Тоді Моллі потягнулася до нього.
Ледве рука доторкнулася його плеча, як Рувим схопив її і повільно і штовхнувся всередину.
- Ах...!
Моллі відразу міцно обійняли його за шию. Повітря, що палить, душило її.
Рувим продовжував рухатися. Обнявши її так міцно, як тільки міг, він штовхнувся всередину - глибоко в неї.
Звук співу тямущого тіла був чутний набагато більш чітко, ніж у спальні.
Щоразу, коли люди чули хлюпіння від дотику шкіри, серце Моллі тремтіло.
Рувима обхопив її макушку. Він зробив це, щоб рушник не ковзало на підлозі ванній кожен раз, як він занурився в неї.
Його напружений член входив у неї без найменшого коливання. Він притискав її м’яке тіло, наче топча, безжалісно встромлюючись всередину.
- Ох, занадто глибоко... - тихо благаючи, притислася до його шиї Моллі.
Кожного разу, коли вона була в його обіймах, то не боялася жахів. Його широка спина, здавалося, могла закрити її від усього.
Вона могла йому довіритися і опертися на нього.
Нарешті їй вдалося знайти місце, де можна розслабитися. Навіть якби вона показала свою слабкість, він не залишив би її.
Він не тільки любив її, але й дуже дорожив нею. І це найзахопливіше почуття робило стосунки такими безцінними.
Моллі ще більше стиснула обійми. Її бездоганні кінчики пальців впилися в його плечі, і її розум, здавалося, спорожніли. Невдовзі Моллі зосередила всі свої почуття на задоволеннях.
Коли Рувим з усіх сил напружився, обидва вигукували одночасно. Пальці її ніг напружено витягнулися. Поверху вже розтрепаного рушника там, де з'єднувалися їхні тіла, виступила струмка мутної рідини.
Важко дихаючи, з усіх сил, Моллі підняла погляд. Потім вона повільно розкрила рот і зустрілася поглядом з його чорними очима. Його запал не вщухнув.
- Я люблю тебе, Рувим.
Рувим несподівано не зміг вимерти. Здається, що тепла волога по всій ванній кімнаті не давала йому дихати. Тільки по-різному роздавався звук води, що капає з стелі.
Він не зводив із неї тремтячого погляду. Тим не менш, вона посміхнулася йому. Її очі почервоніли.
- Що?
- Я люблю тебе. Я люблю тебе, Рувим.
Їхній подих сплився. Щоразу, як вона говорила, порив гарячого повітря не давав її подиху вислизнути. після короткого відпочинку було таким прекрасним.
Йому здавалося, його серце переповнене. Вже минуло багато часу з того моменту, коли він уже не відчував на собі сильного відчуття, що його вже немає.
- Ти навіть не повинна...
Він взагалі не міг договорити. Його горло було дуже напружено. Він міг тільки пильно дивитися їй в очі, ніби одержимий.
Це було дійсно можливо. Як він не намагався бути хорошим, він ніколи не міг отримати над нею верх. Вона завжди випереджувала його на крок і неодмінно підносила йому що-небудь несподіване.
Немає сенсу в цьому. Вона навіть не намагалася замаскувати це якими-небудь милою словами. Її тихий голос звучав дуже спокійно, але щиро.
І вона завжди так робила - з того моменту, як вони зустрілися вперше. Вона дивилась йому в обличчя лише з надзвичайною чесністю. Відтоді як він зустрів її на холодній терасі, вже не було шляху назад.
Особливо не було його для Рувима, який не тільки розчинився в ній, занурившись у глибини знайомого аромату її тіла. Тому він більше не міг пригадати, як жив раніше.
- Я теж.
Дрозжаючий, нехай і злегка, голос рознісся по всій ванній.
- Я теж люблю тебе, Моллі. Я люблю тебе, тільки тебе. Найбільше на світі.
Від його слів очі Моллі розширилися. Чи могли його слова звучати так солодко?
Їй здавалося, що вона пробуджується до почуттів, яких ніколи не знала раніше.
- Коли я з тобою, я дійсно можу чекати нового дня. Принаймні, я можу згадати своє минуле, і тоді я дійсно розумію, як це - перебирати позосталі спогади.
Рувима був спокійним і водночас пристрасним.
Вода у ванній вже почала злегка охолоджувати. Рувим, кажучи, не зводив з обличчя Моллі погляд. Його шалений погляд встромився в неї.
- Це все завдяки тобі, Моллі.
Його слова ніжно торкнулися її щоки. Він провів рукою по її вологих, спітнілих волосах і обійняв їх, міцно прикриваючи спину.
- Я люблю тебе.
Його чоло торкнувся її лоба. Звисаючих пряди чорних волосся похитали прямо перед нею.
- Я люблю тебе, Моллі.
- Ах...
І тут почувся важкий подих.
- Я, це... Рувим, я теж...
« Я теж тебе люблю» - ось що вона мала сказати, але це було зовсім нелегко.
Чекання і слухання, насправді - різні речі. Між ними був такий ясний контраст.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache