускає нас у небезпечні місця, як - от заборонений ліс. Хіба професор Флітвік не сказав під час святкової вечері, що ліс повний небезпечних істот?
— Це правда! — Джастін задумливо кивнув.
— А я чув від Толстого монаха, що останній доглядач Алеполіон Прінгль хлечав учнів. Містер Філч скасував це і перейшов на покарання у вигляді зайвих уроків. Чесно кажучи, я думаю, що в глибині душі він піклується про нас.
Звичайно, саме Дамбльдор скасував фізичне покарання. Філч продовжував підтримувати їх. Але яке це мало значення для Джона Гарта? Він був просто недосвідченим першокурсником, який чув кілька чуток.
- Можливо...
Знову почали діяти тапочки, і через мить з’явилась мадам Ірма Пінс із пір'ям у руках.
— О, діти... Це заборонена зона. Я не думаю, що вам тут місце! — Вона поклала рукавичку і постаралася говорити якомога приємнішим тоном.
- Вибачте, мадам... — Джастін, який явно знав наскільки вона може бути страшною, кинувся бігти.
Джон, однак, залишився позаду, побачивши незвичну м'якість в виразі обличчя мадам Пінс. Він зрозумів, що його план вже більш ніж наполовину вдався.
Мадам Пінс і Аргенс Філч були таємно закохані один в одного, це був добре збережений секрет у Хогвортсі, але не для нього.
- Ще щось, містер Харт? — запитала мадам Пінс з м'якою посмішкою.
— Да, мэм... — Джон зібрав всю свою сміливість. Професор Локонс послав мене знайти кілька книжок з закритого відділу.
— Професор Златопустин Локонс? — Мадам Пінс моргнула, а потім її обличчя засяяло захопленням.
Це був лише перший тиждень — Златопуста Локонс ще не розкрив своєї справжньої природи. Його чарівність на жінок середнього віку як і раніше було сильним, і мадам Пінс не була винятком.
- У вас є його письмовий дозвіл, містер Харт? — запитала вона.
- Поки що ні... Він ще не вибрав конкретних книг. Він лише дав мені загальне уявлення про те, що шукати, — спокійно пояснив Джон. - Отже, мадам Пінс, можу я хоча б пошукати на полицях? Обіцяю, що буду тільки читати назви і не відкриватиму жодного з них. Як тільки знайду їх, я отримаю його підпис.
Якби це був хтось інший, вона б вигнала його в той же момент, як тільки він згадав, що у нього немає підписаної записки.
Але Джон Гарт був одним з небагатьох студентів, які їй дійсно подобалися.
- О, я чула від міс Лавгуд, що ви улюблений професор Локонса з захисту від темних мистецтв. Вважаю, ви не брешете! - Усміхнулася мадам Пінс. - Ви можете шукати, але не відкривайте книги. Багато з них небезпечні для першокурсників.
- Дякую, мадам!
...
Приблизно 11 годин ближче до полудня Джон поспішив у кабінет професора Златопуса Локонса на четвертому поверсі, тримаючи в руці листочок паперу.
На щастя, Локонс був на місці.
Стіни були вивішовані портретами Локонса в рамках яскраво освітлених свічок. На деяких навіть був його підпис. На столі лежала стопка фотографій.
- Доброго дня, містере Харт. Чим можу допомогти? — Локонс посміхнувся йому.
Очевидно, він пам’ятав цього уважного учня зі свого класу.
- Так, професор. Цього тижня я прочитав кілька ваших книжок і маю декілька запитань. Наприклад, я не зовсім зрозумів, як у книжці « Подорожі з гулянками» ви протистояли отрути хронічної прогулянки, так само як і в книзі "Празники зі відьмами" ви опиралися контролюванню розуму відьом або яке заклинання ви використовували для того щоб перемогти перевертня у своїй книжці "Странстійні з обертами..." - плавно запитав Джон.
Локонс завмер, на мить втративши дар мови. Джонові запитання явно застали його зненацька.
— Звичайно, я не прийшов сюди просити про допомогу! — Він швидко додав Джон, коли побачив, що Локонс загубився. - Я впевнений, що для вас це прості речі, професоре. Ви просто не включили їх в книги, тому що хотіли, щоб ми самі знайшли відповіді...
— Ах! Так, саме так! — Локонс моргнув. — Верно, мистер Харт. Я дійсно хотів, щоб ви думали самостійно. Ви справді мій найобізнаніший учень!
— Тому я хочу взяти кілька книжок з бібліотеки, щоб дізнатися деякі базові знання. — Джон підняв записку. - Єдина проблема в тому, що вони знаходяться у закритому відділі і мені потрібна підпис вчителя.
Звісно! — Да, сказал Локонс. — Я ніколи не буду заважати тому, хто прагне знань.
Не думаючи, він взяв записку і натрапив на неї свій яскравий підпис.
- Дякую, професоре! — Джон швидко забрав підписку.
— Не за що, Джон... — Локонс великодушно махнув рукою. — Продовжуй наполегливо працювати - може бути, ти досягнеш чогось подібного на те, чого досяг я!
— Я польщен, професор!
...
З підписом в руках Джон навіть не зупинився на обід. Він побіг прямо в бібліотеку.
Мадам Пінс саме збиралася йти.
— Що таке? — Вона запитала, що він так швидко повернувся.
— Да, мэм... Я знайшов книжки, які потрібні професору Локонсу, і отримав його підписаний дозвіл!
Говорячи це, він простягнув їй записку.
— Так, це підпис Златопуста Локонса. Я бачила її в « Ведьмі»... — Мадам Пінс злегка почервоніла, а потім обережно поклала записку в кишеню.
— Ідіть зі мною, містер Харт. Я допоможу вам знайти ці книги прямо зараз!
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya