- Тобі здається, що з тих пір, як вона зробила тобі боляче, минуло кілька днів, але це було тільки вчора. Вона роздряпала тебе... Вчора.
- Знаю.
- Знаєш, але все одно її запросиш?
Рувим глибоко зітхнув і похитав головою.
- Моллі, ні в якому разі. Їй не можна до тебе. Якщо ти все одно її запросиш, я буду поруч.
- Не хвилюйся. Тепер нам більше не потрібно зустрічатися наодинці.
- Про що ти?
Моллі потягнулася і взяла його за руку. Вся його рука була покрита мозолями, але їй вона здавалася дуже м'якою.
Їй не треба було відступати, якщо ця рука була поруч. Вона навіть змогла протистояти почуттям, які нагадують про той жахливий день.
- До мене будуть звертатися як до герцогині, а до Арьян - просто «леди Клеменс». Я б хотіла, щоб люди підтримували формальні стосунки. Не сестринські, але благородні.
- Хіба ми не можемо трохи почекати?
- Якби я це зробила, моя слабкість знову б прокинулася. Я нарешті зрозуміла, що саме відчувала вчора завдяки тобі. Крім того, мої почуття вчора шаленіли.
Вчора Моллі багато плакала, і їй на думку приходило чимало різних думок. Нарешті, ті що засмагають, бурхливі почуття вирвалися з серця.
Розповідаючи Рувиму свою історію, вона нарешті змогла поглянути своїм відчуттям в обличчя. Це було темне і похмуре відчуття, про яке вона навіть не знала. Відчуття гниття, неможливість дихати у холодній кімнаті - це не те, що можна назвати простим спогадом.
Її борги, смуток та її муки були результатом змішання ніжних почуттів, які поступово пожирали її. Зрештою вони загнали її в холодне ліжко.
А причина всього - жахливий граф. Одного разу вона спробувала сама себе потішити - в повній самоті. Але навіть те, що вона відштовхнулася від цього, як і в минулому, перешкодило їй.
Це була її рідна сім’я.
Вони використовували її для власної вигоди, як щось інше.
Поки вони говорили про Моллі Клеменс, яку з незапам'ятних часів вважали марною і вразливою, так, вона точно до дня смерті не позбулася б цієї репутації.
Рувим подивився в її рішучі очі і склав її руки. Навіть зараз кожен раз, як він закривав очі, першим, що яскраво з'являлося перед мисним оком, було її плачеве обличчя.
Вона так плакала, що її очі почервоніли і опухлі, вона давилася власним плачем. Він не міг викинути з голови, як вона плакала від його заспокійливих дотиків.
- Для тебе знову розберегти цю рану - все одно що обосічний меч. Ти можеш уникнути цього, Моллі.
На щастя, її замкнені почуття, які вона завжди стримувала, не знаючи, як краще їх висловити, нарешті прорвалися. Однак якщо потік цих почуттів не контролює місця, де вони зберігаються, то це точно буде знищене. Рувим турбувався, що, можливо, вона не знала, наскільки заплутаним він відчував себе, сидячи біля її маленьких ніг.
- Тільки одна річ мене турбує. Ты... Ти завдаєш собі болю. Мені завжди було на мою репутацію. Так що моя одруження на тобі не змусить мене випробовувати щось інше. Якщо ти турбуєшся про свої обов'язки герцогині, ти просто можеш почати виконувати їх потихеньку.
- Ну що ж, Рувим. Чому б нам так і не вчинити? Я просто відправлю Арьян Клеменс запрошення. Я дам їй право самій вирішити, буде вона бути присутнім чи ні.
Почувши слова Моллі, Рувим на мить замахнувся. З огляду на те, що йому розповів палац, Ар’ян вигнали її після того, як Моллі відрубала.
Очевидно, що після всього цього ніхто не хотів би прийняти запрошення. Навіть дітям було б неприємно, якби вони не проти цього.
- Що, якщо вона відмовиться?
- Якщо вона не прийде... Тоді я піду іншим шляхом. Я намагатимусь заспокоїти та опрацювати цю рану, щоб вона стала дуже маленькою і непомітною.
Рувим більше нічого не міг сказати проти її твердого рішення.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache