Багато Перідотів, які отримали моє повідомлення на свої візори, вже поспішали зібрати і встановити якомога більше матеріалів в ангарі. Але вся діяльність несподівано припинилась. Побачивши, як багато маленьких зелених роботів марширують ідеальною колоною по одному, несучи нас з Жемчуґ у повній нерухомості на своїх плечах - ніби ми були в трунах або пливли на механічних ношках -- кожен самоцвіт у майстерні застиг з величезним виразом «ка бісу» на обличчі.
Сцена була безглуздою, але перш ніж хтось встиг сказати слово, мій голос прогримів з авторитетом з платформи робоноїдів:
— Я хочу, щоб ці провідники були встановлені сьогодні! — Власно крикнула я, прямо перед тим як рою роботів виганяв нас з ангару, повністю зникнувши з їхнього поля зору.
У майстерні на кілька секунд зависла тиша.
- ... Якого біса це було? — запитала Перідот, моргаючи в повному замішанні.
- Я не знаю, але мені краще приступити до роботи. Потім, — сказала інша жінка, хапаючи за руку Перідот, з якою була в парі, щоб не впасти у халепу.
Невдовзі всі Перідот розібралися за своїми призначеними квадрантами, а мене і далі тягли по різних коридорах та зонах. Під час поїздки я зосередилась на скануванні супутникових карт завдяки віддаленому зв’язку з Місяною Базою Блакитного Брилліанта, яка була розташована на Місяці Номер два. Так, виявляється, ця гігантська планета мала два місяця на орбіті.
Використовуючи дані з Місячної Бази, я ретельно шукала кращу біологічну і географічну зони для розміщення комунікаційного вузла. Коли алгоритм Ярбіс видав остаточний результат і координати спроектувалися на мій визор, моє обличчя повністю потягнулося.
Ідеальна зона була прямо посеред океану... в декількох милях від будь-якої твердої берегової лінії.
Я витріщилася на голографічний екран абсолютно нечутливим, пустим поглядом.
- Є проблема, Перідоте? — запитала Жемчуг ззаду.
Оскільки ми вже були в нашій приватній мобільній лабораторії і абсолютно одні, вона дуже елегантно та розслаблено влаштувалася на задніх сидіннях. Мені було байдуже до того, як ми підтримували вигляд домашнього світу або жорсткої пози, коли ми були тільки вдвох.
— Нічого... - Я зітхнула із цілковитим спокоєм, вимикаючи голографічну мапу. — Просто схоже, що ми збираємося поплавати.
Незабаром я опинилася віч - на - віч з безмежним океаном, щоб отримати необхідне підкріплення. Мені потрібно було декілька Кварцев, щоб транспортувати важкі компоненти і матеріали, які мої власні робоноїди вже витягували з планети. Не буду брехати, мої маленькі винаходи були безглуздо ефективні. Я подивилася в одну сторону мобільної майстерні, спостерігаючи, як первинні робоноїди використовують нанотехнології для самореплікації, створюючи більше найманців, які відразу приєднувалися до виробничого ланцюгу. Вони просто продовжували працювати, не зупиняючись ні на секунду.
— Боже, як же я їх люблю... — Казала я, витираючи підроблену сльозу чистою науковою гордістю.
Перлина, яка була поруч зі мною, координуючи частотні команди, просто похитала головою з легкою посмішкою і ледь помітним рум'янцем на щоках, поки я сіла чекати підкріплення.
Через кілька годин, протягом яких від чистої нудьги я присвятила себе програмуванню нових штучних інтелекту для нового робоноідів, що виходять з конвеєра. Вона завжди залишалася поруч зі мною, намагаючись розшифрувати людські інженерні коди.
— Це... Ось так? — Раптом вона запитала, повністю спантеличена, вказуючи на голографічну схему молекулярної проводи, яка виглядала як китайська головоломка, переведена задом навпероди.
— ...Ти перекинула всю систему, Перлюг, - відповіла я, і з мого чола скочилася величезна крапля поту.
Вона втупилася на дефектного робоноїд з дуже незадоволеним виглядом, але перш ніж ми встигли виправити код, люк відчинився.
— Моя Перидот! — Аметист гукнув, вбігши всередину і ведучи групу з десяти інших аметістів зі свого загону. Вони були темно-фіолетового відтінку і мали інший фасет, ніж ті, що з Землі, які показують, як вони належать до касти передових штурмових військ будинкушнього світу.
« Докладайте, — наказала я на ноги свої механічні протези, тоді як Жемчуґ дзеркально відобразила мою дію і поверталася у свою жорстку позу.
- Аметист Фасет 4G8B Огранка 9XL разом з моїм підрозділом готові служити, моя Перідоте! — Виголосила лідера, віддаючи офіційним схрещеним на грудях руками.
Я задоволена кивком і повернулася, щоб подивитися на горизонт моря.
— Добре, — спокійно сказала я, вказуючи назовні.
Амести пішли за моїм жестом і подивилися на море. У цей самий момент фарба зійшла з їхніх облич; блідість їхнього виразу була безцінною.
— Клянуся моїм Бриллиантом... - Пробурмотів лідер Аметистів, згладжуючи.
Перед ними, великою парою біля узбережжя, були дві гігантські металеві підводні інжекційні структури, які мої робоноїди зібрали у рекордний період. Вони були настільки масивними, що майже видавалися з'єднаними через велику кількість кабелів і гідравлічних провідників, які звисали з них.
— Я хочу, щоб ви віднесли їх під воду. Йдіть за мною. Ми з Жемчуг поведемо вас через траншею, так що не відставайте - наказала я із самовдоволеною посмішкою.
Не гаючи часу, я активувала магнітні мікро-рухи у своїх черевиках і почала недбало йти по поверхні води. За мною пара робоноїдів створила плавучу платформу, щоб Жемчуг могла йти морем поруч зі мною і зберігаючи свою елегантність у повній недоторканості.
Аметисти застигли на березі, дивлячись на дві масивні металеві громади, які вони мали тягнути до океанічного дна. Але, будучи Кварцями, їхній страх тривав недовго; дух суперництва опанувався миттєво.
— Сперечаємося, ти не зможеш дотягнути свою сторону до мене швидше! — Він кинув виклик одному з Аметистів, хрустуючи кінчиками пальців із дикою умилкою.
— Група з чотирьох за ліву структуру! — Поквапився другий, біжучи у воду.
Швидко фіолетовий загін поділився на дві фракції, перетворивши місію в гру грубої сили.
- Команда, яка першою доторкнеться дна перемагає! - Вони закричали хором, хапаючись за опори великих механічних конструкцій перш ніж раптово зануритися в темні і глибокі океанські води.
Коли ми були майже на півдорозі, я відчула, що деякі мої сенсори реагують по-іншому.
— А? — Я не могла зрозуміти, як це працює.
- Що це? — Я пробурмотала, збентежена, бо навіть я не знала, що відбувається, поки раптово, за чистим рефлексом, я відвернулася від списа.
— Чорт, — сказала я, почавши парити, схопив Жемчуг, як мішок картоплі, і піднімав нас у повітря.
Дивлячись вниз, я швидко зв'язалася з Аметистами по їх обладнанні.
— До мене, нас атакують.
Це були ті самі слова. Декілька аметистів викинули на поверхню, скануючи воду внизу. Раптом з'явилося гуманоїдне рибоподібну істоту, а за ним ще п"ятеро.
— Алхксдглжджентлxкфынгсфойосфф! — Даремно.
— Локкгсдфсрд! — рявкло друге.
...
...
Аметисти мало не розхвилювалися, поки один з них не ринувся в атаку, щоб почати битву.
— Асдафас! — Закричав... Я не знаю, давайте назвемо їх риболюдьми, як Ріпджо з Бен-10.
Аметисти зречили і кинулися на них, і, якщо бути абсолютно чесною, це був перший раз, коли я бачила стільки крові в одному місці. Чиста жорстокість — як Аметисти ігнорували пошкодження, щоб знову стати на бік бою, а риболовля поступово втрачав світло у своїх очах. Але як тільки два Аметиста злилися, вони стали просто невгамовані, хоча я не упустила того, як очі Жемчуга на мить розширилися при вигляді об'єднання.
Я кинула останній погляд на тіла, коли Самоцвіти знову рушили до нашої мети. Навіть Жемчуґ приєдналася до них, розпитуючи Аметистів про їхні битви. Коли Амети побачили мій добрий кивок, то швидко проникли до неї симпатією і почали ладити.
Що стосується мене, я подивилася вниз на залитих кров'ю риболюдей, чиї тіла повільно занурюються. Я помітила трезубий, підняла його і оглянула. Мені здалося, що технологія в ньому може бути корисна для чогось, а якщо ні, це просто буде крутою зброєю.
Я кинула останній погляд на риболюдей. Якби я все ще була людиною, то могла б втратити свідомість, але зараз? Я просто відчула до них жалість. Я подивилася в сторону, зауваживши молодого Риболюда, але його темні очі вже були безжиттєві. Я глянула на його груди, де злиття Аметістів пробило його торс наскрізь одним ударом.
Потім я вирушила за підрозділом, залишивши труп позаду.
