На балконі готелю Танцююча тушкована балакала своїми білими ногами.
Її довге серебристо-білі волосся м'яко розгалужувалися на вітрах, вона тримала склянку молочного чаю, тягуючи його маленькими ковтками.
Вулиці внизу були порожні, тільки час від часу пробігав волоцюжий кіт і швидко зникав у переулках.
Це місто було єдиним місцем у західному світі, де не напали Титани.
Не те щоб вони хотіли прийти, але коли наближався гігантський звір, танцююча тушля випустила крупницю своєї аури, щоб відлякати їх.
Ті Титаніки були в десять тисяч разів гостріші від людського; вони могли чітко бачити, що там живе набагато страшніша істота.
Але навіть так більшість людей втекла у підземні бомбосховища.
Ніхто не наважувався робити ставки — ставити на те, що Титан не пройде через це місто або не влаштує у ньому хаос.
« Ще один нудний день».
Тушкована туша потерла щоки і поставила чашку з чаєм на землю поруч із собою.
Вона пам'ятала, як хтось говорив їй, що вона є фінальним кантагоністом, приреченим бути оточений тими укріпленими Титанами.
Вона не знала, звідки взялася ця інформація і не розуміла чому саме вона стане кантагоністом, але фраза « розрушення перед збудуванням» наполегливо крутилася в її пам'яті.
Вона також пам'ятала, як хтось говорив їй, що вона не може використовувати Трету форму, тільки Другу, інакше план може зіткнутися з непередбаченими змінними.
"Так що ж це за план ..."
Тушкована тушка тихо пробурмотала, хрустячи кінчиками пальців зі серією щілин.
Далека лінія горизонту відбивалася в її алих очах.
Незважаючи на те, що він дозволяв їй вести задовільний бій, цього було достатньо.
...
У дерев’яному будиночку старий збільшив швидкість.
Його пальці злегка тремтіли, кінчик кисті ковзав по папері, залишаючи після себе енергійні мазки.
Він перевернув сторінку; вона була порожньою.
Він підняв кисть, енергію між небом і землею зійшлася в туш. Він окунув пензля і написав на папері п’ять ієрогліфів — Мехагодзілла.
Коли кисть піднялась, піднявся вітер.
Тіло старого чоловіка ще більше згорбилося, зморшки на обличчі заглибилися, але в кутці рота повисла слабка усмішка.
Все йшло згідно його плану.
...
Енергія перетнула ріку часу, прибувши в інший період цього всесвіту монстрів.
Земля Дракона, Гонконг.
Ґодзіла і Конг з’явилися одночасно; обличчям до них стояв механічний титан, створений людьми.
Тіло Мехагодзілли було навіть масивніше за тіло Годиллі, його металевий панцир холодно блищив під сонячним світлом.
Кожна ракета і кожен лазерний промінь змусили Годзілу відступати.
Годзила придушилась, Конг відкинувся, і всю зброю людства було марно перед нею.
Потім Конг підняв сокиру, заряджений енергією Годзілли.
Сині дуги танцювали на лезівці сокири — достатньо потужності, щоб розколоти панцир Мехагодри.
Конг зревел, високо підстрибнув і рубав сокирою вниз по голові Мехагодзилли-
Але в цей самий момент фігура Мехагодзили раптово зникла.
Вона розчинилася в повітрі, ніби ніколи не існувала.
Конґа пройшов повз, бойовий сокира врізався у землю і вибухала велетенською воронкою.
Ґодзілла тупо повернула голову, шукаючи противника, який зник.
Людський командний центр занурився в мертву тишу, всі гарячково стукали по клавіатурах, намагаючись відстежити сигнал Мехагодзілли.
Але там нічого не було.
Ніби її стерли з цього світу.
Пола Земля.
Величезне тіло Мехагодзіла з’явилося з нізвідки в печері.
Трон Конґа, покинутий палац, мав стіни з синя енергіями — чистою силою Полої Землі.
У механічних очах Мехагодзілли промайнули сумніви, але воно швидко змінилося людським збудженням.
Він ступив уперед, його величезні металеві кігті занурилися в стіну, а енергія хлинула у ядро подібно до прорваної дамби.
У цей час воно також зазнало Рой на землі.
Рой, змінений енергією Полої Землі, був ніщо на відстані близько десяти метрів від Мехагодзіла.
Але вони не втекли, а, наче знайшли свою мету, полізли на тіло Мехагодзілли.
Вони взялися на її спину, руки і голову.
Їхні тіла почали плаватися, перетворюючись на провідники, які з’єднувалися разом і встромлялися у землю.
Синя енергія мандрувала по провідниках до тіла Мехагодри.
Червоне світло в її очах стало ще інтенсивнішим, несучи у собі відчуття небезпеки.
Заряду завершено.
Мехагодзіла подивилася вниз на свої величезні механічні кігті; вони розкрилися, а потім повільно стисувалися.
Ця міць набагато перевищує межі її конструкції.
Вона підняла голову і подивилася в сторону проходу, відкритого Ґодзіллою далеко — величезної ущелини, яка веде до людства.
Червоний світло мерехтіло в її очах.
Він крокнув вперед, прямуючи до проходу.
З кожним кроком земля здригалася.
З кожним кроком люди тремтіли від страху.
Тим часом на іншій стороні.
Сімо стояла біля входу в прохід, її біле тіло випускало слабкий крижаний голубе світло.
Вона опустила голову, дивлячись вниз в глибоку діру, що випромінює іскри.
Це був прохід, що веде до людського світу.
Зіткнувшись з цією бездонною прірвою, вона не вагаючись стрибнула вниз.
Крижана голуба фігура зникла в проході, залишивши позаду лише світ, скучений льодом.
...
Бет: Не кради мій бургер (>д >т)
Бет: хе-хе, я додав медовий соус, подивимося, хто тепер сміється вкрасти шматочок (.e 14: ́ ’
Істерика, ти не можеш мене їсти!
Художник Бет:
https://literna.net/uk/books/156-teritoriya-ihri-vid-kazhana-vampira-do-loli-tira