Асгардці на арені. Кожен хлопчик чи дівчинка, що хоче стати воїном, повинен воювати з тваринами з іншого царства. Переможець отримує звання воїна, але для членів королівської родини є ще одна традиція. Перебуваючи на арені за допомогою своєї сили, вони отримують титул Бога.
Асгардський Бог — це людина, наділена здатністю маніпулювати і створювати певний аспект творення.
Я перебуваю в підвалі арени, переді мною декілька видів зброї, але я беру у руки спис. Він поступається як мій старий, але спис розплавився від жару, який я виділив у бою з Фандралом.
Коли я піднімаю списа, до кімнати входить один з воїнів.
"Мій принц. Ти вже вибрав, з яким чудовиськом хочеш битися?"
Асгардці захоплюють монстр з усіх дев'яти королів. Ну, не з Землі, там небагато істот, які можуть бути загрозою для звичайних асгардців.
"Самоїдний".
Солдат виглядав приголомшеним і здивований моїми словами.
"Мій принц, я не..."
"Саме могутнє! Уходи".
Солдат вклонився і у страху пішов.
Звичайний Асгардець не битиметься з такою могутньою істотою, як вона, але я - Принц, Син Одина, і не можу вибрати слабку звірину — це назавжди засоромить рід.
Наприклад, Тор бився з вогняним демоном із Суртура.
Локи бився з лютим левом з царства світлих ельфів, я повинен зробити приблизно те ж саме і перемогти.
Я виходжу з маленької зарученої кімнати і йду до дверей заввишки три метри, вони починають відкриватися переді мною відкривається вид, який на кілька секунд змушує мене замерзнути.
Колізей у Римі нагадує дитячу забавку, висота стін - більше 15 метрів.
(Здається, що все в цьому місті зроблено з золота...)
Тисячі громадян у королівстві сидять, захищені енергетичним бар’єром навколо арени. На найвищому місці на троні один і Фріґра, а поруч з ними стоїть Тор в оточенні своїх друзів - Хогуна, Фандрала та нашого товстого друга з чудовим віконцем у руках. Я бачу посмішку на обличчі Тора.
Фандрал, той самий який тренував мене половину мого навчання виглядав гордим.
Я нарешті виходжу на арену. Але зупинюся через шум.
"БАЛЬДР БАЛДЕР БЕЛЬДР БАЛЬДЖР БАЛЬОДР Берф.
Люди кричать у всю потужність своїх легенів і топають ногами, замулюючи арену трястися, моє серце починає битися як барабан, тепер я розумію чому Тору подобається воювати на цій арені.
Один встає зі свого крісла і затискає спис у землю, створюючи хвилю енергії, яка поширюється по арені, змушуючи всіх замовкнути.
Я дивлюся на них. І розумію, що моя мати стурбована моїм поєдинком.
"Бальдр Одинсон, чи готовий ти до бою?", - її голос луною розноситься по арені.
"Так"
"Тоді випустіть звіра".
Двері переді мною відкриваються, і я встаю у бойову стоянку, поставивши спис. Кілька секунд я не рухаю ним. Тоді я чую кроки, які стають все голоснішими і гучнішими. Ніби вони трясуть землю.
Бам, бам, бим.
Арена мовчить, я поки не бачу свого ворога.
І ось з'являється він - гуманоїд ростом більше 10 метрів, його шкіра була блакитною з примесіллю льоду і є його природним захистом.
(Лияче велет)
На відміну від того, що з'являлися в першому фільмі про Тору, ці не володіють інтелектом. Найвищі велетні сягають 30 метрів заввишки і більшість часу сплять. Ті, що володіють розумом, менше здатні керувати великими і використовувати їх як бойову зброю.
Здається, що всі ці події приголомшили мене. Зазвичай, щоб вбити таку звірину, потрібно тисячі солдатів.
"Звільніть звіра".
Один віддає команду, і ланцюги звивають велетня, він же, не гаючи часу, біжить до мене, я не рухаюсь у своїй швидкості.
Коли монстр наблизився, він починає замахуватися, а я розбігаюся і перекочуюсь між його ніг, коли удар стикається з землею, ламаючи та поморажуючи її на кілька метрів.
Коли я стою позаду велетня, то замахаюся списом і намагаюсь пробити його тіло. Але спис пробиває лише невелику частину льоду, залишаючи подряпину на синій шкірі. Він повертається до мене і використовує свою руку як мухобійку, намагаючись плескати по мені, я привертаюсь і він схиблює на кілька сантиметрів. У відповідь я намагаюся проткнути передню частину його ноги, і спис застрелює в ногах істоти.
Я втрачаю свою зброю.
Великан б'є мене ногою, і я встигаю тільки виставити перед собою руки, намагаючись захиститися. Удар відкидає мене в сторону, і я лікую, б'ючи об стіну арени, спльовуючи кров від болю, мої руки заморожені. Тепер я не можу їх використовувати, а велетень вже йде до мене і бачу, що моя мама стоїть та плаче.
Тор піднімає свій молот, готовий врятувати мене, я знову дивлюся вперед і бачу крижаний велетень опускається руку, намагаючись зловити мене.
І на мить я відчуваю страх. Страх померти, страх бути тим Габріелем, який у своєму колишньому житті не досяг нічого крім доброї роботи.
Я пройшов навчання, я довго тренувався. Чи достатньо цього, щоб змінитися?
(Ні. Я не Габріель, я Бальдр, син Одина і не помру так просто! »).
Я відчуваю, як енергія покидає моє тіло.
"Не ТРОГАЙ МЕНЕ!", - кричу я.
З мене виривається жовте світло, він потрапляє на руку велетня, і через мілісекунду його рука починає плаватися та горіти.
Льодовий гігант кричить від болю і робить кілька кроків назад, я встаю, лід на моєму тілі вже давно розтанув, від жару навіть земля як плавилася, Я піднімаю голову і відчуваю, що щось кличе мене, точніше, чекає моїх команд.
Я бачу сонячне світло і відчуваю, як його енергія наповнює моє тіло, роблячи мене в тисячу разів сильніше. Дивлячись уперед, здається, що велетень майже видужав і готовий до наступного удару. Я не втрачаю часу і рухаюся вперед, наче спалах світла, і ось я вже перед ногою, в якій застрягло спис.
Хватаю його рукою, направляючи енергію свого тіла в спис. Воно стає червоним і майже плаває, аж поки не вибухне всередині ноги, яка розлітається як скло.
Монстр реве від болю і падає на коліна.
( У мене мало часу, спис уже плавиться).
Я біжу на монстра, він намагається вдарити мене, але я стрибаю на його коліно і відштовхуюся від нього так високо, як тільки можу.
Це видно на прикладі гіганта.
Потім я концентрую всю свою енергію на списі і кидаю його. Копія здається витвореною з чистого світла, яка спотворює повітря і настільки швидко, що вона просто виникає перед головою гіганта, вибухаючи її хвилею золотого світу.
Я падаю на землю, перекочуюсь і встаю. Нічого не чую. Я озираюся по боках і бачу, що всі мовчать. Я бачу, як мама з слізьми усміхається. Мій брат сміється і радіє, а один встромлює спис у землю й говорить якомога голосніше.
"ДУЗРАВНИЙ БАЛЬДР ОДИНСОН, БОГ СОЛЦЯ І СВЕТА".
Вся арена прокидається і кричить, б’ючи руками й ногами по арені та змушуючи її знову вібрувати.
"БАЛЬДР БАЛДЕР БІЛЬД РОБОТА" - скандує натовп.
