***
- Ларіель!
Це була моя племінниця, яка привітала мене з роботи.
— Коммо! Комо!
Я підняла Ларіель, яка наблизилася до мене.
— Ларіель, ти чекала, поки прийде тітка?
- Ларіель трохи поїла!
Альто, дворецький, підійшов ззаду до Лауріель і розсміявся та відповів одночасно.
— Маркиза, мені дуже шкода, що я не зміг вас зустріти.
— Ні, тобі нема про що турбуватися. Що сталося...
Позаду Альто був зруйнований вестибюль, по якому блукала Ларіель. Розбиті кераміки на упальській консолі, декоративні квіти по всьому молочному килиму. Слуги спостерігали за приголомшеними людьми.
- Це велика робота.
Я сказала:
- Я навіть не знаю, скільки разів Ларіель розбивала кераміку або щось таке.
— Все в порядке. Це не дорого. Те ж саме знаходиться на складі.
Королево сказав Альто, дивлячись на уламки глиняної посуду.
— Як очікувалось, палацовий дім дуже компетентний.
Я показала на Альто великий пальцем. У відповідь на мою похвалу Альто підняв підборіддя ще вище.
— Хм, хм! У мене великий досвід виховання дітей.
Через багато років у цьому домі було все, що оточувало Ларіель. Меблі з гострими краями прибрали, а килими перетворилися на пухнасті.
Усі дорогі прикраси пішли прямо на склад з часу, коли Ларіель зламала улюблену прикрасу своєї матері.
Тепер дешева підробка, яку Альто купував у великій кількості на ринку Маркізата Веста.
Завдяки швидкої реакції Альто, улюблені твори мистецтва моїх батьків були збережені і Ларіель змогла пересуватися по дому безпечнішими.
Але поведінка дітей завжди непередбачувана!
Я помітила темно-коричневий, витончений відбиток руки на білій стіні під великим портретом у центрі вестибюля.
— О, Альто, на стіні відбиток руки...
У Альто відвисла щелепа. Його обличчя було блідим.
Відбитки ладану Ларіель були не тільки відпечатані на стіні. Навіть портрет був покритий шоколадом і білим кремом. Шоколад і збиті вершки на картині виглядали як фарба, тому я не відразу помітила.
- Ларіель трохи поїла!
Мабуть шоколадний торт, який Ларіель їла раніше, був шоколадним збитим вершками. Підборідок Альто, який був високо піднятий, знову ввічливо опустився.
- Я був честолюбний, Маркиза. Це моя вина.
— Ні, ніхто б не здогадався.
Ларіель не знав, що палацовий не пішов, тому була наївна і чесна.
— Це зробила Ларіель! Ларіель намалювала малюнок!
— Я вижу, Ларіель зробила це. Ти можеш дотягнутися туди зараз?
— Це зробила Ларіель! Ларіель така розумна!
Ларіель усміхнулась так яскраво, ніби просила похвали. Ось так я погладила Ларіель по голові.
Звісно. Наша Лауріель дуже добре малює.
Поки я тримала Ларіель, Альто наказав слугам зняти портрет. Основним героєм картини був перший предок родини Веста, який, звичайно ж, було написано колись давним-давно. У мене було передчуття, що в майбутньому у Альто буде більше роботи.
- Ларіель, це небезпечно, так що не біжи в будинок, просто йди спокійно, добре?
Ларіель кивнула з невинним обличчям.
— Витирай руки, перш ніж їсти закуски, і витирай їх знову після того, як ти з'їси. Все поняла?
— Кху!
Ларіель простягла до мене свої липкі ладаношки в шоколаді і вершках. Юбка дитини була в плямах і брудній. Ти витерлася об неї руками, Ларрі! Ах! Я ж тобі казала не робити цього.
Ларіель — найулюбленіша дитина у світі. Звідки у Франца і Маріанна такий милий малюк? Я поцілувала пухкі щічки Ларіель.
— Живи зі своєю тіткою вічно, Ларіель!
— Нет, с Герцем! З Герцем!
Вона мала намір відхилити це прохання і жити з котом Герцем.
— Ну, Ларіель! Тоді твоїй тітці буде сумно.
Я притиснулася щокою до обличчя Лауріель. О, як мило! Її привабливість - це щось за межами людського світу!
Ларіель, рудоволоса і голубоока, була кумиром нашої родини та сім’ї Демірофф. Нещодавно її батько і Герцог Демірофф навіть боролися за підготовку до святкування третього дня народження Ларіель.
— Кайла, ты тут?
Голос Маріанн було чутно зі сторони сходів.
- Хма, хм!
Ларіель простягнула руки до Маріанна. Маріанн усміхнулась і спритно обняла дочку.
Тц, мені хотілося обійняти її ще сильніше.
- Ти була в кабінеті?
Маріанн усміхнулася, а потім посміхнулась і кивнула мені, коли я її запитала. Вона була одягнена в зручне домашнє вбрання, зав'язала волосся і надягла окуляри.
« Я була настільки зосереджена, що навіть не помітила, як на вулиці стемніло.
« Якщо ви будете читати книжки в темряві, то побачите погіршуючість вашого зору і читайте їх у світлішому місці.
