Земля, зруйноване місто.
Кілька тих, хто виживав біля входу в наполовину обвалився торговий центр, закутані у брудні пальто, і дивилися до неба.
— Щойно небо тріснуло.
— Не просто тріснуло, я навіть бачив чоловіка, який з’явився високо в небі і потім затягнув його у тріщину.
- Що відбувається? Це інопланетне вторгнення?
Людина, яка стоїть поруч з ним на мить замовкла і потім озирнувся по сторонах.
— А ви не думаєте, що ми вже виглядаємо так, ніби нас завоювали?
Почувши це, всі відразу замовкли.
Земля вже не була такою, як колись.
З тих пір як правила Ігри Головного Бога вийшли з-під контролю, кілька світів незрозумілим чином об'єдналися.
Є світ Тихоокеанського кордону, де міхи б'ються з Кайдзою, є мир « Обітелі Зла», спустошений Т-вірусом, тобто Світ Юрського періоду, в якому динозаври і ксенометри співіснують пліч-о-пліч, а ті безіменні фрагменти, які, здавалося, видалися з якогось забутиго кутка.
Їх насильно змішали разом, ніби неправильно підібрану деталь пазла в основі первісної основи Землі.
Міста й джунглі перепліталися, океани та пустелі були по сусідству і пори року стали нерегулярними.
А над цим хаосом була група таємничих людей.
Час від часу вони зникали і з’являлися через деякий час, приносячи із собою велику силу та моторошну таємницю.
Різні нації називали їх Переродженцями і суворо забороняли будь-кому провокувати їх, тому що вони були супроводжувачами, до яких звичайні люди не могли доторкнутися; вони володіли силою та здібностями за межі норми.
У небі розщеплення було знову відкрито.
Цього разу вона була незліченною кількістю разів більше, ніж раніше, ніби небо розірвало розривом у десятки кілометрів.
З розколини повільно виплив великий військовий корабель.
Його довжина перевищувала тридцять тисяч метрів, він був подібний до паряючого в небі міста і покривав своє тінь усе небо під ним.
Ті, хто вижив, були приголомшені.
Деякі широко відкрили роти, а деякі вкинули на землю глеки з водою. Дехто інстинктивно зробив крок назад.
Вони бачили, як авіаносці, міхи та дивні створіння були покликані перероджуватися, але ніколи не бачили такого масивного сталевого левіятана.
Він був подібний до гори, яка нависала над головою і засяяла сонце.
Військовий корабель завис у повітрі, гул його двигунів був низьким і ровним.
Танець Черніл стояла перед панорамними вікнами містика, дивлячись вниз через ілюмінатор на розбиту землю внизу, її важкі зіниці, переплетені багровим та світло-розовим, відображували фігури людей, що дивляться вгору.
Її брови злегка нахмурилися.
Земля змінилася; вона стала більш страхітливою і хаотичною, наче підземелля, через які вони проходили раніше, змішалися разом.
Її духовне почуття, наче невидима сітка, швидко покрило всю планету.
Ті, хто вижив, бродять посеред руїн, армії, патрулювають кордонні лінії, укриті під землею зразки замкнені в лабораторіях.
Все розверталося в межах її сприйняття.
Потім її брови нахмурилися ще сильніше.
Не було ні Перероджень, ані Мисливців.
Тих людей, які час від часу зникали зараз не було на цій планеті.
Вони все ще перебували в підземеллі, і далі були керовані Ігорами Божого Головного Богопостачання через кризу всередині підземної землі.
— Вони повинні бути в підземеллях, здається нам доведеться трохи почекати.
Танець Черніл розвернулась, подивилася на всіх і спокійно сказала.
Мостик на мить затих.
Впливові особи Імперії Апокаліпсиса, які стояли позаду неї, не ставили жодних запитань, але пішли на підготовку до наступних дій.
Воєнний корабель повільно приземлився на відкритій місцевості в передмісті міста, звук двигунів поступово затихав і навколо знову стало тихо.
Кілька винищувачів здалеку швидко наближалися, а їхні двигуни нарощували рев.
Розмальовки цих винищувачів були різними; на деяких фарбах була емблема Зіркано-полосатого прапору, на декотрих було складено зовсім нові знаки відмінностей, які явно належать різним Фракціям.
Цей світ більше не був таким, як Танца Черніл; на цій зшитий в’єднаній землі було сформовано багато Фракцій.
- Сюди летять літаки.
Голос Су Лі пролунав з панелі приладів, і вона навіть не підняла голови.
- Схоже, вони тут для переговорів.
Танець Черніл нічого не відповіла, просто повернулася і пішла до дверей кабіни.
— Я вийду и погляну.
Двері кабіни відчинилися, і Танець Черніл встала на вершині трапа, її серебристо-білі довге волосся м'яко розвіялися на вітру, подол чорного та червоного готичної сукні лоліти злегка похитався.
Позаду неї виглянула Су Бай, її крижані блакитні щілини з цікавістю спостерігали за рухомих винищувачів.
Лань теж підійшла до дверей кабіни, вставши на півшага позаду Танца Черніл з безстрастним виразом обличчя.
Потім одна за одною вийшли Ліліт, Фенрір та інші, вставши позаду Танця Черніл як охороня.
Кілька винищувачів описали напівкруг перед військовим кораблем і повільно знизили висоту, замість того щоб відчинити вогонь безпосередньо або починати атаку, а просто зависнувши в повітрі.
Миттєвість через двері кабіни одного із винищувачів відкрилася, і з кокпіта вийшов чоловік.
Коли його погляд впав на Танець Черніл, його вираз стало серйозним.
- Можна запитати, до якої Фракції ви належите? Яка ваша мета?
Танець Чернил не відповіла.
Вона просто підняла голову, її погляд пройшов повз винищувача і зупинився на обрисах пошкоджених будівель на далекому горизонті.
Її погляд був дуже спокійним, але він змусив командира проковтнути другу половину слів.
Саме в цей момент по каналу зв'язку того винищувача прийшов квапливий виклик.
— Зачекайте! Не стріляйте! Повторюю, не стріляйте!
Цей голос ніс в собі слід дріжджі.
— Це... Це хтось із Бази Тихоокеанського кордону! Я впізнаю цю дівчинку.
— У всіх великих бойових базах Тихоокеанського краю ця статуя!
Багато з них на мить осоромилися, а потім почали недовір’я.
Хоча вони не були з того світу, вони дещо знали про нього.
Статуя Дівчата була ідолом для кожного, бо саме вона врятувала той світ.
Але хіба не ходили чутки, що вона вже померла? Чому він з’явився тут і володіє таким перебільшеним військовим кораблем?
Тридцять кілометрів завдовжки; цього достатньо, щоб покрити ціле місто.
Танець Черніл взяла рацію цього світу, її очі злегка звузилися, і вона вже збиралася поставити кілька питань, як з комунікатора донісся тремтячий і знайомий голос.
Він звучав хрипло, а також збуджено.
— Инк... Мисс Танец Чернил... Це ти? Я Штерк... Штерк з Бази Тихоокеанського кордону.
Танца Чернил злегка тремтів.
Вона згадала цей голос, Командувача, який, коли монстри лютували, поклав Надії на Малу дівку.
Старика, який одного разу схилив коліна перед нею.
Вона просто не очікувала, що він все ще живий, він досі знаходиться поруч.
Правда, з того часу минуло небагато років.
Танець Черніл на мить замовкла, а потім заговорила.
— Це я. Я повернувся.
https://literna.net/uk/books/156-teritoriya-ihri-vid-kazhana-vampira-do-loli-tira