Глава 5: дивна паличка
Прізвище - Грейнджер, стоматолог, а дочка вчиться на другому курсі Хогвортсу...
Джон не був дурнем, адже здогадатися, хто ця дочка, було неважко.
Але оскільки він вже вирішив триматися подалі від головного трио, то з готовністю упустив можливість познайомитися.
Чи то міс Ватсон чи пан Блек, яка його різниця? Поки він не оволодіє магією, ліпше не висовуватися!
...
Попрощаючись з Еріком і доктором Грейнджером, Джон зупинився біля входу в коротку обшарпану крамницю.
Золоті літери на вивісці майже повністю облізли, але потьмянілий напис все ще читався:
« Оллівандер. Виготовник чудових магічних паличок з 382 року до н. е. е.»
Усередині лавка була маленькою. Джон сів у крісло з відкидною спинкою в центрі кімнати і підняв погляд: до самого стелі простягалися тисячі довгих вузькі коробки.
— Доброго дня, — почувся лагідний голос.
- Добрий день. — Джон схопився на ноги і побачив, як позаду нього виник худий літній чоловік. — Вы мистер Олливандер?
— Так, так, я очікував побачити вас дуже скоро, Джон Харт, без сумніву, - загадково вимовив старий. - Ви майже точна копія свого батька. Коли він прийшов сюди за своєю першою паличкою, це було ніби тільки вчора...
Оллівандер раптово помер.
Джон теж застиг.
— Містер Оллівандер, — обережно сказав Джон, - якщо я не помиляюся, мій батько не чарівник.
— Ах... Ось як... — Оллівандер затримався, швидко витягнув з мантії клочок пергаменту і глянув на нього.
Джон встиг помітити, що на пергаменті був список імен, а поруч — родичі та інформація про їх палички...
— Мабуть, помилка... Насправді, я неправильно запам'ятав... — Сумно кашляв Оллівандер. — Кхм... містер Харт, яка рука у вас веде?
— Правая.
Оллівандер, мабуть, все ще збентежений і майже мовчав, знімаючи мірки.
Він нічого не говорив про те, що « колодка вибирає чарівника» і про пам'ять кожної палички, яку будь-коли продав.
— Спробуйте цю, містер Харт - ебенове дерево і зміїний нерв, дев'ять дюймів.
Після швидких вимірів він зняв з стелі коробку і простягнув Джону паличку.
Джон взяв досить коротку паличку, але нічого не сталося.
Що ж, з першої спроби не вийшло.
— Тоді, можливо, цю - клён, перо фенікса, одинадцять дюймів.
...
Пройшов приблизно годину.
Рука у Джона вже нила - підняти її ставало все важче.
Він перебирав палички одну за одною зі швидкістю приблизно одна кожні десять секунд. Коробки навколо нього і Оллівандера вже затремтіли справжніми горами.
Крім того, коробок під стелею залишався зовсім мало.
- Який прискіпливий клієнт... Це неймовірно, дуже важко - сказав Оллівандер з дивним захопленням.
— Ось це ебенове дерево і волосина єдинорога, вісім з половиною дюймів. Виняткова комбінація!
Він з сподіванням простягнув паличку Джону, але той помахнув нею - і знову нічого.
У цей момент Джон почав задумуватись, чи професор Макгонагал не помилявся. Може, він зовсім не чарівник? Інакше як пояснити, що за годину так і не було підхожої палички?
- Навіть складніше, ніж я думав... — Оллівандер пробурмотів, поринувши в роздуми. Потім раптом ожився. — Зачекайте хвилинку, містер Харт!
І з цими словами зник.
Нарешті у Джона з'явилася можливість знову сісти і дати відпочинок нічній руці.
Через три хвилини Оллівандер повернувся, тримаючи в руках прихований пилом ящик.
- Спробуйте цю, містер Харт... - Сказав він, обережно відкриваючи її і доставаючи паличку дуже незвичайного виду.
Джон взяв її.
Вона була гладкою - зовсім не такою, як інші -- і навіть у літню спеку від неї виходило ледь помітне відчуття прохолоди.
Він не встиг пригадати, як пролунав гучний свист. З кінчика палички вирвалося світло, а золоті іскри розсипалися по стінах...
- О, чудово! Чудово! — Ледве не викрикнув Оллівандер.
— О? - Джонові очі загорілися. Невже ця паличка, як у головного героя, теж має особливу історію?
Може, вона « сестринська» паличка якогось великого чарівника?
Чи єдиноріг віддав дві волосини: один став серцемвиною палички Дамбльдора, а другий — цією?
Хоча... Дамбльдор - мертвий старий збоченець, так собі варіант. Ось Ньют Саламандер було б круто. Ніколас Фламел теж прийде...
Джон вже пішов у фантазії, коли наступні слова Оллівандера розбили їх в думках:
- Взагалі-то, ця паличка не моєї роботи.
— А? — У Джона отвисла щелепа.
- Її виготовив іноземний майстер паличок. У їхніх традиціях ім’я Оллівандер вживається саме в такій назві.
- Це було більше 20 років тому. Той майстер втік до Лондона... Ми познайомилися і деякий час обмінювалися секретами виготовлення паличок.
- Втекло до Лондона? — Джон відразу вловив важливу деталь.
Але Оллівандер, здається, зовсім не прагнув обговорювати історію китайського магічного світу. Замість цього він пірнув у коробку і дістав потертий скибочку тканини.
— Ось воно... З зеленого бамбука, довжина тринадцять дюймів, серцевину — волосся Залізної звірини, — він прочитав з тканини. — Не дивно, що вона така гладка. Вся справа у зеленому бамбуку.
— Залізна звірина? — Назва здалося Джону знайомим.
- Чарівна істота зі Сходу... На вигляд трохи схоже ведмедя, чорно-білий колір. Ці звірі відомі своєю могутньою чарівною магією. Вони легко змушують чарівників та маглів, особливо жінок - прасувати себе і годувати... — Адмірале додав Оллівандер.
— Їхні вовна часто використовують як серцевину китайські майстри паличок. Вони вважають її сильнішою і чистіша волосина єдинорога, хоча особисто я в цьому не переконаний.
Він вже вклав паличку Джона в футляр U-подібної форми і загорнув у коричневий папір.
— З вас вісім галеонів, мистер Харт.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya