Зрештою, перев’язавши пов'язку на руці Моллі, вона покинула спальню. Потім, перш ніж підборідка вкрила товсту ковдру, вона зітхнула.
- Не варто було мені вчора так багато плакати...
Вона шкодувала про це, хоча й з невеликим запізненням, але слабке запаморочення ще не втихомирилося. Сумні ліки майже зникли.
- Просто, подрімни небагато, - Рувим ніжно торкнувся її волосся. - Лікар порадила тобі виспатися гарненько. Тому заплющуй очі і спи спокійно.
- Але...
Зрештою рука Рувима закрила їй огляд. Вона обережно закрила очі. Коли він промовив ці слова, його тон раптом підвищився.
- Ми повинні були вийти погуляти.
- Не турбуйся. Як тільки ти одужаєш, я братиму тебе на прогулянки в будь-який час.
Незважаючи на заспокійливі слова Рувима, Моллі все одно було важко приховати свою тривогу. Вона продовжувала хмуруватись сама собою, і це показувало, як вона була засмучена - не іншими, а сама себе.
- Це була б моя перша прогулянка з тобою, так що я дійсно цього хотіла. І я навіть не була на вулиці...
Слова Моллі змусили його замислитись, хоч і ненадовго.
- Тоді ти можеш почекати ще трохи?
- Що?
Йому було потрібно поставити руки в сторону, як губи Моллі негайно зклалися у посмішку.
- Зараз ще ранній ранок, але я зроблю все приготування для прогулянки з тобою цього ранку.
- Правда?
Коли Рувим помітив, наскільки її обличчя вразилося, кутки його уст злегка піднялися.
- Тому, зараз спи міцно.
Він знову закрив їй огляд, м’яко надаючи на голову. Потім вона обережно спробувала закрити очі, перед ними трохи потемніло.
Тим не менш, почувши такі новини, найближчим часом вона б не заснула. Оскільки Моллі ще не могла справитися з хвилюванням, її губи знову почали тремтіти.
- А як же ти?
- У мене зараз є деякі справи.
- Ти працюватимеш?
- Так, можна і так сказати.
- Будь ласка, не перевтомляйся.
- Ти завжди так говориш.
Рувимові слова негайно припинили її чарівний базікання. Її губи, зовсім недавно прокриті, наче вони збиралися вимовити ще щось, незабаром зтиснулися в крихітну лінію.
- Ось як? Напевно, це просто звичка.
Звичка.
Рувима відразу смикнулася брови. Було чітко видно, як день, коли ця звичка з’явилася далеко не в ліпших умовах.
Рувим простягнув іншу руку і погладив її по голові. Потім його м’які руки обережно пробігли по її ліках.
- Тобі не потрібно цього робити. Зі мною все гаразд
- Да... Я розумію.
Ці ніжні дотики поступово приспали Моллі. Здається, що ліки прописані доктором також виконували якусь снодійну дію, тому Моллі достатньо швидко заснула.
Невдовзі після цього, коли Рувим піднявся з ліжка, Моллі вже спала. Йому залишалося ще дещо зробити, заради її власних інтересів.
*
- Моллі, прокидайся.
- Рувим?.
Слабо струшуючись, Моллі нарешті прокинулася. Рувим вже зайняв поле зору, яке її злегка затьмарило зі сну.
- Як ти себе почуваєш?
- Зараз мені набагато краще. Мабуть, ліки мені дуже допомогли.
- Ти можеш рухатися?
Коли Рувим почав говорити, Моллі намагалася підняти верхню частину тіла. Тепер її розум був ясним, і це, на відміну від того що відбувалося вранці, заважає їй лягти знову.
- Подивися, нормально?
Звичайно, Рувима підозри не так просто приспати. Зрештою, Моллі вдалося повністю їх розлучити тільки після того, як вона вибралася з ліжка і пройшлась - принаймні один раз.
- Ладно. Тепер можна піти за покупками.
- Тоді, будь ласка, почекай ще трохи. Я зберуся, як можна швидше.
- Тобі нема чого збиратися. Я хочу закупитися тут.
- Що? Ти про що?
Почувши збентежений голос Моллі, Рувим таємничо посміхнувся.
- А поки, моя люба дружина, просто приготуйся.
Почувши слова Рувима, Моллі відразу схилила голову і Лілі та Піллен швидко відвели її геть.
Вдягнувшися, як можна простіше, вона повернулася в спальню до нього, який вже чекав за дверима.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache