Епілог (2)
Розслаблена усмішка з’явилася на губах Рувима, коли той подивився на Іриту, що вівся.
- Отче?
Рувим, який тримав дитину на руках і не дав їй підняти голову, повільно вклонився. Коли Ірит змутився, короткий поцілунок відбувся над його головою.
- Тоді давай підемо разом.
Було ясно, що Гілберт уже приготував їм. Зрештою сім’я вирушила в їдальню разом з покоївками, які відчайдушно намагалися не заважати їм.
Іріта дійсно любила бути між ними. І те саме продовжувалося в їдальні. Він сів на стілець, створений за формою його тіла, перш ніж швидко покликати батьків.
Дитина, тримаючись лівою рукою за батька і маму - правої, здавалося, цілком раділа.
Як і слід було сподіватися, після цього подали їжу.
Річ у тім, що головна страва на одного поставили прямо навпроти дитини, яка споживала так багато як Рувим. Моллі спробувала розрізати їжу хлопчика на маленькі шматочки ножем, але Іріт не дав їй.
Дитина глянув на батька, перш ніж виступити вперед, сподіваючись, що зробить це сам.
- Мамо, мамо.
Шматок м’яса на виделці виглядав так, ніби його розрізали. Тим не менш, здавалося, що він не зможе правильно підняти ніж через незручність рухів рук. Проте дитина вважалася цілком гордою, коли Моллі великодушно похвалила її.
Коли його похвалили, дитина зраділа і відразу дозволила Моллі зробити щось більше. Честь дозволити їй зробити перший укус в його житті. Вона поклала шматочок м'яса йому в рот, і усмішка затрималася на її губах.
- Яке це? Смачно?
- Може, їжа стала набагато смачнішою, якщо її дав мені сам Іріт.
- Хе-хе.
Дитина відразу посміхнулася. І маленька ручка, що трималася за ніж, почала досить сильно смикатися, наче граючи.
Коли Іріт наївся, його погляд повільно став обережним. Не так вже багато залишилося соку м'яса. Натомість, на іншому боці були якісь розрізані овочі, ніби це було прикраса зверху.
До цикорії взагалі не торкалися, так що з ним все було в порядку.
- Я ситий.
Вираз обличчя дитини відразу став похмурим. Він просто хотів відкласти виделку - ось так.
- Ірит, не можна прискіпуватися до їжі.
Як він дізнався? Погляд Ірита затуманився, коли йому перешкодив цей голос.
- Відповіси?
- Так.
Він був добрим батьком, але Іріту також було відомо, що в такі моменти не можна послухатися.
Дитина з дуже нехотним виразом обличчя нарізала овочі на виделку.
Після невеликого коливання він закрив рот і поклав в рота кілька овочів. Дитину надуті, коли відтінок гіркоти торкнувся кінчика її язика.
Їжа була жахлива на смак, але дитина все одно добре рухав щелепами. Замість того щоб виплюнути, він вирішив затримати подих і здатися перед цими овочами.
Глоток. Коли він з'їв, тихо пихтя.
Рувима не затримався чистою красою.
- Молодець. У нагороду я допоможу тобі завтра попрактикуватися в верховій єзді.
- З татом?
Несподівано очі дитини засяяли.
- Так, завтра я не поїду до палацу.
- Як цікаво!
- В обмін тобі доведеться з'їсти все те, що сьогодні подали на стіл.
- Я зрозумів!
Куди тільки зникли сльози? Оживлена дитина швидко схопила виделку і повернулась до тарілки.
Він все ще не наважувався покласти їжу в рот, але, як тільки наколов її, якимось чином проковтнув усе.
Рувим задоволено дивився на Іріта.
Після їжі, після невеличкої метушні Іріт знову забрався до Моллі на руки. Вона обняла хлопчика, який сидів у неї на колінах. Він помітив, що вона не перестарається, і вона розплилася в лучній усмішку.
Він безпорадно сміявся, дивлячись на Рувима.
- На кого він схожий, раз хоче сидіти у тебе в обіймах?
- Він ще дитина.
- Я таким не був. У цьому віці я вже виконував свою роботу.
"Правда?" - Моллі зачинила рот, ледве збираючись запитати про це.
Справа в тому, що вона думала, ніби він може так себе поводитися. Звичайно, вона знала, що це був жарт.
Вона опустила очі і лагідно погладила дитину.
- Не хочеш спати, Ірит?
- У-у...
Дитина закрилася в обіймах. Уже пора було лягати.
- Тоді підемо спати.
- Ні, я хочу з мамою...
- Ти мусиш лягати спати.
Потім Рувим обійняв Ірита. Він ще трохи хнукав, але невдовзі дитина обняла його за шию і почала поринути в глибокий сон.
Тільки тоді, коли дитину обережно передали до няньки, двоє з них стали вільнішими. Звідусіль мало хто чув потріскання вогнища.
- Тобі не здається, що останнім часом він незадоволений?
- Хіба не тому, що сумує?
- Він може завести собі стільки друзів, скільки захоче.
Моли лише ніяково усміхнулася, можливо, напоєм Іріта було не просто потребою в азартних іграх.
Вона згадала слова няньчаки про те, що особливо він тужить за батьківською любов'ю.
Інколи казали, що це можна компенсувати братерською любов’ю, але якщо взяти до уваги здоров’я Моллі, то ймовірність була досить мала.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache