- Ти не знаєш, що утікаючої здобичі куди спокусливіше, Моллі. Те, що ти потрапила до мене на очі в той день було не просто збігом, а невідворотністю.
- Тоді і справді те, що я попросила тебе переспати зі мною було неминуче.
Він погладив її великим пальцем по губах, і вона ніжно усміхнулася.
Потім її губи м’яко торкалися кінчика пальця.
- Звичайно.
Невдовзі Рувима повільно повернулася. Звичайно, саме тоді його губи нарешті зустрілися з її губами.
- Герцог Лінеріо, вас шукають.
Це був голос покоївки, що стерегли двері вітальні.
Рувим відірвав губи, і йому стало дуже шкода.
- У чому справа?
- Маркиз вас шукає. Вони збираються обговорювати королівство Портан.
Обличчя Рувима на мить напружилося. Погляд Моллі звернувся до нього, коли навіть кінчики його пальців, все ще що стосуються її щоки, нарешті, теж застигли.
- Я думаю, це дуже важливо. Отже, йди вперед.
- Ти не можеш залишатися сама.
- Двері до вітальні охороняє служниця. Якщо щось трапиться, я обов'язково покличу тебе на допомогу.
Губи Моллі м'яко зібралися в лінію.
- Лише мить, і це закінчиться.
Хоча Моллі мала абсолютні права, Рувим і далі не здавався. Несподівана тривога повністю захопила його.
Якщо б вони знали, що це дійсно станеться, то не хотіли б взагалі чекати зовні бенкетного залу. Він запізнився пошкодував про це.
- Герцог, це терміново, я повинна привести вас назад, як можна швидше ...
- Заткнись. Я зараз прийду. Тож веди себе тихо.
Цей холодний голос, який, здавалося, був повний морозу, нарешті, затих.
Перелякана служниця негайно виставили за двері.
Просто у виска почувся подих.
Її прохолодні руки лягли над його кулаком. Рувима, мабуть, розхитнувся, хоча й важко було торкатися тильної сторони руки.
- Я зараз повернуся. Тому нікуди не йди і просто відпочивай тут.
- Так, я так і зроблю.
Рувим, зробивши кілька кроків, зупинився подивитися на неї. Вона здавалася дуже маленькою, коли тихо сиділа там, у вітальні.
Тільки після того, як Моллі махнула рукою, Рувим залишив вітальню. Коли двері зачинилися, і в повітрі закрилася повна тиша, Моллі залила рот руками.
- Ха-а...
Вона одразу повернулася сонливістю. Потім Моллі приклонилася головою до стіни.
"Почекайте хвилинку..."
Замерзло тіло з'їлося через цю сонливість.
Потім Моллі підтиснула ноги перед тим, як покласти їх на стілець. Вона повністю сховалася за великою колоною, як тільки її балакучі ноги опинилися на стільці.
Вона поводилася зовсім не як аристократка, але їй було цікаво, як вона себе відчувала б, якби навколо нікого немає. Вона знайшла цей куточок, бо була наляканою і все ще мала в серці.
Невдовзі після того, як відв’язалися наші голови, її голова почала безпорадно приступати до колони.
*
Бетті, покоївка, почала позіхати, наче б’ючись зі скуйкою. Тим часом, як тільки вона уловила слабий рух то швидко встала як раніше.
Але несподівано прийшла до вітальні покоївка, з якою вона працювала.
- Що відбувається?
Горничка навпроти Бетті уважно оглядалася, перш ніж схилити голову і тихо відповісти їй:
- Хіба це не стомлює? Зроби перерву. Я покараулю.
- Що? Але покоївка сказала, що нам взагалі не можна залишати свої місця. Вона також сказала, що буде суворо карати мене, якщо я знехтую своїми обов’язками.
- Все одно, в вітальню багато ходять. Ніхто і правда не помітить, якщо ти зайдеш туди ненадовго.
- Чи слід?
Місяць кивнула Бетті, яка, здавалося, піддалася спокусі.
- Звичайно. Просто відпочинь. Мабуть, ти ще нічого не їла, так що обов'язково перекуси.
- Дякую.
Як тільки Бетті пішла, Місяць трохи оглянувся і відкрила двері вітальні.
У цій тихій вітальні не було ні ознак руху, хоча навіть на те, що вона вже заглянула всередину.
Потім Місяць попрямував до іншого коридору, в якому зникла Бетті.
- Нікого.
- Ти ретельно перевірила?
- Так.
За словами Місяця, зрештою стало відомо, хто ховався в темряві.
Потім, як тільки побачила Фердінанда, Місяць ще сильніше нахилив голову.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache