Розділ 1 Физкультура
Моє дихання приходило в норму, як і серцебиття. Поступово, після того жахливого сну, я заспокоювався. І, розслаблено плюхнувши на ліжко, дивлюся прямо на ігрове вікно з повідомленням.
У вас одне непрочитане повідомлення.
Власне, тепер все вставали на свої місця. Ця похмура фігурка уві сні, ця лікарняні палати, повідомлення, і навіть моє власне тіло. Опустивши очі, дивлюся на свої руки. Худие, але на диво жваві руки. Тим не менш, я точно міг зрозуміти, що це не мої руки, як і все інше тіло. І я навіть знав, чиє це тіло було раніше.
Адже якраз перед тим, як усвідомити себе в тому дивному сні... Я пам'ятаю, що читав той кольоровий комікс. Підняти рівня в один. А ця фігура в доспеці, це ж монарх тіней, той, чиї сили отримав головний герой веб-коміксу, у тілі якого я зараз і прокинувся. Зараз спогади трохи прояснювалися. І я так само згадав... телегу?
- Хе-ха-хо... - Сміх сам собою вирвався з мого рота.
Я гуляв по історичній вулиці. Просто там був магазин коміксів, єдиний у нашому місті. І раптом помітив, як неподалік пробіг малюк і мало не потрапив під копита коней. Телега з двома запряженими кіньми розсікала по вулиці, розтягуючи зевок. Піддавшись імпульсу, я кинувся за дитиною і встиг схопити його за комір. Пам'ятаю, як витримав його з-під копит але сам втратив рівновагу і опинився прямо перед конем. Останній же моїм спогадом було, як той кінь, що став на диби, заїхав мені в лице копитом. Здається, тоді ще й зверху по голові прилетило.
- Нда... Для нормальних попадателів в іссекай відправляє вантажівку, а мене переїхала телега...
Ну, або не телега переїхала, а коні затоптали.
Хоча, це дуже дивно, що я дійсно потрапив у таку ситуацію після смерті. А може я не помер? Зіткнення з телегою обійшлося мені черепно-мозковою травмою і, насправді, я лежу зараз у лікарні. Тільки не в цій чистій просторній палаті на одного чоловіка, а в обшарпаній наметі типової міської клініки, на іржавий залізний ліжка з діряним матрацом.
Затиснувшись, відкриваю очі...
І все те ж саме.
Додумався навіть ущипнути себе за руку.
- Тсс... - Занадто сильно вщипнув.
Але нічого не змінилося.
Сон чи ні, але просто взяти і прокинутися я, як би, не можу. І все ще існує ймовірність того, що це відбувається насправді. Так що краще мені буде виходити саме з того, що це справжня реальність, в якій я опинився.
Погубивши голову, я так само прийшов до розуміння, що пам'яті Джін Ву в цій голові зовсім не залишилося. Я нічого не пам’ятав про його життя.
І, якраз, коли я звернув всю увагу на повідомлення системи...
Поруч зашурчали роздувні двері, і, розкривши їх, зайшли двоє людей в палату.
- Ви вже опритомніли? - Зітхнув з якимось полегшенням хлопець із друку жорсткого недосипа на обличчі.
Мене ж дещо покоряла його промова. Я точно зрозумів, що він сказав, але корейська мова не була такою вже й новою. І це було дуже дивне відчуття, яке водночас здавалося таким нереальним і в той же час, жорстко розбило мої припущення про те, що все це частина сну.
- Я...
- Прошу вибачення, якщо ми вас налякали.
Чоловік дав мені візитну картку.
І тут так само. Я зміг прочитати її досить спокійно. Інспектор корейської асоціації мисливців. Так, у цьому світі є особи з надприродними здібностями. А з ними постали й ворота, такі собі підземелля, повні кровожерливих монстрів. І, для зачистки цих врат мисливці об'єднуються у гільдії. А контролює їх асоціація мисливців. Як гільдії, так і ворота. У деяких випадках, завдяки асоціації гільдіям можна добувати цінні речі з підземних підземель. Інші ворота, асоціація та гільдія зачищають і закривають. Власне, навіть найсильніші гільдії не можуть контролювати безліч врат одночасно, а вони періодично з'являються то тут, то там. І якщо їх не стримувати, то через деякий час монстри почнуть виходити в цей світ і нападати вже на звичайних людей. Ну, це те, що я пам'ятаю по сюжету комікса.
- Ви три дні були без свідомості...
- Ясно. - Спокійно видихнув я.
Інспектор лише на короткий час зігнув брову.
Я ж спробував згадати початок манхви. Я не пам'ятаю Сон Джин Ву, але мені не дуже хочеться розповідати комусь про те, що я взагалі інша людина, яка зайняла його тіло якимось незрозумілим чином. І я навіть не знаю, чи варто мені говорити про амнезію або краще вдавати, що я і є Джін Ву, щоб уникнути можливих проблем. А то ще притягують сюди якихось мисливців з ментаційними суперсилами. Хоча, чи є такі взагалі?
- Хто-небудь ще з групи вижив? - Запитав я.
- Да... - Кивнув інспектор. - Включаючи вас, з подвійного підземелля змогли вийти шість чоловік. Мисливець Чі Єль втратив руку. Зараз він почувається нормально, але з такою травмою навряд чи зможе продовжити діяльність мисливця. У Чжу Хі, в неї травматичний шок і тепер вона перебуває під наглядом лікарів.
Я уважно слухав його, але добре розумів, що навіть не можу повторити свої імена. В одне вухо влетіла, з іншого вилетило. З усіх, хто вижив я міг згадати тільки дівчину-цілію. Здається, саме про неї говорив інспектор, коли згадував травматичний шок. Здається, що у неї досить високий ранг, але вона боїться небезпек і тому ходить в низькогарго підземелля. Але на початку манхви це було для неї справжнім стресом. Але знову ж таки, я навіть не міг згадати її ім'я.
Тим часом, інспектор розповідав мені про долю інших мисливців, які вижили, але я вже не особливо уважно його слухав. Самі ж гільдії, мабуть, приписали мою апатичність до посттравматичних шоків. Ну, як у випадку з тією дівчиною. Насправді ж, я просто нічого не відчував про ті події. І до певної міри, я все ще був уражений самим фактом мого попадання в цю ситуацію, у цей світ і в це тіло.
- Ми вже отримали свідчення інших, і знайшли тіла постраждалих. Але коли наші інспектори і люди гільдії Білого Тигра прибули... Все зникло. Ми знайшли тільки вас, що лежить на вівтарі, ніяких статуй.
Інспектор похитав головою.
- Хмм... це дивно...
- Ми теж так думаємо, але показники збігаються. Це лише припущення, але... Можливо, ми думаємо, що ви пройшли через перепрошення.
Таке іноді трапляється.
Коли людина пробуджується, як мисливець, її сила залишається незмінною. Одні пробуджуються з низьким рівнем, інші із середнім, і лише одиниці стають дійсно могутніми мисливцями національного рівня. Але деколи слабий мисливець може знову пробудитись і стати сильнішим. Як правило, від самих людей ці моменти пробудження взагалі не залежать. Це відбувається випадково, або ж похоті кількох сил над цим світом.
- Отже... Ви думаєте, що коли мене кинули, я отримав повторне пробудження і сам справився з монстрами? - Уточнил я.
- Це... можливо. - Замявся інспектор.
Другий інспектор поставив на тумбочку дивний пристрій. Магічний механізм з фіолетовим кристалом більше підходив антуражу кімнати чарівника в фентезі світу, але у сучасній лікарні ця штука виглядала просто неприродно.
- Це вимірювач магічної сили. - Прояснив інспектор з втомленим виразом обличчя. - Просто покладіть руку на цей камінь.
- Добре. - Покладисто кивнув я і виконав прохання. - Але я сумніваюся, що мої дані якось зміняться.
У інструктора, що використовував пристрій, розчарування так і вилізло на обличчя. Вже за одним цим виразом я міг зрозуміти, що він бачив дуже тривожні цифри.
- Я все ще трохи... Це приголомшено, але я можу точно вам сказати, що я не бився з тими монстрами. - Говорю інспекторам. - Як я зрозумів, це була умова...
- Умова? - Зацікавився чоловік.
- Да... Адже ви вже розпитали інших. Монстри не нападали, як це відбувається зазвичай. Це було скоріше... як головоломка з пастками... Я ніколи ще не бачив такі підземелля, і, схоже, це дійсно щось дивне. Але, думаю, я вижив тому, що умови завдання були виконані, мене принесли в жертву лорду...
- Ми вчимо цю інформацію. - Кивнув інспектор.
Хоч би як там було, коли я зрозумів, що не пробудився знову, як надмощий мисливець, ці хлопці майже зовсім втратили інтерес до мене. Тільки байдуже кивнувши, вони зібралися і пішли повіяли. А я, залишившись в палаті один, зітхнув з полегшенням.
А потім знову глянув на повідомлення системи...
Воно весь час висіло в повітрі переді мною, але, бачив його тільки я. Представники гільдії взагалі не звертали жодної уваги на цю штуку.
- Так...
Я простягаю руку і ...
- Брат! - Двері знову відкрилися.
Я несподівано здригнувся.
Мені знову заважає вивчити цю бісову систему! Чесно кажучи, я з нетерпінням чекав на гільдії від мене, бо хотів якнайшвидше оглянути цей дуже важливий елемент.
- Кхм... Сестра... - Кілька непевно простягнув я.
У дверях стояла молода дівчина в шкільній формі.
Хмм, а вона симпатична...
- Як ти себе почуваєш? - Прояснила її.
- Емм... Я все ще... трохи пошматований тим, що сталося, але зараз все нормально.
Дівчина полегшено зітхнула.
- Ти як завжди... - Вже кілька невдоволено вимовила вона.
Сестра Джин Ву ще деякий час говорила зі мною. Але, оскільки в цій розмові я залишався досить пасивним, то й репліки дівчат ставали дедалі невпевненішими і трохи незграбними.
- З тобою точно все гаразд? - І вона почала турбуватися.
- Так, мені просто потрібно... Відпочинь... трохи. Потім я продовжу... працювати... - Видав я.
- Брат... Побережи себе. - Голос дівчини здригнувся.
Неприємне відчуття кільнуло в грудях. Я не Джин Ву, але мені зовсім не хочеться засмучувати цю дівчину новиною про те, що її брат зник, і тепер я замість нього. Я старався з усіх сил наслідувати її брата, якого просто приголомшили події в подвійних воротах і потім він зараз такий принизливий.
- П-значно... - Протягла дівчину. – Ну... якщо ти в порядку... Я піду. Мені ще потрібно зробити завдання на завтра.
- Добре. – Киваю ей.
Вона зітхнула і відступила.
Схоже, мене не викрили. Але, на майбутнє, краще звести контакти з родиною до мінімуму.
А поки що...
Коли дівчина пішла, я міг спокійно подивитися на свої повідомлення. Протягнувши руку, торкаючись напівпрозорого екрану і блимаючи, він зникає. А замість нього з'являється нове.
Оповіщення
Ласкаво просимо гравець! (непрочитаним)
Я отримав завдання щодня: « Стати сильнішим! » (непрочитано)
Отже, я отримав два повідомлення.
І, не медля, я відразу ж відкрив перше з них.
Ласкаво просимо гравець!
Система допоможе розвитку гравця!
За невиконання інструкцій системи ви отримаєте штраф.
Будь ласка, отримайте нагороду за з' єднання!
Моргнувши, я натиснув на маленьку іконку під цим повідомленням.
І в той же момент я відчув знайомий силу. Пульсація фіолетової енергії володаря, що оселилася в мені. Темні нитки, що оплітали все моє природне. І я відчував приховану в них силу. Якби вона раз проникла в моє тіло зараз, то... Мене просто розірвало б на шматки. Натомість нитки дали лише малу крихту цих сил проковтнутися в мене. І я відчув, як ця енергія проходить через моє тіло, пробираючи до самих кісток.
Отримано + 10 очок характеристик!
