Поки він звільнив тих, хто вижив, я оглянув свою палицю.
Він був зроблений з звичайного дерева, єдиною містичною річчю був чорний кристал, і я відчуваю, що кристал - це канал для звільнення сили іншої істоти.
Можливо, ці люди уклали угоду з якоюсь сутністю, щоб отримати силу.
У всесвіті є багато різних речей, деякі з яких харчуються вірою смертних і використовують її як паливо для збільшення своєї сили.
Проблема полягає в тому, що коли смертні особи перестають поклонятися сутності, то вона стає дуже слабкою і деколи взагалі перестає існувати.
Я знищив кристал, щоб ним не скористався якийсь фанатик або дурень, а потім повернувся до човна, аби забрати тіло померлої дівчинки.
Коли я пішов від човна з тілом дитини на руках, одна жінка побігла до мене.
Вона обережно взяла дівчинку з моїх рук і лягла на землю, плачучи та обіймаючи тіло; мабуть, вона була матір'ю дитини.
Один літній чоловік повільно підійшов до мене, а його підтримували двоє молодих людей.
Сбоку від мене мовчки стоїть Нордур, витираючи кров зі свого меча.
"Мене звуть Акін. Я старійшина цього племені, і я ніяк не сподівався, що мене врятує демон", - сказав старий.
(Демон?)
Я згадую, що я в минулому, можливо, я перший білих чоловік, якого побачили ці люди.
"Я не демон, а просто мандрівник з далекого краю".
Мені здалося, що старий відчув полегшення від моєї відповіді.
"Тоді я просто повинен подякувати тебе за порятунок мого народу", - сказав він, трохи покаяючись в руках двох помічників.
"Старік, ти можеш подякувати ту маленьку дівчинку, це вона привела мене сюди".
Старик переглянув погляд на мертву дитину на руках матері.
"Старейшина, ти можеш розповісти мені, що тут відбувається?" - прошу я.
"Ходімо зі мною", - сказав він у відповідь на моє питання.
Він веде нас до простої хатини на краю села, сідає перед незапеченим будівлею і запрошує сісти.
Після кількох секунд мовчання він нарешті починає говорити.
"Вони прийшли сюди тиждень тому. Спочатку вони вкрали кілька наших молодих чоловіків, потім жінок. Старійшини об’єдналися, щоб врятувати їх, і дізналися, що вони використовують їх для розкопування стародавнього храму їхнього бога.
Ми напали вночі і перемогли, але прийшли чарівники й почали вбивати всіх без розбору, а ті, кому вдалося врятуватися, повернулися додому, проте, на жаль, приходили і чаклунки.
Вони хотіли показати приклад для всіх племен, що за непокору нас усіх принесуть в жертву вогню."
Я думав, що вони просто кучка ідіотів, які поклоняються фальшивому богу, а тепер виявляється, у них є магічна зброя, вони розкопують стародавній храм, можливо, шукають давню реліквію, чорні кристали мені не загрожують, проблема в тому, якщо вони отримають більше влади, то вся ця земля обігрується річками крові.
Хоча я вже сказав раніше, що не збираюся надто сильно втручатися в події, але думка про те, щоб тисячі людей загинули, знаючи, як це можна запобігти, зводить мене з розуму. У мене є сумління, і вона не буде мовчати.
Мене також цікавлять кристали. Я не збираюся укладати угоду з кимось, але якщо я матиму можливість вивчити кристали і принцип їхньої дії, це може стати чудовою можливістю на основі них створити щось корисне."
"Старейшина, де я можу їх знайти?" - запитав я.
Старець наказав одному з тих, хто виживав відвести нас до місця розкопок, і було надзвичайно приємно спостерігати за тим, як наш провідник знаходить дорогу вночі лише при світлі місяця.
Ми не відразу добралися до місця призначення.
За великим валуном на вершині невеликого пагорба виднілася величезна кам'яна двері, з якої виходили чоловіки, жінки та діти, що несуть землю, всі вони виглядали недоїдають і йшли з опущеними головами.
За ними йшли декілька озброєних людей, а деякі з них були з батогами для "мотивації" рабів.
Я бачу кілька тіл, що зпадали в маленьку горку - це тіла тих, хто намагався втекти, їх не ховали. Очевидно, вони були збудовані для того, щоб наступного разу втікати.
Я не бачу людей у плащах і з магічними палицями, подібних до того, що був в племені.
Вони повинні бути в храмі, і добре, що артефакт ще не у них.
Я не можу ввійти в храм, поки вони всередині, не хочу ризикувати, виключати варіант з попаданням у пастку нерозумно.
(Тоді я виведу всіх назовні).
"Генерал, зверни увагу на тих, хто знаходиться в храмі".
Потім я подивився на нашого провідника.
"А ти не трахнеш часу і користуйся можливістю звільнити рабів, поки ми вбиваємо солдатів".
"Так", - відповів провідник, трохи схиливши голову.
"Тільки почекай, поки озброєні люди нападуть на нас".
Нордур обнажив свій меч, готовий до нової битви.
"Я візьму на себе ліву сторону", - вирішу я.
"Тоді я візьмуся за праву, пане", - відповів мені Нордур.
Я повільно і спокійно спускаюся з маленького пагорба до стародавнього храму, і, опинившись за 20 метрів від дверей, онзаю Сігел в землю, спис починає випускати сильне золото світіння, це потрібно, щоб привернути загальну увагу: я не хочу починати бій занадто близько до рабів, вони можуть випадково постраждати у бою.
Охоронці сумно дивляться на золотий світ посеред ночі, а потім бачать, що я один, двоє з них йдуть до мене.
Той, що підійшов до мене першим, намагається встромити спис у живіт мені, я беруся за руки трохи нижче лізвію і ламаю списи, не звертаючи уваги на здивоване обличчя чоловіка, використовуючи лезо списа як ніж та протикаю йому шию.
"ВРАГ", - кричить той, хто стоїть за першим чоловіком і кидає в мене щось.
Я ловлю це, перш ніж воно потрапляє в мене, Це, здається, старий сокира, бритву більше схоже на кам'яне, ніж на зроблений з заліза.
Кидаю сокиру назад, потрапляючи йому прямо між очей. Я підходжу до другого тіла і витягаю сокиру з його черепа - думаю, що не буду використовувати спис для вбивства цих пешок. Нехай буде маленька розминка з іншою зброєю.
З іншого боку Нордур теж почав свої рухи, але в більш елегантній манері, ніж я.
Ще кілька людей нападають на мене, сокира виявився набагато більш грубою зброєю, ніж спис, і кожен мій удар змушує кров бризкати на моє тіло, що призводить до досить страшного видовищу.
Усі раби паралізовані страхом, але наш провідник з’являється позаду і оскаржує їх.
Охоронці настільки зайняті бійкою, що не помічають їхнього втечі.
