Глава 7: Вокзал Кингс-Крос
Наступного ранку, рівно о восьмій годині, Джон прокинувся.
Він вимкнув будильник, який все ще голосно кукарекал, наче справжній півень, потім встав з ліжка і натягнув джинси з рубашкою ... Він не хотів, щоб на залізничному вокзалі у важких душних мантіях.
Підхопивши валізу, він спустився на подвір’я. Ерік завів машину і вийшов, щоб допомогти вкласти багаж у багажник.
Там була Джуді, і вона якраз переобуваилась.
ти теж з нами їдеш? — запитав Джон.
— Да! — М'яко усміхнулась Джуді. - Ми з Еріком проводимо тебе до вокзалу Кінгс-Кросс.
...
Коли вони їхали автострадою, Ерік виправляв машину і свистів: « Боже мій, бережи королеву ».
Джуді сиділа на задньому сидінні, дуже нервувала і постійно вчила сина:
— У школі не веди себе так вільно, як вдома!
- Не сперечайся з вчителями і однокурсниками!
— Коли похолодає, не забудь одягнутися тепліше. Я поклала два светри на дно валізи...
- З усмішкою відповів Джон, не замучений її безконечними настановами.
— Уф, все одно мені тривожно... — Джуді закрила обличчя руками. Протягом усіх цих років вона вперше мусила залишити свого сина на такий довгий термін.
люба! - Куди більш енергійний Ерік посміхнувся, продовжуючи свистіти. - Повір мені в нашого хлопчика, він куди краще справиться сам за тебе.
— Заткнись! - Джуді мітнула в нього сердитий погляд, хоча настрій її явно покращився.
Приблизно через дві години подорожі вони прибули на вокзал Кінгс-Крос близько половини одинадцятої.
Ерік поставив чемодан на візок і запитав:
- Джон, до якої платформи ми йдемо?
— Одинадцять годин, платформа дев'ять і три чверті... - Джон дістав квиток.
- Що? Дев'ять і три чверті? - Нахмурився Ерік. - Не пам'ятаю на Кінгс-Кросс такої платформи.
— Може, варто пошукати між платформами дев'ять і десять! - Джон сказав, що вже чудово знає спосіб дій завдяки історії з минулого життя.
Кінгс-Кросс був одним з найстаріших вокзалів Європи і найбільшим в Лондоні. І все ж, порівняно з шумним вокзалом Гунцяо або навіть Шанхайським залізничним станціям, які Джон бачив у попередньому житті, він виглядав куди менш вражаюче.
Пройшовши через рідкісну юрбу, вони дісталися до району платформи дев’ять.
Дев’ять з них обслуговували поїзди до Абердіна в Шотландії, а десята — аж до Глазго.
Судячи з того, що Джон пам'ятав про погоду в Хогвортсі, школа, ймовірно, знаходилася десь у гористій центральній частині Шотландії, ближче до півночі Британських островів.
Між Лондоном і Хогвортсом було понад 400 миль — близько 600 кілометрів. Тому цілком логічно, що поїзд відправлявся о одинадцятій ранку і прибував тільки до вечора.
— Я не бачу жодної платформи дев’яти і трьох четвертих, — сказав Ерік, оглянувши простір між 9 та 10.
Він підійшов до працівника залізничної станції за допомогою, але з виразу обличчя того було ясно: Еріка він помічав трохи божевільним.
Джон підняв очі на найближчий годинник — вже 10:15. Погано.
Він знав, що треба пройти крізь колону між платформами дев'ять і десять... Ось тільки колон навколо було не менше десятка.
Не міг же він таранити їх одну за одною, перевіряючи свою потребу. Це виглядало б безглуздо.
Гірше того, якщо вірити спогадам про Таємній кімнаті, Через Добі вхід на платформу дев'ять і три чверті незабаром закриється раніше часу. Якщо він не встигне, доведеться летіти до школи на машині разом з двома Вибраними - і також отримати вмовляння.
— Бабусю, здається я знову втратив жабу! — Раптом пролунав голос, який завис у повітрі.
— Ох, Невілль... — Почувся важкий подих літньої жінки.
Джонові очі загорілися, і він швидко обернувся.
До них наближалися літня жінка і хлопчик. Жінки були владними, а хлопчик виглядав незграбним і невпевненим. Обидва були в чорних чарівних мантіях, різко виділяючись серед звичайних натовпу.
Ерік також помітив їх.
Не чекаючи, поки Джон щось скаже, він одразу крокнув вперед.
- Здрастуйте, мадам... Я Харт, — щиро вимовив Ерік. - Моєму синові потрібно потрапити на платформу дев'ять і три чверті. Він першокурсник Хогвортса, але ми не знаємо, як туди пройти...
— Магл? — Старенька пані трохи здивувалась, дивлячись на одяг Еріка.
Але Ерік був адвокатом, він говорив спокійно і впевнено з самого початку.
- Дуже приємно познайомитися, містере Харт... Я пані Довгопупс, — з усмішкою відповіла жінка. — Мій онук Невілль вчиться на другому курсі Хогвортсу. Думаю, він зможе провести вашого сина на платформу дев'ять і три чверті.
Привіт, Невіллю! — Привітався Джон.
Невілль боязко кивнув у відповідь.
— Невілль, проводи містера Харта на платформу, — твердо наказала місіс Довгопупс тоном, що не дає заперечень.
— Х-добре... Бабусю... - Пробурмотів Невілль.
Він покатив візок до однієї з колон між платформами дев'ять і десять.
Джон швидко пішов за ним, штовхаючи свою візок майже впритул.
Позаду пролунав голос місіс Довгопупс:
- Містер Харт, йдіть прямо в центр колони. Уявіть, що ви нічого не бачите і не вдаритесь.
Тук...
Він одразу забарився.
Застосовуючи її пораду, він впевнено попрямував точно в середину колони.
Перед ним з'явився глибокий алого кольору паровоз, а на табличці спереду означало:
Хогвортс-експрес
Поруч стояла зовсім нова платформа з написом:
Платформа 93 / 4
— Вийшло! - Посміхався Джон.
— Ай! — Невілл схопився за голову, а його візка завалилася набік.
На чолі вже здувалася червона шишка - мабуть, в останній момент він повернув голову і врізався у щось при проході через бар'єр.
— Ти в порядку, Довгопупс? — Непокоївся Джон.
— Я... Я в порядке... — Простоал Невілль, повільно піднімаючись.
— Невілль! — Розповідався недалеку дзвінкий голос. - З тобою все гаразд?
До них підбігала дівчинка з каштановим волоссям.
— Я... Я...
Не давши йому договорити, вона вихопила паличку з-за пояса, послала її на голову Невілла і тихо вимовила закляття.
Пухлина зникла майже миттєво.
Герміона! — Невілл поправив візок. — Харт... Почекай, а куди він подівся?
Хлопчик, який пройшов через бар'єр разом з ним вже зник.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya