- Молли.
Як тільки вона підняла голову, то побачила його, тяжко дихаючий. Можливо, він не казав неправду про те, що скоро станеться, але йому довелося дихати на кілька хвилин.
- Що сталося?
- Завтра я повезу її в імперське місто.
Багато з того, що треба було сказати, він зам’якшив. Однак Моллі навіть не запитувала.
- Розумію.
Обличчя Рувима скам'яніло, коли його дружина з безстрашним, або, здається, переляканим виглядом - повільно кивнула.
- З тобою все гаразд?
- Що?
- Це...
Слова скидалися з її губ недбало, але Рувима долоні верещали від напруження.
Вона вже чула, що Арян все повністю заперечувала. Навіть коли Рувим був переповнений емоціями, він торкнувся меча. Отже, він турбувався про те, що й та, кого це стосується, опиниться з ними в одному човні. Він сильно обертав очима, стривожений.
Моллі посміхнулась, побачивши його тривожну ситуацію.
- Тепер зі мною все гаразд.
Вона не сказала, що зовсім не хвора. Біль у пронизовому серці не завжди легко притуплювати, і це деколи засмучувало її.
Але вона більше не була одна. Все було інакше, ніж тоді, коли їй доводилось смоктати сльози у заспокійливій тиші. Поруч з нею вже був хтось, хто її підтримував.
Вона поклала долоню на його велику руку. Рувима очі розширилися, коли її шкіру торкалася мозолистих рук.
Був хтось, хто постраждав більше її самої. Були ті, хто підтримував її дії. Моллі засліплювалася, пойм’якшивши його погляд і розмальовуючи цей невловий вираз.
- Ах!
- Що сталося?
Від її раптового вигукування плеча Рувима знову напружувалися.
- Що сталося? Живіт болить?
На обличчі Моллі було здивований вираз, і вона не могла вимовити ні слова. Вона напружилася, тільки її погляд повільно рухався.
- Скажи мені. Ти хочеш, щоб я викликав лікаря?
Коли вона взагалі мовчала, це зводило його з розуму.
Моллі швидко моргнула ще раз, і коли його тривога вже могла перейти гору, здавалося, що його власний човен сьогодні, як і раніше, раптово перевернулася.
Відчувши щось, вона швидко потягнула Рувима за руку.
- Що ти робиш?
- Почекай хвилинку.
Тоді Моллі, притиснута до губ вказівний палець, поклала руку на живот. Тут Рувим, засмучений через те, що вона навіть не назвала йому правильну причину, спробував розкрити рот.
Слабке відчуття пройшло під його долонею. Спочатку він вважав, що це просто помилка. Відчуття, що проходить крізь його руку, було слабким, і складно було сказати, Що він дійсно щось відчув.
Потім, відчувши це знову, Рувим широко відчинив очі.
Тепер він ясно це відчував. Це був простий рух, але він чітко вловлював його.
- Це...
- Це у мене вперше, - Моллі усміхнулася тепло.
Дитина?
Усі нерви Рувима зосереджені на ладонах. На жаль, дитина з тих самих пір деякий час не ворушилася. Хоч би як там було, він терпеливо чекав цього.
- ...!.
Дитина знову заявила про свою присутність під її ладонами, хоча й слабо. Нарешті дитина вперше під’їхала, наче зажурена.
- Це... Я ніколи раніше такого не чув.
- Я теж.
Можливо, це почуття слід було гордитися. Здавалося, ніби відчуття під його долонею проникло в груди, як і в руки.
Жінка, про яку йшла мова, не могла мати дітей.
Її молочно-бладне, як магнолія, обличчя було таким витонченим.
- Твоє місце тут, - Він додав до ранніх слів Арян, вимовляючи це з вже почервонілою шиями. - Ти не брала чужого. Це твоє законне місце, і та, хто повинна бути зі мною - ти, назавжди. Ти - єдина, хто буде герцогинею Лінеріо, і ти моя дружина.
- Так, я знаю.
Навіть була не ніч, але в очах Моллі з'явився слід темряви. Вона закрила в темряві очі. Її губи піднялися, коли їх накрив солодкий поцілунок.
- Я люблю тебе, Моллі.
- Я люблю тебе, Рувим.
Вони тримались за руками, поклавши їх на трохи напружений живіт. Вона більше не була одинока.
Як приємно було б померти разом з цією людиною. Її очі поступово розвіялися від щастя.
*
Моллі почала захитатись під час ходьби. Вона намагалася ходити зі своїм роздутем животом, незважаючи на застереження лікаря.
- Мадам!
Здивована тим, що Моллі хитається, вона швидко підбігла до неї Лілі.
- Ви просто могли б попросити мене про щось подібне!
- Який сенс називати заради цього? - усміхнулася Моллі, все ще тримаючи в руці нитку.
Через пухких щока її обличчя було ще гарніше.
Коли живіт розігнувся серйозно, її вага нарешті прийшла в норму. Рувим першим зрадів її вигляду здоровіше, ніж до вагітності.
- Але вам не можна. Мене відрубає пан, якщо мадам хоча б трохи пораниться. Тому, прошу, дозвольте мені зробити це - принаймні, заради мене.
- Я накажу Рувиму не робити цього.
- Мадам, ви ж розумієте, що я не про це.
Вона почала сміятися над Лілі, яка була наполовину збуджена і напівзнервована.
Тому що це почало виявлятися, то навіть незначні рухи дуже виснажували її.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache