Пролог. Я Бугімен!
Коли я стояв після лісу, то дивився на місячне нечутливе світло. Величезна, спокійна, здібна...
Світло місяця омивав моє нове бліде тіло, тоді як я ледве перетравлював пам'ять хлопця, в якому опинився.
Бугімен, він же Окрімнику, по суті цей Люцифер цього світу. Він був першим творінням Лунолікого, який захищав людство і давав їм страх. Завдяки цьому дару люди могли уникнути небезпек, а саме його страх змусив людей поліпшуватися. Страх змушував їх об’єднуватись у конфліктах цього світу. (Жаль тільки, що він сам не розумів того наскільки багато користі зробила світові і думав лише про себе).
Бугімен був неймовірно сильний, коли живився страхом людей у давнину. Але світ не стояв на місці, під його впливом люди розвивалися і створили багато технологій. Вони побудували міста і освітлювали дороги ліхтарями. Через свій страх вони розвіяли темряву! І зрештою Окрім того, сили ослабли. Навіть віра в нього майже зникла.
Якби він не переключився на дітей, яких було простіше залякати, то його ім'я взагалі залишилося б тільки в старих легендах. Проте, не те щоб це його вбило, все ж Буґімен не був подібний до хоронителя і не міг померти просто через те, що в нього перестали вірити. Та й страх у людей нікуди не подівся. Люди все ще боялися, тільки не диких хижаків, а звільнення, штрафів і податків. Якщо б він зосередився на цьому, то міг би помацати ненатного гірше, ніж у стародавні часи, але майже повністю переключив своє харчування на дитячий страх.
Ховаючись під ліжками і в шафах, Окрімшник займався якоюсь нісенітницею. І він і сам розумів, що щось йде не так... У своїх бідах він звинувачував не свою глупоту, і не здатність адаптуватися, а дбайливих охоронців.
Нові діти/вибранники Лунолікого були куди слабші за нього, але вони набагато більше любили людство. Деякі з них об'єдналися і стали охоронцями, цей клуб супергероїв, членство в якому ще більше підвищило їхню силу але натомість зав"язувала до дитячої віри без якої вони могли б просто зникнути!
Це те, що постійно перешкоджають йому лякати дітей, Буґімен і винив у своїх лихах. Він навіть збирався знищити їх, і зробити так, щоб у світі всі вірили тільки в нього!
-Цей хлопець... Він взагалі не розумів навіщо був створений, вірно? - Пробурмотів я, дивлячись на місяць. - Але ким був я... Ти забрав більшість моїх спогадів! Поверни їх, ти байдужий до всього злого БОГа! - Я прищурився дивлячись на мовчазний місяць...
Коли я відповів на мою спалах роздратування, навколо мене заколовся чорний туман, але... Це ніяк не допомогло. Все одно, що мурав'ю кричати на слона.
Відчуття того, наскільки я перед Місяцем нічого не вартий, і комплекси Буґімена, які діставалися мені з його спогадами, почали загущувати мою свідомість.
Але раптово мої думки та образи вдирались у мій розум, суть яких зводилася до того, що Лунолікий забрав спогади, щоб вони не перешкоджали мені виконувати мою роботу і що вони були не дуже щасливі. Але в цих образах я відчув так багато його турботи і теплоти щодо мене, що й злості якось сама собою зникла.
- "Що ж, взагалі-то я отримав безсмертне тіло, здатність проявлятися в будь-якій точці світу, будучи майже всюдисущим, і навіть останню розробку мого попередника — створення Кошмарів з пісочного Людини." Я посміхнувся та прикрив очі, зосередився на джерелах енергії, так би мовити, на тих хто поповнював мою манну, даючи мені можливість здійснювати чудеса у рамках свого образу втілюючого страх ...
Найбільш товстими джгутами енергії були діти. Енергія декого давала не тільки манну, але й приємне відчуття якогось прийняття і визнання мене як когось іншого. Ті самі джгути, що вели до дорослих були навмисно заховані, оскільки вони не давали моєму попереднику відчуття схвалення.
-Не дивно, що він зосередив всю свою увагу на дітлахів. Їхня віра в Буґімена дійсно приємна, вона немов тепне дотик у холодну ніч, але ... Я зосередився на дорослих людях, бо канали були відкриті відразу ж і хоча їх страх був набагато менш сильним, ніж у дітей, але зате він відбувалося частіше, та й було його більше. - Ох... Солодке хвилювання, яке переростає в страх того, що твої подарунки на новий рік не подобатимуться твоєму синові. Ах... Нерозділена любов і страх визнання... Чудово! Мені подобається отримувати підпілля від усіх вас!» - Мислливо покинувши, я вирішив зосередитися на тому, що, на мою думку, мало бути моєю роботою. Лунолікий - місцевий богнька, чітко не сказав мені що я правий, але з усього видно, саме цієї роботи він і очікував від мене як від Буґімана.
Звичайно я міг би просто насолоджуватися своєю силою, телепортуючись по всьому світу, і роздивляючись визначні місця, іноді кухня печиво заради задоволення і можливо я цим займуся, взявши відпустку. Але зараз мені хотілося спробувати втілити мою свідомість роботи. Врешті-решт, мій попередник займався якоюсь нісенітницею, а не тим, чим в теперішній час мала бути його роль!
***
Опинившись у спальній кімнаті якоїсь дівчинки, я подивився на золотий пісок, що ширяв над її головою формуючи образи.
-Чудесно! Сни для мене підходять найкраще! Здатність перетворювати золотий пісок у чорний і створювати Кошмари - це те, що може мені ідеально допомогти в роботі.
Натиснувши пальцями золотого піску, я подарував дитині жахливий сон. Золотий пісок згорів у чорний, і його частини утворилися чорні коні. Вона пурхнула дивлячись на мене.
-Кошмар, да? Мені не потрібні слуги які можуть на мене ж і кинутися. - Я клацнув пальцями, і конячка з'явилася сідло та поводя. Кінь почала пирхати і бити об підлогу копитами. – Кошмари - діти страху. Діти повинні слухатися батька. - Вдосконалений тоном помітив я, після чого конячка заспокоїлася, і я зміг погладити чорну кобилу, при цьому дивлячись на те, як брови дівчинки насупилися.
-Ех... Справді, невдячна робота. - З цими словами я зник з її спальні, забравши зі собою моє перше творіння.
***
Опинившись у новій кімнаті, я натрапив на ніс до носа з крихітною феєчкою. Та, здригнувшись, відразу підлетіла до сплячого хлопчика і закрила його собою.
-Ох... Це твій клієнт, так? Все добре, я розумію. Я не буду сьогодні турбувати його. Втрата зубів не надто приємна. - Я знову вештався, коли кивнув здивованою кроною.
***
Кілька годин поспіль, а може навіть днів, я по всій земній кулі створював свою армію Кошмарів. Взагалі-то не те щоб мені були потрібні війська. Але Кошмари, після моїх пояснень і розпочинань, могли тепер самі бігати по світу та перетворювати щасливі сни в куди більш похмурі.
-У Зубної Феї є її крихітні феєчки, у Северянина його їті та ельфи, в Пасхального Кролика... Ээе? У нього кам'яні яйця? Або що там у нього? Кхм... У будь-якому випадку, у колег треба вчитися! Тепер помічники будуть і у мене. - Я досить кивнув і зауважив у небі пухкого, низенького, золотистого чоловічка, що з гнівом дивився на мене, тільки помахав йому рукою і телепортувався туди, де на планеті був день, а тому й його вплив тут майже не було. — « Я знаю цих захисників, і вони відразу кидаються на мене з кулаками. Тц... Вони дійсно намагаються вбити не вбиване, і замкнути всюдисущі. Ці хлопці так само погано розуміють, як працює цей світ, також, і колишній власник цього тіла. Тц-тць... Вони просто вішають ярлики - злий - добрий на всіх... Ці хлопці мають занадто зашорене свідомість ...."
Недбалість пофрирку, я витріщився на відкриту мені картину — звичайне засніжене місто Американського міста.
Прямо на трасі, то тут, там, створювався гладкий лід, по якому ковзав якийсь хлопчина на санках. Попереду він був невибагливим духом сорому, парив Крижаною Джеком зі своєю палицею в руці. Весело рухаючи санки з маленьким то туди, то сюди. Криокінітик уникав будь-яких небезпек для дитини і незабаром, ввівши його з траси, швикнув мальца в сутичку, що лежав поруч зі своїми друзями.
-Да! Це було весело! - Розсміявся Джек, дивлячись на веселих дітей, але він тут же помрочив, коли діти, розважившись, побігли шукати пасхальні яйця і базікати про Великоднього Кролик.
- Ну, і ну ... А ти дійсно проказник як я погляну... Вважаю Північнянин тобі на новий рік тільки вугілля і дарує. - Я посміхнувся, з'явився за його спиною.
-Кромешник? - Хлопець напружився, після чого фиркнув. - Я не думаю, що тобі нічого на Новий рік не дасть.
- Ты прав дитя. Ніхто не хоче мене бачити. Все б воліли про мене забути... Майже ніхто навіть не вірить у моє існування. - Сумно посміхнувся, шаркнувши ногою по снігу.
-Оу! - Джек поплескав. – Я... Прости... - Він почесал затилок. - Я розумію, тебе. У мене теж ніхто не вірить. - Він з болем дивився на дітей. - Я ні до кого не можу доторкнутися, ні з ким не зможу поговорити...
- Все гаразд. Врешті-решт, така наша природа з тобою. Ми не особливо популярні в дітей, адже ми не піддаємо їх іграшкам, грошима, пасхальними яйцями або хоча б хорошими снами. Но... - Я наблизився до нього і поклав руку на плече. - Але ти Джек створений не тільки, щоб нагадувати дітям про те, що вони повинні тепло одягатися взимку, але й для того, аби дати їм радість і веселощі від зимових ігор. Упевнений, вони повірять в тебе... Просто продовжуй розважити їх. И... Звичайно ти завжди можеш поговорити зі мною. Адже я тебе бачу, і на відміну від наших колег, створених Лунолікем, моя робота, не має чіткої графіка ...
- Дякую, Бугімене... Це... Ти теж не здавайся. Давай разом заставимо дітей повірити в нас! - Парочки слів вистачило, щоб підбадьорити цього гіперактивного хлопчина.
-О, нет... Я вже давно махнув рукою на їхню віру. Зрештою, я не Хранитель. Я не потребую віри дітей, а енергії можу отримувати і просто через страх, врешті-решт у світі повно причин боятися, не тільки дітям, але й дорослим. А зараз підемо-ка зі мною, я хочу тобі дещо показати...
-Ееээ? Ладно! Погнали. - Джеку було нічого робити, та й поговорити йому не з ким. Такі, як він майже вічність проводить наодинці. На відміну від захисників, він не мав друзів і навіть своїх помічників, з якими міг би поговорити, коли ставала одинокою.
Я привів Крижаного Джека на трасу, де він ще нещодавно грався з дитиною.
- А навіщо ми тут? - Потонув хлопець з ухмилкою, вже думав про якусь шавку. Занадто вже блищалі його очі при вигляді пухнастої горщики снігу, що здавалося відмінно могла перетворитися в сніжок.
-Ось... - Я вказав на тунного водія, який перевозив меблі і на легкій машині з яким він зіткнувся створюючи ДТП. - Через те, що дитина потрапила на дорозі, сталася аварія. Сам дитина просто побіг грати далі, а ось у цього чоловіка- завантажувача великі проблеми, дорогий диван, проїхавши по Узбіччі, зіпсувався, клієнтам його вже не продати. При цьому він в'їхав у дорогу іномарку. Через твою шалости водій вантажівки потрапив на великі гроші. - Помітивши, як Джек намагається не подати уваги, що його це турбує, я зітхнув і зауважив. - Звичайно, як втілення страху я радий поспілкуватися його жахом від думки про те, що у нього можуть забрати будинок, через який сталося. Але його дитина жаліється, можливо чоловіка посадять до в'язниці, а дитину заберуть у притулок... - Від моїх слів Джек зблід і сів там, де стояв.
-Я... Я не хотів цього! Я просто хотів розважитися... Я...
Поклавши руку йому на плече, я заспокоїв хлопця.
-Все не так катастрофічно, як боїться вантажник, і він переживе це. Зрештою, головне, що ніхто не помер, і питання грошей вирішує кредити та позику у друзів. Але скажімо так, твоя шалість сильно підібрала йому життя. Я знаю, що захисники та інші творіння Лунолікого здебільшого ігнорують дорослих. Зрештою вони не можуть дати нам відчуття того, що в нас вірять. Но... Ти повинен розуміти, що вони теж люди, і навіть більше щастя дорослих часто тісно пов’язане зі щасливими дітьми. Я кажу тобі це для того, щоб ти був обережним у своїх шалолях. Я не прошу тебе припинити те, що ти робиш, адже це твоя натура. Будь пильнішим наступного разу. Тобто, лякатися - не шкодиш. Нехай цей чоловік стане уроком для тебе, адже якщо ти новинка чогось навчишся від цього інциденту, це буде коштувати його втрат... - Поспішавши хлопця по плечу, я перемістився і вирішив повернутися до роботи.
___ назва_
