- Це не так, як людина.
Тихо сказав Франц голосом, який міг бути почути тільки мною. Я тремтіла в його голосі. Ми з ним відразу відчули, де відбувається цей незвичайний рух.
Як сказав Франц, це було не людський рух. Це навіть не тварина. Це...
Хруст!
— Ааа!
Стеблі різних рослин стирчать перед нами, як виноградні лози. Виноградні лози, які з’явилися перед нашою групою, почали оточувати нас так само яскраво як змії.
- Що це? Геть!
Коли виноградна лоза доторкнулася до обличчя Дженії, вона відчула огиду. Невдовзі до мене також наблизилася виноградна лоза. Я викликала Шует і блискавку відрубала стебла, які наблизилися до мене. Потім усі виноградні лози обернулися до мене. Як тільки я була готова боротися серйозно, бо думала, що вона нападає на мене, то виногради відступили.
Що це?
У цей момент сильний вітер пронісся мимо, вдаривши по тілу. Ветер був такий сильний, що Ларіель була в обіймах Маріанн, ледь не полетіла.
що це за вітер?
Коли я нахилилася через вітер, перед нами з гуркотом впав молодий чоловік. Замість того щоб впасти, він вискочив з саду і, здавалося, втратив рівновагу. І вітер припинився.
— Хиї... хиї...
Молодий чоловік швидко засинав, рухаючи плечима. Чорні штани і біла сорочка були покриті листям, наче його нескладно вітром.
- Невже він...
Я чула, як родичі тихо перешіптувалися. З’єднані рожеве волосся, пов’язка на оці, яку можна було побачити з затилка, сорочка в плямах бруду, трави та листя і дихання.
Я підійшла до хлопця, який все ще не міг встати. Відчувши мою присутність, він підняв голову і подивився на мене. Я зіткнулася тільки з одним фіолетовим оком. Дуже красивим фіолетовим оком...
- ...ти в безпеці.
Астер ледве піднявся і відразу обійняв мене.
- Ти в безпеці.
Бормотіння. Його тремтливий голос повторив те саме. Мої родичі оточили мене та Астера.
Вираз обличчя моєї матері говорив: « О, боже мій », а Дженія кивнула і посміхнулась.
Ні, це трохи ніяково.
Я плескнула Астера по плечу і спині. Мені було ніяково дивитися на Астера, який через три роки так сильно виріс і тепер обіймав мене.
— Відпусти меня на секунду. Розслаб руки!
Тільки тоді Астер випустив мене зі своїх обіймів, коли я заговорила. Але обидві руки міцно тримали мене за плечі. Ніби він ніколи мене не відпустить.
- Я думав, що зійду з розуму, я гадав, ти померла.
Обличчя Астера, яке було таке схвильоване, змусило моє серце затрепетати. Я вже бачила таке обличчя раніше. Три роки тому його обличчя, з пошкодженим одним оком і яке відмічалося мене відпустити, тепер воно виглядало точно також.
—... Я не міг увійти, тому що чортів бар'єр не був зламаний.
Голова Астер повільно опускається і м’яко доторкнулася до мого плечей. Його руки, які становили мене за плече, мало-помалу здригнулися.
- Чортів Шіцуро...
Я простягла руку і обережно покрила його по спині. Я в порядке. У цей момент мені було байдуже до поглядів наших родичів.
- Пане Астер!
Потім з лісу вискочила група людей в чорному. Повертаючись по землі, вони були спітніли і задихалися з блідими особами, наче збиралися померти в будь-яку секунду. Коли вони побачили траву і листя на чорному одязі, то вважали, що пройшли той самий шлях.
— Ха... Ха... Це небезпечно. Ви не могли йти першим, це може бути небезпечно...
Здається, що вони мали трохи витривалість. Одним з них був знайомий чоловік. Маленький, симпатичний на вигляд але з прискіпливим волоссям.
— Руит....
Коли я покликала його на ім'я, чоловік, який намагався відпочити, весь вмираючий, підняв очі.
— Кайла, ты жива?
Астер втупився на Руіта наляканими очима, коли він заговорив, ніби це було справою невеликий важливості. Помітивши цей страхітливий погляд, Руіт змінив свій спосіб життя і став ввічливим.
— Я радий, що ти в безпеці, Кайла. О, я не знав, наскільки сильно Пан Астер турбувався про тебе.
Інші чарівники ззаду зібралися навколо Руіта і усміхнулися разом для претенційного виду.
- Який шум ви підняли через безпеку Кайли.
- Ви зруйнували територію навколо Весту, щоб знищити бар'єр.
Брови Астер нахмурилися при словах великого чарівника. Вони швидко стерли свої ділові усмішки і замовкали, говорячи щось тільки з формою губ. Можливо, це було "заткнись".
До речі, я зрозуміла, що землетрус і грім, які мої родичі відчували протягом тижня, коли я втратила свідомість, могли бути діями Астера. Він намагався зруйнувати бар'єр Шицуро навколо Весту за допомогою своєї власної маги.
Але Щіцуро був абсолютним щитом, який навіть Астер не міг зламати. Дивовижно, що це було чітко доведено в оригіналі.
До речі, ми не можемо дозволити собі залишатися тут зараз...
- Давайте спочатку підемо. Вартові помітять, що ми пропали.
Я подивилася на чарівників вежі, які прийшли з Астером, і сказала це. Нам треба було якнайшвидше прибратися з особняка Веста.
- Що ти збираєшся робити?
Але Астер подивився на мене з виразом повної непорозуміння.
- Зараз ми відстаємо по кількості. Тут важко знайтися.
У лісі було тихо, але я не спускала очей з усіх боків на випадок, якщо почую які-небудь ознаки людей.
— То навіщо це робити? Хіба бар'єр Жіцуро не був відновлений саме перед тим, як я прийшов сюди?
Астер вдерла підборіддя убік родичів. Так, це правильно. Франц захищає нас, знову привівши Шіцуро. Тільки людей зібравшись в цьому лісовому саду...
- Тепер вони не можуть доторкнутися до вас.
За словами Астера, обличчя членів родини також сяяли так, ніби вони усвідомлювали те, що одні говорять за іншими.
- Тим більше у нас є маги з Чарівних Башен...
Астер вказав на чарівників в чорних мантіях, які зібралися позаду нього.
- Що ти робиш? Ти повинна негайно повернутися свій будинок.
Астер прямо зараз говорив про контратаку. Я подивилася на людей, які б'ються крім мене. Там було менше ніж 60 осіб, у тому числі моя сім’я, родичі та служниці. Серед них були старші та малі діти, такі як Ларіель.
Ти хочеш набити цих людей на Аделу і Лоіса? Це нереально. Я, Франц і кілька дорослих членів сім'ї були єдиними людьми, які могли битися. Але навіть мій батько мав лише три роки. Там було досить багато молодих людей, у тому числі Крістена, але вони були тільки вихованими, елегантно аристократами, так що їм пощастило, що їх відправили в заручники. На стороні Лоіси та Адела були переважно ті, хто добре володів мечем.
— Тоді, може, ми знайдемо безпечне місце і заляжемо на дно?
Франц мав на увазі маленьку калюжу в лісі. Я замислилась. Ти хочеш, щоб я дала дерев'яну палицю людям, які не вміють битися, не кажучи вже про те, що у них немає нормальної зброї? Але не обов’язково, щоб вони користувалися цією зброєю. Значить, тільки я, Франц і мій батько будуть битися, а інші повинні евакуюватися в безпечне місце?
Чарівники будуть битися по-іншому, ніж ми. Тоді ми троє — єдині, хто насправді буде на полі бою. У нас немає зброї.
- Просто скажи мені, я дістану тобі зброю, яку ти хочеш.
Астер присунув свою голову ближче до мене, можливо, помітивши мої проблеми. Раптом його обличчя наблизилося, і я трохи відірвалася.
- Тоді мені потрібна гвинтівка. Три довгих меча і ...
Я ще раз подивилася на обличчя своїх родичів. Франц дав нам тимчасовий захист, так що навіть волосина з нашої голови не впаде, якщо вони нападуть на нас. Тоді ми не можемо виключати можливість битися, чи не так? Я гукнула своїм родичам.
— Ми молоді люди. І якщо якась з жінок впевнена в собі у боротьбі і хоче подати заявку, підніміть руку.
На мій крик всі молоді люди вийшли вперед, і серед жінок була Дженія. Всього близько двадцяти трьох.
— Я вмію поводитись з гвинтівкою. Бо раніше ми з батьком полювали на лисиць.
Сказала моя сестра з впевненим обличчям. Це не було підбадьорливим, але я оцінила це.
— Все, що тобі потрібно зробити, це погрожував їм. У будь-якому випадку, це для того, щоб налякати їх
- Я добре стріляю. Не хвилюйся.
Старша сестра виявила більшу впевненість, ніж очікувалося, але чоловіки не були сповнені такого ентузіазму. Можливо, через те, що їх змусили зробити це вони виглядали відповідно. Крістен виглядав найжорстокішим.
— Я дійсно погано розбираюсь в цьому. Я навіть не торкався гвинтівки, зазвичай сидів за столом і займався.
Я похлопала Кристена по плечу.
- Дженія навчить тебе поводитися з гвинтівкою. Не турбуйся про це. Тобі не потрібно стріляти в союзників.
— Я боюся, що мені доведеться битися...
Крістен задрожав. Так, це було небезпечно тому що вони були новачками. Хоч би якою була охорона Франца, буде важко, якщо союзники будуть стріляти один в одного.
що показав мені три роки тому?
Я подивилася в фіолетове око Астера і сказала. Він відразу зрозумів, про що я говорю і в чому була моя мета, без подальших пояснень. Астер кивнув і м'яко посміхнувся.
- Я можу дати Кайле все, що вона захоче.
У той момент я подумала, що мені пощастило що Астер зараз зі мною. Ні, тому що це так зручно. Це зручно. Це корисно. Тому. Не можу повірити, що я покладаюся на Астера. Через це я відчуваю полегшення? Це абсурд?
- Дай мені гвинтівок, якнайбільше, наскільки зможеш. І як можна більше куленепробивних костюмів, враховуючи кількість присутніх тут людей.
Пуленепробивні костюми були розроблені для підготовки на випадок, якщо ми випадково підстрелимо один одного. Астер мовчки кинув, слухаючи мене. Здавалося, він запам'ятав все, навіть якщо не робив поміток.
- Франце, тобі подобається меч? Або тобі подобається гвинтівка?
— Я? Мені зручніше звертатися з мечем.
Франц тримав меч з дитинства, тому він думав, що це зручніше, ніж гвинтівка. Ну, Франц був власником Шует до тих пір, поки йому виповнилося 15 років.
- Ти це чув? Довгий меч, будь ласка.
Я подала знак Астеру. Він просто посміхнувся, наче зрозумів. Астер підняв руку і викликав чорну сферу на місці. Поява підозрілої магії викликала підозру на обличчях родичів. Астер поклав руку в чорну сферу.
- Це, це... Це все?
Коли він витягнув руку з сфери, куленепробивні костюми стали пачками. Кілька штук куленепробивного одягу впали на землю. Астер знову звунув руку в сферу і цього разу витягнув кілька рушниць. Франц підійшов до мене і прошепотів:
- Що, чорт візьми, знаходиться в цій чорній дірі?
У міру того, як чорна сфера Астера ставала все більше й більше чорних речей, люди навколо нього відчували дедалі більший страх. Було зрозуміло, що несподівано з’явилося підозріле ставлення до чорного простору. Хоч би як там було, астер усміхнувся Францу, він розумів почуття людей чи ні.
— Я взяв його з обручної кімнати будинку моєї дружини, шурин.
Пальці Астера вказували на мій будинок, палац Весту.
- Хто твій шурин і де дім твоєї дружини?
Сердіто крикнув Франц. Потім Астер почав наближатися до Франца.
Франц, який навмисно перекинув плечима, злегка відступив назад. Франц відчував огиду до Астера, навіть якщо оригінальні налаштування не було активовано.
Ти мій шурин.
Про що він говорить? Але я наполовину хотіла спростувати це і наполовину хотів дати Астеру надію. Навіть якщо я буду поводитися тут як Франц, це тільки додасть радості Астеру.
Але Франц, не підозрюючи про нахил Астера, задрижав і підбіг до Маріанна та сховався за нею. Нерозумно, чим більше ти так говориш, тим веселіше Астеру ...
- Я тобі не шурин, я тебе не приймаю! Я пам'ятаю все, що ти зробив три роки тому!
Вигукнув Франц, тремтячи. Тим не менш він так і не вийшов через спини Маріанн.
- Франце, що з тобою не так, перед тобою ж Його Високість?
Маріанн відрубала Франца за шум.
- Тату, у тебе все гаразд?
Невинно запитала Лауріель, яка була в обіймах Маріанн.
— Не обманюйся! Він не той хлопець, ким він прикидається! Як безсердечно!
Але ніхто не погодився з Францом.
- Франце, що ти робиш з Спадкоємцем?
Зрештою, мій батько суворо кричав на нього. Франц не міг вийти з-за спини Маріанн вже через слова батька.
— Давай, шурин. Я хочу бути ближче до свого шурину...
Вираз обличчя Астера став жалюгідним, наче він був пригнічений. Звичайно, як сказав Франц, все це прикидання. Але всі родичі дивилися на Астера з чуйним виразом обличчя.
— О, боже...
- Бідолашна, вона виріс самотнім...
І всі втупилися на Франца.
— Франц, извинись перед Принцем.
У цей час Астер витягнув з сфери довгий меч і простягнув його Францу. Звичайно... Він витягнув меч і сам взявся за руки. Він був повністю зосереджений на Франца.
- Що ти робиш, шурин? Давай, візьми його.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata