Алевелла: перш за все, давайте сховаємо мого молодшого брата/Презенті, і складімо нашого наймолодшого братика.
Глава 3. Перша зустріч
Частина 1
***
Нарешті, настав день мого відправлення в Академію-інтереснат Кратьє. Мама міцно тримала мене за руку, відмовляючись відпускати:
- Якщо щось станеться, негайно відсилай птаха-телеграму. Я поклала тобі трохи грошей, так що коли вони закінчитися, то скажи про це.
— Спасибі и не хвилюйся, мама. Я можу подбати про себе.
— Якщо Крате приймає дітей аристократів, то чому ж не дозволити принаймні одному супроводжувачові приставити їх до себе? Навколо цієї Академії багато монстрів
У приватній Академії-інтернат потрібно було приїжджати самотужки. Слугам і покоївкам суворо заборонено супроводжувати аристократів.
- Я не зможу спати ночами, бо буду турбуватися про тебе. Вона так нервувала через те, що я від'їжджав до Академії-інтернат і заплакала носовою хусткою.
- Люба, заспокойся. Крате — це друга безпека після Імператорського палацу, бо існує магічний бар’єр.
Батько, який повинен був проводити мене до вокзалу Бург, не міг навіть сісти в карету, тому що заспокоював мою матір. У Франца, який проводив мене з мамою, було почервоніле обличчя:
— Сестра, якщо тобі буде важко, — повертайся. Я звик використовувати Шіцуро і впевнений, що не буду страждати так, як раніше.
Хоча я казала, що хочу стати лицарем, Франц вважав, ніби я так роблю через нього.
Усміхнувшись, я легко потріпала Франца по щоках:
— Горжуся тобою. Не варто надмірно турбуватися про своїх батьків.
— Звичайно, сестро. Не турбуйся про мене.
Хтось вважає, що я віднімаю у Франца шанс. Хтось, що я рятую його. Але всі вони помиляються. Мені просто потрібно вижити. І для Франца зміна історії лише на користь. Чи ж не погано жити і страждати від гніту інших?
Зрештою ми сіли в карету і поїхали до залізничної станції. Франц довго махав нам, стоячи поруч з мамою. Хоча ми вже від'їхали досить далеко, я змогла побачити, як зморщилося обличчя брата, ніби він от-ось заплатить. Мама погладила його по руці, і Франц заткнувся їй в плече. Я почувалася дивно, спостерігаючи за цим. Без спогадів про минуле, я лише дивилася на вчинки інших і не могла говорити про те, що було в школі.
У роті з’являлася гіркота.
***
Подорож від Веста до залізничного вокзалу Бурґ зайняла близько двох годин. Дорога була вимощена блоками, тому їхати було комфортно.
— Ти взяла документи про переклад? Квитка на потяг? — Батько кинув на мене тривожний погляд.
- Документи в сумці. Усе гаразд, Отче. Я була приголомшена сумкою і усміхнулася. Батько зітхнув:
- Не впевнений, що все гаразд.
Відкинувшись, батько спостерігав за моїми власниками. Було вирішено використовувати товарний поїзд через короткий час відсилання.
— Я справлюсь, тато. Це був дуже пригнічений план. Попереду майбутнє, в яке ніхто не вірить, навіть якщо я проявляю впевненість. Але мені не потрібно переконувати людей у протилежному. Це правда про світ, яку я дізналася зі свого минулого життя.
Крім того, у Франца тепер є Шіцуро, і це великий привілей. Я попрямувала до платформи, сподіваючись, що моя задумка вдасться. Платформа була відносно тихою, тому що на неї могли пройти тільки люди з квитками на поїзд.
На станції Бурґ працювали два види поїздів: паровий і магічний. Чарівний поїзд був свого роду концепцією варпа*, чарівною сферою, яка могла прибути куди завгодно за 5 хвилин. Оскільки квиток на магічний поїзд у 100 разів перевищує ціну паровоз, не кожен аристократ міг дозволити собі часто користуватися ним.
Тому було багато аристократів, які намагалися сісти на звичайний поїзд, як я. Мабуть, це єдиний залізничний вокзал, де можна побачити простолюдинів і палаців в одному місці.
Тим часом, натовп на платформі захоплено зашумувало:
- Чарівний потяг!
- Я ніколи не бачив його раніше.
- Тату, подивися туди! Ось там! Це ж чудовий потяг!
Очі людей блищили від захоплення. Спеціальні рейки, по яких рухається магічний поїзд, були відрізані у вигляді вертикального підйому. Цікаво, як цей поїзд мчить по небу? Чарівний поїзд пронісся повз платформи, відставляючи після себе зоряне світло.
— Він мчить по небу!
- Класно!
Чарівний поїзд, який зірвався з рейок, здавалося, злетів і відразу зник у повітрі. Усе ще залишалося мерехтіння.
— Ах... Він пішов.
— Через п'ять хвилин він опиниться в іншій країні, вірно?
— О, як же я хотів би розочок покататися на ньому!
Навіть до інших країн час у дорозі становить лише п'ять хвилин, і паровоз працює на банальних законах фізики не може загнатися за магічним поїздом незалежно від того, наскільки розвинені технології. З огляду на цей факт, можна навіть сказати, що ціна цього поїзда була занижена.
Коли магічний поїзд пішов, залишилися тільки зевали і охоронці в чорній формі. Чарівний поїзд часто використовувався злочинцями, тому що це був потяг, який міг подорожувати в іноземні країни за короткий час. Тому Імператорський палац ретельно дослідив особливості пасажирів чарівного поїзда. Вважаю, охоронці тут для цього.
Поки люди повільно рухалися по платформі в очікуванні поїзда, я помітила дівчину, яка сиділа на лавці. Вона виглядала старшою за мене. Обличчя дівчини було прекрасно, незважаючи на глибокий капюшон, і я то й справа повернулася до неї поглядом. Холодні крапельки пота на блідому обличчі, блідо-розові губи дивним чином прикрашали її. Темно-фіотове плаття було з якісної тканини. Думаю, вона з заможної аристократичної родини.
- Леді Астель, ви в порядку? Випийте трохи води.
Дівчина зробила кілька ковток.
— У вас болить голова?
- Ви не можете йти?
Жінки довкола дівчини жадібно обмахували дівчину на ім’я Астель, мабуть, це її покоївки. Дівчина випустила з рук веер, показуючи, як втомилася. Одна з покоївок склала веер, поклала в руки і витерла пот дівчата носовою хусткою.
« Ти не можеш говорити? »
Як не дивно, дівчина командувала жестами голови і рук. Тільки так служниці вгадували її бажання. Мабуть, ця дівчина є дочкою високопоставленого чиновника.
« Принцеса тут не може бути. Може, Велика Герцогиня?»
Одяг гірничих був з доброї тканини, тож не дивно, що вся сім’я була дуже гарна. Чому ж вона не поїхала на магічному поїзді
Дівчина несподівано повернулася, і наші погляди перетнулися. Її фіалкові очі виблискували, як аметисти, і я була не в силах навіть моргнути. Дівчина усміхнулася до мене вільною усмішкою. Чому цей вираз обличчя такий чудовий? Я хотіла продовжувати дивитися на неї. Вона була схожа на сирену, яка вбиває людей і заманює їх у воду.
Коли дівчина злегка нахилила голову в сторону, з-під чорного капюшона виявилися рожеве волосся. У цей момент дівчина здригнулася і ще глибше закуталася в чорний капюшон, ховаючи волосся за тканину. Дивний обмін поглядами припинився.
Не розумію. Чому я відчуваю дежавію? Ніби я вже бачила обличчя дівчини раніше. Це світ з манхви, і всі об'єкти переді мною були картинами. Тому спочатку я навіть не усвідомлювала, що потрапила у світ "Чарівного Міраж" і було складно з першого погляду дізнатися про головних героїв. Я навіть не можу згадати, що ж за персонаж ця дівчина?
"Чарівний Міраж" - це BL манхва з надзвичайною долею жіночих персонажів. У кращому випадку, це були Кайла Веста, померла в середині історії, і Мар'ян Деміроф, яку я зустріла під час церемонії заручин минулого літа.
Вона красуня, але зараз на лавці сидить не Маріанн. То хто ж це? Чи є ще одна аристократична дівчина, з якою я стикалася у світській культурі? Чому я її не пам'ятаю? Мені стало не по собі.
*Варп-вигучувач - це загальна назва вигаданих двигунів, які описуються у науково-фантастичних творах.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata