Бальтакк стояв переді мною, мабуть, чекаючи, що я в страху і покірності схиляю коліна.
Я, звичайно, розумію, що схилити коліна - це найпростіший спосіб уникнути конфлікту, а якщо я не підкоряюся, мене можуть просто перетворити в пил, я звичайно не знаю сили цього божества, але припускаю,що будь-яке божественно набагато сильніше, ніж я.
Але гордість за те, що я народився принцем Асгарду, вже глибоко сидить у моєму серці і суперечить моїм здоровому глузду; якщо мені призначено померти, нехай це станеться, коли я встромлю спис в його серце.
"Я Бальдр Одинсон, і я схиляю коліна тільки перед своїм королем".
Храм починає трястися, у Бальтакка немає особи, ні тіла, але я і так відчуваю його гнів.
"Син Одина! Невже ти думаєш, що тільки тому, хто ти його син, ти в безпеці?"
"Я можу вбити тебе тут і зараз, я сумніваюся, що у вас вистачить сміливості прийти в мій вимір."
Кожен бог має свій вимір. У ньому вони практично всесильні і безсмертні, майже неможливо виграти бій у божества.
Стіни і стеля починають тріскатися, пил зноситься дощем.
Такими темпами я просто опинюся похованим.
"Може бути і так, але я впевнений, що після цього ти ніколи не зможеш залишити свій вимір без страху".
Я відчуваю тремтіння в храмі і беру участь у нападі, активую свої руни та збільшую свою силу, хоча знаю, що це безглузде заняття.
"Ти правий, але я не думаю, що один буде заперечувати, якщо я знищу один або два міста, населених цими мавпами".
Він має рацію, Асгардці захищатимуть Землю тільки тоді, коли вона стане серйозною вторгненням, яке може призвести до її знищення.
(Тому явно щось потрібно від мене, я можу це використовувати).
"Що ти хочеш?"
Тремтіння в кімнаті припиняється. Бальтакк зменшується в розмірах, тепер він нагадує згусток червоного диму з чорними частинками, що повільно виходить із червоних діамантів.
"Ти станеш моїм аватаром", - сказав Бальтакк.
"Як?"
( Я сподівався, що він попросить у мене мою душу або силу).
"Ми вісім космічних сумок Октессенса: Я, Ситтокракк, Фаралах, Іконн, Кракан, Рагадорр, Валторра і Ватумба уклали пари. Воно потрібно, щоб з'ясувати, хто з нас наймогутніший, ми створили вісім магічних артефакцій, які здатні перетворювати звичайних людей на наші аватари. Вісім аватарів повинні битися, поки не залишиться один, і таким чином ми зможемо визначити переможця".
До свого шоку я дізнаюся одне з імен Сітторакк, який створив червоного самоцвіта, котрий використав Каїн Марко, більш відомий як Джаґґернаут.
"Чому я?"
"Ти володієш здібностями, подібними до моїх, якщо ти станеш моїм аватаром, то отримаєш силу, схожу на мою, і твоя перемога буде незаперечною".
"Значить, якщо я погоджуся, мені доведеться битися з сім'єю іншими аватарами?"
"Неймовірно, за нашою угодою артефакти повинні були зберігатися в наших храмах на цій неосвоєнній планеті, на жаль, ми втратили віруючих, і наші церкви були покинуті. Єдиний храм, який до цих пір легко знайти, це храм черв'яка Сіттокракка. А для себе як запасного плану я створив артефакт для пошуку цього місця, його знайшов той дурень, якого ти переміг."
Тепер я розумію. Це його останній шанс, він не може просто взяти і вбити мене, а якщо він уб'є невинних людей поблизу, я зможу закопати це місце так, що діамант ніколи не знайдуть. І оскільки в мене також є артефакт, який він створив, ймовірність того, щоб хтось знову знайде цю ділянку, рівна нулю.
"Я відмовляюся".
Якщо я стану аватаром, то зможу використовувати частину можливостей цієї сутності, але це також означає, що вона матиме можливість контролювати мене, і я знаю, якщо відкажуся просто так, тоді постраждають щонайменше вся Африка.
Бальтакк розширюється, цього разу з наміром атакувати.
"Тоді ця земля заплатить кров'ю", - гримає його голос.
"Я не збираюся ставати твоїм аватаром, замість цього я пропоную парі", - швидко кажу, поки він не почав атакувати.
"Мені цікаво, говори".
Замикати пари з суттю теж нерозумно, але в цьому випадку у мене буде невелика можливість на перемогу і також з'явиться час для більш ретельного планування.
"Все просто, я буду битися з іншим носієм коштовностей, коли прийде час, але не як твій аватар. Хочу, щоб ти запечатав свою силу всередині діаманта, а я спробую забрати її".
"Хахалах, а що, якщо моя сила поглине тебе?"
"Тоді ти виграєш парі і моє тіло".
Це перетягування каната. Якщо я зможу контролювати силу сутності, то стану набагато потужнішим, якщо не зможу - мене будуть контролювати.
"Дуже добре! Твої сили схожі на мої, якщо у мене буде таке ж тіло, як в тебе, я стану наймогутнішим з восьми, без сумніву, приймаю твої пари, Одинсон, і у вас є час до перемоги над аватаром Ситтокракка, щоб забрати мою силу, але якщо ти не зможеш..."
Бальтакк зменшується, і разом з ним величезний камінь стискається, не досягає розміру винограду, після чого він пливе до мене, очікуючи, коли я спіймаю його.
Це вкрай небезпечне парі, але тепер у мене є шанс розвинути свої здібності і дуже сильно.
Я хапаю камінь, і відчуваю, як по моєму тілу тече спочатку сміхотворна кількість енергії, а тепер у мене є доступ до всієї сили Бальтакка, проблема в тому, що у нього занадто багато сил і цей ручек починає поступово перетворюватися на потік сили, я відчуваю що вибухаю як повітряний шар, якщо буду продовжувати торкатися його.
Щоб виграти пари, я повинен контролювати всю силу не будучи знищеним. Я поміщаю діамант у центр рукоятки мого списа, він дозволяє контролювати мою силу так що, можливо, воно зможе дати мені трохи контролю і над алмазом.
Вибух, від мене виходять золоті, червоні та чорні вогні, і храм зникає, залишаючи на його місці тільки кратер зі мною в центрі.
Тепер у Сігела є алмаз, вмонтований прямо на середину рукоятки, і я можу використовувати його силу коли захочу, тільки потрібно бути обережним, щоб не перетворитися на пил при цьому.
"ПРИНЦ БАЛЬДР!", - чути гучний крик.
Я озираюся і бачу генерала Нортрура, який дивиться на мене з висоти кратеру, що скидається із стурбованим виразом обличчя, він весь у пилі і, мабуть, його відкинуло в сторону.
"Все в порядку", - заспокою генерала.
Я вистрибую з центру кратера в сторону генерала.
"Хто-небудь постраждав?"
"Ні, пане, всі раби повернулися до своїх домівок, тільки я залишився тут", - говорить Нордур.
"Ходімо, генерале, нам час повернутися до нашої подорожі".