Коли ми прибули, я не гаяла часу і продовжувала будівництво. Аметисти були величезною допомогою для того, щоб бути твердим як скеля. Ми провели майже цілий день за цим, але зрештою закінчили — і саме вчасно, оскільки інші Перідот теж закінчили. Завдяки цьому наша планета швидко отримала мережу, яка працює.
Я розпустила Аметистів і попрямувала назад до майстерні, бо наступним пунктом у моєму списку було визначення того, де розмістяться інтектори, і саме для цього було встановлено мною обладнання.
Я підійшла до панелі і почала запрошувати матеріали, які вже були тут завдяки Морганіт, але краще було поквапитися.
— Перидот! — рявкнула я, і Періот перестали робити інжектори, щоб звернути на мене увагу.
— Один корабель вийшов з ладу, їм потрібні два інструменти. — Я подивилася на дует. — Ви двоє йдіть і будьте обережні. Чотири Рубіна йдуть з вами, - сказала я, в той час як зовні Рубіни вже були готові. Перидот виглядали нервовими, але дотримувалися плану.
Я спостерігала, як двоє досвідчених техніків пішли до виходу і кивнула.
- Решта, продовжуйте, і ... — Я зробила паузу, дивлячись на певні координати. — Вони твердять, що мають добрий матеріал, тому ми повіримо їм на слово, — відповіла я.
Коли ми повернулися в майстерню, я опустила голову і відчула, як вона починає гудіти. Бути відповідальною за таку кількість Самоцвітів було постійний стрес; я не відчувала себе так з тих пір, як потрапила сюди.
Я залишилася стояти так, і в той момент я побажала, щоб могла винайти щось на зразок парацетамола для Самоцвітів, хоча я сумнівалася, що це взагалі можливо - хоч би коли-небудь спробувати.
Закінчивши свій внутрішній монолог жалю до себе, я викликала екран і перевірила останнє повідомлення в груповій чаті, де були чотири лідери Самоцвітів.
Агат говорив в чаті як повний підхалим, Яшм просто сказав, що все гаразд, а Морганіт згадала мене, сказавши, ніби цінний об'єкт у дорозі, і щоб я поверну його, коли закінчу. Що це було, я поняття не мала, оскільки вона мені не сказала, так що мені потрібно було бути обережною з тим, що вона для мене дасть.
Врешті-решт, я просто написала:
"Закінчила".
У той момент, коли я відправила це повідомлення, Агат швидко відреагував емодзі з піднятим великим пальцем, даючи своє схвалення, за ним пішов Яшм, і нарешті Морганіт.
Я відклала екран в сторону, відчуваючи божевільний рівень стресу. Я точно збиралася довго відпочивати, як тільки ця колонія буде закінчена.
— Ладно, Перличег, є новини? — Казала я, встаючи. Минуло кілька днів з тих пір, як я закінчила мережу, і зараз я була на зв'язку, влаштовуючи все для повного завоювання.
— Нічого нового, моя Перідот, — сказала Жемчуґ з усмішкою на словах.
Я кивнула сама собі, продовжую працювати над кодом Ярбіс. Я налаштувала Ярбіс неймовірним чином, щоб пізніше зламувати більш складні області, хоча я збиралася робити це тільки в разі крайньої необхідності.
Я подивилася вниз на свої підсилювачі кінцівок, потім навколо кімнати, помічаючи, як я все більше і більше вношу вклад у Імперію - те, чого я не планувала - і це змусило мене посміхнутися.
Можливо, це не так вже й погано...
Я відразу відгорнула собі щітку, від чого Перла підстрибувала від здивування.
— Моя Перидот! — Жумчуг, занепокоєна.
— Все гаразд, — сказала я, на моєму обличчі з'явилися три анімії гніву. Я забула, що ношу свої модернізовані рукавички, і моє обличчя безсумнівно було яскраво-червоним від такого сильного удару. Я ростила його протягом декількох хвилин, поки не увійшла Періот.
— Моя Періот, — сказала Перидот, віддаючи стандартне смальцю.
- Що сталося? — запитала я збентежено.
- Матеріал прибув... і моя Морганіт прибула разом з ним, — сказала вона з ноткою страху.
Я швидко встала і почала виходити.
— Перлина, за мною! — покликала я, прямуючи до виходу.
Періот просто спостерігала, як ми обидві зникли в коридорі. Після того як ми пішли, вона зітхнула.
- Кажуть, ця Морганіт дуже сувора. Слава Брілліантам, що я не начальниця, - сказала вона, прямуючи назад у лабораторії.
https://literna.net/uk/books/184-vsesvit-stivena-idealnii-periot