— Це правда, але думки про тести змусили мене так нервувати.
Маріанн мав пройти тестування на адміністративне управління. Маріанн мала отримувати хороші оцінки, тому що диплом Окулуса не мав нічого доброго в порівнянні з Академією Крате.
- Ви повернулися, пане Франц?
Франц повернувся додому, коли ми збиралися повечеряти.
- Ларіель, тато тут!
Як тільки Альто отримав пальто і сумку, Франц підбіг до Ларіель. Він намагався обійняти Ларіель, але Маріанн опустила очі.
- Тобі потрібно помити руки.
— О, ты права. Вибач, я збираюся помитися.
Свірепий погляд Маріанн мітнувся до загального туалету на другому поверсі. Якщо подумати, я не помила руки, коли увійшла. Я обережно пішла за Францом.
— Франц, розшитай кордон Шицуро до Веста.
Я говорила тихо, поки мила руки поруч з Францом.
— Шецуро? Що трапилося?
Я похитала головою.
- Поки що ні, але в найближчому майбутньому.
Як тільки я закінчила, Франц подивився на своє ліве зап'ястя. На мокрому зап’ястку виблискує напівпрозора магічна сфера, як щит. Блакитне світло ставало все більшим і розтягується за межі видимості. Невдовзі синє світло зникло, і Франц знову схопився за ліву руку.
— Я щойно розширив кордони до Веста.
— Хороша робота.
Я простягла руку і погладила Франца по голові. Тепер, коли він став високим, я мусив довго тягнутися до нього.
- Чи зробити це з Деміроф?
- Я думаю, що краще зробити це на всяк випадок.
- Що відбувається? Він повернувся?
Блакитні очі Франца втупилися на мене. Три роки тому, після того як я втекла з резиденції Герцога Литхі, я розповіла про Астеру тільки Францу.
— Думаю, да.
Коли я кивнула, лоб Франца нахмурився.
- Не хвилюйся, моя сестра захищена Шіцуро.
Франц кивнув, дивлячись мені в очі, немов бажаючи заспокоїти. Але насправді я не надто турбувалася про свою безпеку. Захоплювало інше.
— Я завжди думаю про безпеку своєї сім’ї.
- Це те, що я збираюся захищати. Розслабся, сестро.
Я була впевнена, що Франц був дуже впевнений у цьому. У міру того як Франц здобував впевненість у собі, його особистість прояснювалася і вона, безперечно, пояснювала Шіцуро. Можливо, помінятися нашими сімейними реліквіями - найкраще, що я колись робила в цьому світі.
- Він ніколи не завдасть тобі шкоди, поки у мене є Шіцуро. Те саме стосується і нашої сім’ї.
Франц виявив рішучість, але цей хлопець, ймовірно, не знає, чого я боюся. Тепер я по - справжньому боялася не Астера.
Чого я зараз дійсно боюся, так це той самий "ситуація" де моя сім'я справді опиниться в небезпеці. Це було не те, що людина могла відвернути стихійні лиха. Це було схоже на долю, з якою мені довелося зіткнутися.
Три роки тому, коли я намагалася уникнути цього, то втратила зв’язок з Астером.
Якщо Астер повернеться, він буде прагнути до Імператора, як і в оригіналі, і ми, які тепер виступають за імператора, повинні стояти поряд з Імператрицею та протистояти Астрі.
— Франце, я скоро зроблю важливе оголошення. Я тільки попереджаю тебе заздалегідь. Тому що ти повинен захищати свою сім'ю разом зі мною.
Горло Франца тремтіло, коли я почала серйозно говорити. Він, здавалося, трохи нервував.
- Ти не з тих, хто стане займатися дурницями. Дякую, що попередила мене заздалегідь. Але що ти маєш на увазі під великим оголошенням?
- Я виходжу з Рицарів-хранників. Я взагалі йду.
- Що?
Франц подивився на мене так, ніби я збожеволіла.
- І я збираюся розірвати зв'язки з усіма в моїй родині, хто приєднався до Рицарів-Хранителям під ім'ям голови сім'ї.
Потім Францове обличчя поступово змінилося переляком.
- Але що з посадою генерал-Комендіра?
- Чи це дійсно необхідно для когось з моєї родини? Кожен, хто може досягти успіху, стане ним.
- Але це те, чого ми добивалися в нашій сім'ї. Сестра — Майстер, і я впевнений, що старійшини не залишаться на місці.
На виразі обличчя Франца читала справжня втрата. Як ти віддаси це іншим?
- Ти забула про Ніколаса Чіарда? Він затаїв на нас злобу. Хіба це не несправедливо, що тільки сім'я Веста була генерал-Комендіром?
Ніколас приєднався до Рицарів-Хранників і спокійно виконував службу. Я поводилася відносно добре, коли стала командиром третьої дивізії, за винятком того, що підняла шум з приводу вступу в мою підрозділ.
- Я забув.
Я прочитала гіркоту в очах Франца. Для Франца це теж було болючим спогадом.
— Давай не витрачатимемо нашу енергію на такі дрібниці. Найважливішим у світі є наша сім’я.
Франц кивнув, наче зрозумів, що я маю на увазі.
- Нам потрібно якомога швидше відійти від імператорського палацу.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata