Лі Цзихуан підійшов до дівчини, простяг руку, поклав їй на маківку і ніжно погладив.
Його рухи були на кілька долі секунди повільніше звичайного, несучи в собі рідкісну ніжність, наче він торкався втраченого скарбу, яке нарешті вдалося повернути.
Її волосся було трохи розшарпане і присиплене пилюкою, але Лі Цзихуана це не хвилювало.
- Ти весь цей час була в порядку?
Його голос був глибше звичайного, погляд ковзнув по куртці, яку вона носила, вистираної до втрати кольору, з обтрепаними манжетами і сильно потертим коміром.
Глибоко в його серці з’явилося невимовне почуття самозвинувачення.
Якби не розуміння смерті, за яку батько Лін Яо тоді обміняв своє життя, вони, перше покоління Мисливців, ймовірно, закінчили б так само, як вигнані гравці, зрештою потонувши в цій хаотичній землі Континента Тяньву.
А щодо Лін Яо, про яку слід було добре подбати, вона жила одна так довго.
Дівчина мовчала мить, а потім злегка кивнула.
Вона не говорила ні слова, просто стояла там тихо, її очі були спокійні, як гладка води без рябіни, не висловлюючи ні радості, ні гніву, ані будь-яких очікувань.
Лі Цзихуан не знав, про що вона думає.
Чи вона буде ображатися на нього?
Знущатися на тих, хто пішов і ніколи не повертався?
Але він не став питати, тому що знав, що варто поставити деякі питання, хоч би якою була відповідь, це створить невиліковну тріщину в нинішньому спокою.
Йому потрібно було лише забрати її назад і використати час, який мав настати для того, щоб заповнити прогалину; цього достатньо.
- Не хвилюйся, тобі більше ніколи не доведеться повертатися в Головну Ігору Богів.
Голос Лі Цзихуана був дуже тихим, але непереконливим.
- Я прийшов забрати тебе додому.
Очі дівчини трохи здригнулися, але швидко повернулися до спокою.
Лі Цзихуан не чекав її відповіді; він схопив її маленьку ручку, і в кутці його рота з'явилася усмішка.
- Ти ще не їла? Ходімо, я сам приготую твою улюблену їжу.
Дівчинка не противилась, простягнула руку; її просто потягли за собою і мовчки йшли позаду.
Лі Цзихуан підняв руку і розірвав порожнечу перед собою; фіолетово-золота тріщина відкрилася в повітрі, її краї мерехтіли тонким світлом.
Він взяв її за руку і крокнув всередину одним кроком.
База Тихоокеанського кордону, кімната Лі Цзихуана.
Двері була закрита, але густим аромат вже прохолодився назовні через щілини, як невидимої руці, приманюючи деяких маленьких обгорток зовні кімнати.
Усередині кімнати Лі Цзихуан був одягнений в фартух, стоячи біля плити, його лопатка перевертала ломти м'яса, які він жарив.
У сковороді з’являлось м’яке шипело, і аромат піднімався разом із поромом, розповсюджуючись по всій кімнаті.
На сусідньому столі вже було виставлено понад десять страв, а також горщик гарячого супу і кілька тарілок вишуканих закусок збоку; складники були підношеннями різних великих династія Континента Т’яву.
Ці інгредієнти вважалися першокласними за стандартами Імперії Апокаліпсиса; навіть Чорний Танець не часто їх їла.
Але цього разу Лі Цзихуан не скупився, заповнивши весь стіл ними.
Навчившись вийти з Чернільного Танця, Лі Цзихуана заповнив цей простір духовним камінням і різними складниками високого класу.
Дівчина сиділа за столом у вітальні, перед нею стояли миска і палички.
Вона не брала палички, просто мовчки дивилася на димлячі страви, ніби про щось роздумуючи.
Саме в цей момент двері відчинилися, і маленька пухнаста голова висунулася з щілини.
Довгі серебристо-білі волосся звисали вздовж одвірка, а кольорові очі - переплетені і світло-різовим — були надзвичайно яскравими під щілинами дверей.
Чорний Танець принюхалась, її погляд, спокушений п'яним ароматом, впав точно на тарілку тушкованої свинини на столі, і вона не змогла відвести очей.
Дівчина почула шум, підняла голову і подивилася в бік дверної щілини.
Вона побачила маленьку пухнасту голову, що лежала на одвірках і пильно дивилася на страви на столі, її очі повні туги.
Лі Цзихуан також помітив Чернільний Танець, він відклав кухонну утварь, подивився на двері і в кутці його рота з'явилася усмішка.
— Заходите і їжте.
Як тільки його голос вірш, двері відчинилися.
Окрім Чернільного Танца, за нею побудували мотузку маленьких голів: Су Лій, Нічна Ворон, Лиліт, Лань і Су Бай.
Шестеро обережно з’явилися у дверях, наче вибудовуються в чергу і пильно дивляться на стіл.
Рухи дівчини замерли.
Вона подивилася на шістьох Малох дівочок за дверима, а потім на готового Лі Цзихуана, вперше в її очах промайнув натяк на очевидне замішання.
Її погляд метался між Чорнонильним Танцем і цими маленькими лолі, і це замішання поступово переросло в тонкий вираз.
Її погляд, яким вона подарувала Лі Цзихуана, неминуче став дивним.
Лі Цзихуан приніс останню страву до столу, і побачивши вираз обличчя Лін Яо, мимовільно покрилася чорними лініями на обличчі.
Він добре розумів, про що вона думає: дорослий чоловік, шість маленьких лолі і стіл з ароматною їжею - як не скажеш, тут щось негаразд.
Він злегка кашлянув, привів думки в порядок і почав уявляти:
- Це колишній номер один в рейтингу мисливців, Чернільний Танець. Поруч з нею міс Ліліт і пані Нічної Крук, які також входили у першу десятку рейтингу в той час.
Лі Цзихуан, Суй та Лан, не поставив їх у голову — це було тому, що він не хотів, а те, чого ніколи не знав.
Якщо він скаже, що вони друзі Чернільного Танці, ні Лані, ані Суй напевно не повірять.
Якщо він скаже, що це старі улюблені і доньки, троє з них — Су Лі та інші - можуть бути щасливими, але Чорним Танцем буде важко мати справу.
Він не буде робити нічого, що б не задовольняло жодної сторони.
Погляд дівчини впав на Чернільний Танець, в її очах промайнула несподіванка.
Вона не очікувала, що Мисливець усіх інших як номер один в рейтингу виявиться маленькою лолі, яка виглядає навіть молодше її самої.
Вона замовкла мить, потім простягнула руку, її руху були кілька нерішучими.
Привіт, мене звати Лін Яо.
Вона опустила очі на свій брудний одяг і хотіла прибрати руку, але Чернельний Танець вже виявила ініціативу й схопила її за руку.
- Привіт, мене звуть Чорний Танець.
Голос Чернільного Танці був дзвінким і дитячим, але рішучим та ясним.
- Можеш називати мене старшою сестрою Чернільним Танцем з цього моменту.
Чорний Танець, звичайно ж, роздивлялася особистість Лін Яо і зрозуміла, чому Лі Цзихуана має на увазі інакше.
Тоді батько Лін Яо обміняв своє життя на їхню свободу, зберігши їх талант.
Якби не жертва батька Лін Яо, вона б ніколи не мала стільки можливостей для росту, еволюції та отримання всього того, що має сьогодні.
Похлеснувши себе по маленькій грудях, Чернельний Танець заговорила героїчним тоном.
— Їж що хочеш, не соромся і роби це як свій власний дім.
Цей тон і дія змушували думати, що саме вона приготувала цю їжу.
Лі Цзихуан безпорадно стояв осторонь, спостерігаючи, як Чернельний Танець бере на себе роль господині, і беззвучно зітхнув.
Лін Яо подивилася на Чорний Танець, і вперше в цих зазвичай тихих очах з'явилося легке коливання.
Вона замовкла мить, потім злегка кивнула, сіла назад і взяла свої палички.
Інші почали сідати один за одним, ніби вже довгий час репетирували.
Су Бай сіла поруч з Чернільним Танцем, її зміїний хвіст обвився навколо ніжки стільця, крижано-благороді зіниці-щели з цікавістю дивилися на Лін Яу.
Ланка сиділа по інший бік від Чернільного Танці, її руху були такими ж тихими і стійкими, як завжди.
Зрештою вона була слухняною дочкою в очах Матері, тому не могла втратити свого образу.
Су Лі сиділа по діагоналі навпроти Чернільного Танці, її погляд затримався на Лін Яо на мить, перш ніж відступити; "Хм, не конкурент".
Су Лі подумала про себе.
Лі Цзихуан стояв біля столу, дивлячись на стіл, повний маленьких лолі, які почали користуватися паличками, і врешті-решт тільки похитав головою в безпорадності, відсунув стілець і сів у кутку стола.
Лін Яо сиділа за столом, опустила голову, взяла шматочок тушеної свинини і відправила в рот.
Вона жувала довго, наче пробуючи смак, який майже забула.
Ніхто не говорив, але ця тиша не була незручною.
За вікном повільно сілося сонце, яке опускається в море.
У цій тихій атмосфері кутки її губ вперше шевнули.
https://literna.net/uk/books/156-teritoriya-ihri-vid-kazhana-vampira-do-loli-tira