Я не маю часу милуватися своєю зброєю чи доспехами, мені треба якомога швидше повернутися додому.
"Ну що, малюк, що скажеш?", - питає мене Ейтрі, розглядаючи мій спис разом з іншими гномами.
"Не можу не подякувати тобі за всю роботу, яку ти зробив для того, щоб його викувати".
Всі гноми в кімнаті посміхнулися від гордості.
(Немає такого майстра, який би не був щасливий, коли його роботу хвалять)
Вийшовши на середину кімнати, яка була червоною від виділення тепла від списа, я встав перед Ейтрі.
"Король Ейтрі, я в боргу перед гномами, вони не тільки створили мою зброю, але й навчили мене багато чого".
Я вклонився Ейтрі і гномам на знак вдячності, ніж багато їх дивувався.
"А ось і дещо новеньке. Принц, який виявляє смиренність - з тебе вийшов би відмінний маленький король".
Мені ніколи не приходило в голову стати королем. Я дійсно не хочу, щоб така відповідальність лежала на моїх плечах.
"Я не хочу бути королем".
Гейтрі посміхається мені.
"Скажемо так. Я думаю, з тебе вийде не просто хороший король, а великий Король".
"Ейтри. У мене є справи в Асгарді, так що я повинен попрощатися".
"Так, я знаю, це буде хороша можливість дати ім'я твоєму копю. Йди, малюк, час повертатися додому".
Я кланяюся Ейтрі і, повернувшись до своєї кімнати, прямую в Асгард, мені потрібно зібрати свої речі.
У моїй кімнаті на столі лежать шість маленьких золотих пробірок. На жаль, я ще не зустрів когось, хто їх достойний. Вийшовши з кімнати, я попрямував до залу в Нідавеллірі.
"Геймдал, відкрий Бівест".
З неба падає стовп світла різних кольорів, затягуючи мене у своє світло. Наступної миті я опиняюся в золотій залі, а переді мною стоїть чоловік у золотих доспіхах з жовтими очима і величезним мечем.
"Добро просимо, принц Бальдр", - вітає він мене.
"Як добре, що я повернувся. Де мій батько?"
"Він у військовому залі, принц".
"Дякую, Геймдал".
У військовому залі один зазвичай планував наші стратегії перед битвами.
Це показує, наскільки погана ситуація. Я добираюся до палацу за допомогою літаючого човна.
(Затем мені потрібно придумати, як літати, я не можу вчинити як Тор, і кинути спис вперед. Воно занадто велике, можливо, створення моторної системи, як у Тоні, було б більш доцільним.
Я підходжу до дверей військового залу, охоронці відкривають двері і пропускають мене всередину.
Це кругла кімната з голографічним екраном у центрі. Навколо зображення стояли один, Фрігга і кілька солдатів, всі подивилися на мене, коли я увійшов, а мама перша обняла мене.
"Нарешті ти повернувся. Як ти? Чи вас добре годували? Я думаю, ти схуд".
( Ми не змінюємось у світі, де ми перебуваємо).
Я цілую маму в щоку і виходжу з її обіймів.
"Я в порядку, мама. Не варто турбуватися".
"Не звертайся з ним як з дитиною, Фрігга. Він уже чоловік".
"Отец"
"Ти якраз вчасно. Генерал тільки почав пояснювати цю ситуацію".
Високий чоловік кланяється і встає перед голограмою.
"У недавні роки повстанська фракція велетнів зробила кілька нападів на шість з дев'яти королівств: вони виникають в одному із міст і атакують його, потім знаходять стратегічні важливі місця та встановлюють оборону. Потім нападають на сусідні міста.
Принци Тор і Локі були послані в ті королівства, де було найбільше нападів велетнів, але навіть після декількох перемог ворог продовжує посилати війська, на жаль, ми досі не знаємо, яка їх мета".
(Якщо вони не хочуть тотальні війни, то це повинно бути...)
"Мам потрібна ваша реліквія".
Всі поверталися в мою сторону, не розуміючи, про що я говорю.
Окрім одна.
"Продовжуй".
"Вони хочуть розділити наші сили. Вони хочуть, щоб солдати Асгарду були відправлені на захист атакованих королів, тому, коли оборона буде слабкою, а принци підуть з Ашарда, вони спробують вкрасти реліквію."
"Це схоже на розумну теорію. То що ж ми можемо зробити?", - запитав один.
"Нічого".
Коли я так сказав, всі були засмучені. Навіть один не зрозумів, чому я це зробив.
"Поясни".
"Ми не зможемо зупинити їх без тотальні війни. Їхній король продовжуватиме посилати солдатів під приводом, що вони були бунтівниками, в табори королівства, так що не має значення, скільки ми вб'ємо."
Розлючений і розлючений генерал стояв переді мною.
"Ніколи в житті я не очікував побачити боягузливого принца, який боїться війни".
"Ви помилилися, генерал. Ключ до Перемоги - це нічого не робити".
Генерале, все ще не довіряючи мені, скреготає руки і недовірливо дивиться на мене.
Батько і мати просто спостерігають за тим, що я збираюся робити зі своєю стратегією.
"Я не боюся війни, але хочу уникнути її, якщо зможу. Якщо вони нападуть на нове королівство, я буду захищати його, а ми пошлюмо солдатів в інші царства".
"Це тільки дасть їм можливість спробувати вторгнутися і вкрасти їх реліквію. Ця стратегія безглузда, ми лише допомагаємо ворогу".
Я не злився на генерала, він просто намагався знайти найкращу стратегію, щоб не втратити своїх солдатів.
Це був тест, я повинен був переконати його, що моя стратегія - краще.
"Ми не будемо допомагати ворогам, ми заманимо їх у пастку. Перевеземо скарби в інше місце. Потім ми спустошуємо палац, щоб слуги не постраждали від пограбування. Ми таємно відправимо кілька відьм, які вміють створювати ілюзії в королівстві, де найбільше зберігається крижаних велетнів, і вони сформують ідею присутності нашого короля, що дасть їм впевненість у тому, ніби Асгард не захищений, а коли вони прийдуть, ми їх вб'ємо".
Тепер я бачив у очах генерала деяку згоду. Схоже, я на правильному шляху.
"Так ми переможемо, не вступаючи у війну", - посміхаючись, говорить Один.
"Коли вони побачать, що їхня спроба провалилася і що ми знаємо їх об'єкт, ці напади стануть беззмістовними.
Король крижаних велетнів хоче війни, але він не бажає починати її без своєї реліквії. Врешті-решт, вони відвернуться", - продовжую я.
"А якщо вони не відступлять?", - питає генерал.
"Я не хочу війни. Але я не боюся брати в ній участь".
"У вас є проблеми з цією стратегією, генерал?"
"Ні, мій король. Стратегия принца - найкращий варіант".