І потім переді мною відразу відкрили вікно персонажа, яке показало мої власні характеристики.
Сон Джин Ву
Рівень 1
Спеціальність
Ні
Титул
Ні
Здоров’я — 100%
Мана - 100%
Характерики:
Сила - 9
Лавкість - 7
Виносність – 8
Враження - 6
Кмітливий - 7
Доступні окуляри — 10
Поряд було ще зображення мого тіла і порожні комірки екпірування, як у грі. А також вікно з уміннями, що було поки порожньо. Зате було додаткове віконце ефектів.
Постійні ефекти:
Довголітнє - всі хвороби, отрута та негативні ефекти нейтралізуються, а сон значно підвищує здатність до регенерації.
Загалом, виглядає дуже корисно.
Цікаво, що у відсотках людей було показано здоров’я і манна. В манхве було не так. Хоча, це не критична зміна.
Вдихнувши, я приклав кулак до грудей.
Відчуваю, як б'ється серце...
Але якщо ми зосереджуємося, то можемо відчути відлуння тієї зловісної пульсації, сила володаря тіней. Вона вже в мені, точніше, у цій системі, що розпещує моє тіло і, можливо, душу. То як би я не прокачався з цією системою, так чи інакше, в кінцевому підсумку мені дістанеться ця сила? Взагалі, нічого не маю проти. Здатність володарювати тіней - це одна з тих фішок комікса, яка мені найбільше подобалася! І хоч я й маю надію на цей світ, все - таки можливість здобути такі сили просто будочить і викликає благоговійний трепет. Я хочу цю силу!
- Кхм...
Озираючись назад, я знову повернувся до вікна повідомлень.
Адже тут ще одне є. Щоденний кресляр. І, наскільки я пам'ятаю манхву, це завдання краще не ігнорувати. Принаймні, зараз я точно не готовий до того, щоб випробувати на собі штраф системи. Начебто, у коміксі Джін Ву був переправлений прямо з лікарняної койки в без крайній пустелі, де жили величезні скокопендри, завбільшки з поїзд. Суть ж штрафного завдання в тому, щоб вижити у цій пустелі протягом чотирьох годин. І з моїми сучасними характеристиками, я був практично впевнений, що не зможу вічно бігати від цих істот. Хоча, начебто б, у Джин Ву виходило. Але, ризикувати я точно не хочу.
А тому...
Щоденне завдання — стати сильнішим!
Завдання:
Віджимання 0\100
Пресс 0\100
Присідання 0\100
Біг 0\10км
Попередження!
За невиконане завдання у визначений проміжок часу буде штраф!
Час - 05:32
Нервово сковтнувши, я глянув на тумбочку, де лежав смартфон Джин Ву.
Коли я взяв телефон у руки, то провів пальцем по екрану і подивився на час. Так, схоже, що щоденне завдання оновлюється опівночі рівно. Зрештою, до 12 вечора залишилося п’ять з половиною годин.
І, зітхнувши, я відклав телефон, після чого закрив системні повідомлення, і відразу почав виконувати завдання.
- І раз...
Віджимання...
Але я вже давно не робив таких вправ. Але зараз, не думаю, що у мене є особливий вибір. І, загалом, це мені тільки на користь.
- Чотири...
Коли я вже віджався п’ять разів, мене наздогнала думка, що я не розподілив десять балів нагороди. Але, поки я не поспішав і просто відкрив повідомлення з завданням.
Віджимання 5/100
Прогрес є.
А то ще поб'юся з рахунку і перевиконаю норматив. Не те що це так вже погано, але з неприємних завдань дійсно можуть бути вимотуючі. А поки всі нормативи не виконані, краще зберегти сили!
І так я продовжив.
Але сто віджимання для мого тіла не було таким вже й важким випробуванням. У своєму тілі я не міг би так сто разів відтиснутися і почуватися комфортно. Ні, може я і віджався б сотню, але облився би при цьому потім, а руки просто заніміли б і гуделі від втоми. Але фізична форма Джин Ву, очевидно, була набагато кращою. В кінці-кінців, він був мисливцем. Хоч і слабшим з них, але навіть так, він перевершував звичайних людей за своїми фізичними параметрами.
Після віджимань я так само спокійно перейшов до сесії.
А потім зробив вправи на прес.
- Хах...
Ось тепер починаю трохи втомлюватися.
А тому...
Я відкрив вікно статусу і витратив дві єдині очки своїх нагородних окулярів, щоб підвищити витривалість до десяти одиниць. І знаєте, мені відразу стало легше дихати, а вже підступна втома миттєво відступила.
Згадуючи обставини манхви, решта восьми окулярів повністю вкоренилася у тому розумінні, що я зрозумів це до сімнадцяти.
- Ахх...
Темна сила, яка пульсує в моєму тілі, відійшла через мої м'язи. Я відчував, як моє тіло наливається силою, стає міцнішим.
Сила - 17
Лавкість - 7
Виносність – 10
Враження - 6
Кмітливий - 7
В кінці-кінців, хоча швидкість і витривалість важливі, але на початку основна роль відіграє сила. Як би я не був, але якщо не зможу вбити монстра, то залишиться тільки тікати. А ця система влаштована так, щоб підштовхувати мене до боїв і відрізати шляхи до відступу. Отже, втеча не є найкращим виходом. Але в цілому, показники краще підвищувати більш-менш рівномірно. Все ж таки, хоч система створює деяку ілюзію гри, але це не гра. І всі характеристики важливі. Якби я мав сто очок спритності, без сили вони були б практично марні і навпаки.
- Ладно... - Встав я. - Тепер біжіть.
Але спочатку, мені довелося оглянутися.
І переодягатися.
У тумбочці знайшли мій одяг і, замінивши на неї свою пижаму, я залишив палату. У коридорі проходила медсестра, але вона не звернула на мене особливої уваги. Ну, вирішив пацієнт прогулятися трохи, нічого страшного. Лише трохи пізніше я мусив запитати у дівчини за столом реєстрації, де тут лікарняний дворик для прогулянок. І, звичайно ж, такий тут був. Взагалі, ніяких проблем з моїм бажанням потроїти пробіжку.
- Хмм... Непогано...
Я вийшов на внутрішнє подвір’я лікарняного комплексу і почав спокійну пробіжку. Я не особливо розбігся, бо час ще був.
Попутно, під час самого пробіжки я вивчав систему, що достачила мені. Окрім вікна стану і завдань з повідомленнями, я знайшов ігровий магазин. Тут була різноманітна зброя, обладунки та різні предмети, але нічого ще не можна було купити. Мій рівень занадто малий для купування покупок, а для продажу у мене практично нічого немає. Тільки один предмет, який я знайшов у вікні інвентаря.
Простий сталевий меч
Атака +10
Не знаю, звідки він там, але хоч якусь зброю.
До того часу моя пробіжка вже закінчувалася. Залишилось менше кілометра, і останні метри я пробігав запрантом. Сама пробіжка змусила мене трохи схотіти, але якоїсь особливої втоми я не відчував. Тільки під час прискорення дихання збилося.
- Хах...
І ось ...
Система урочисто винагородила мої зусилля.
Щоденне завдання: « Зміцніть! »
Отримати нагороду.
Виберіть нагороду!
Відновлення
Очки характеристик +3
Коробка з невідомим
Вибір нагороди зовсім не означав, що я можу взяти тільки щось одне. Всі три нагороди давалися мені, просто я міг отримати їх по черзі, спочатку одне, потім інше. Хоча, ще не впевнений в цьому, спочатку я взяв нагороду у вигляді окулярів характеристик. Наприкінці-кінців, розвиток в пріоритеті. Але потім, побачивши, що повідомлення дозволяє вибрати наступну нагороду, я взяв відновлення, яке хвиля бадьорості прогнала втому з мого тіла. І, нарешті, коробка з невідомим.
- Хмм...
А в коробці виявилося маленьке зілля зцілення. Ну, може ще знадобиться, приберу його поки в інвентар.
Я ніколи не любив займатися фізичними вправами, але тепер я маю особливий вибір. А після цього завдання я почувався на диво добре.
Просто відмінно.
