- Мне жаль.
- Що?
Він все ще думав, як би випальнути свою жахливу лють.
Несподівано, почувши її голос, він здивувався, і це викликало Рувима в почуття. Потім він відвів погляд.
- Я весь час про це мовчала. Навіть, хоча я була невістою і мала фатальну ваду, все одно вийшла за тебе заміж.
Вона говорила дуже обережно, і її голос з кожною секундою ставав все слабшим. Хоча вона вирішила вилити йому душу, їй все одно було страшно говорити правду.
Вона просто боялася, що зрештою ряди тих, хто її ненавидів, поповнювалися.
- Якщо ти після цього мене зненавидиш, я тоді поговорю з графом, наскільки у мене вийде ...
- Що це має означати?
Він негайно перервав, наче б насправді не почув її слів.
Тоді Рувим спробував взяти Моллі за руку. Водночас він мудро не торкнувся перев’язки, перш ніж зтиснув її долоню.
- Ти моя дружина на ім'я і справді. Цей факт ніколи не зміниться. Я абсолютно не збираюся збігатися до іншого.
- Але...
- Хвороба - зовсім не злочин. Це і не недолік, і взагалі не щось, що слід було б приховувати.
І потім він заглянув у без кінця моргаючи фіолетові очі Моллі, які все ще були вологими.
Як важко, мабуть, це було.
Як же це, мабуть, було трагічно. І цей біль був такий, що навіть Рувим не наважувався її уявити.
- Моллі, моя кохана дружина. Навіть якщо ти і хворієш, ти все одно - без жодних сумнівів - герцогиня.
- Рувим...
Від цих слів вона знову залізла.
Вона чесно вважала, що більше не має сліз, але їхні доріжки знову почали спускатися по її порожнистих боках.
« Як добре, що я змогла вийти за нього заміж".
Неконтрольоване відчуття почало запановувати над нею. Не в змозі більше сидіти нерухомо, Моллі простягнула до нього руку і потім міцно обняла за шию.
- Дякую тобі... Дуже дякую. що ти це сказав.
Рувим обережно вхопив її. Її тіло було набагато гарячішим, ніж у нього.
- Дякую. - Цей слабкий шепіт не припиняв проколоти його слух.
Рувим обійняв її ще міцніше і почав давати їй клятви. Він ніколи більше нікому не дозволить завдати болю цьому маленькому теляті.
Рувим обійняв її і відразу поклав на ліжко. Одразу після того, як Рувим заглянув їй в обличчя, він вирішив, що більше вона не повинна вставати.
Рувим лежав поруч з нею, коли вона зізналася, що не хоче бути самотньою. Було ще рано, але в спальні герцога світло, нарешті, погас.
Марк поступово просочувався в кімнату, яка раніше була яскраво освітлена. Серед тиші було чути тільки дихання пари.
- Рувим.
Моллі повернулася і подивилася на нього.
Його рука, ніжно погладила її волосся, нарешті, сама собою зупинилася.
- Да?
- Сьогодні я почула від Арьян дещо дивне. Я чула, що зараз на графство накладено величезний штраф, і що граф старанно намагається його заплатити, а все це - з твоєї вини.
- Справді? Я думав, що з паперовою роботою вже має бути покінчено. І ти справді думаєш, що я винен?
Він хитро посміхнувся, почувши слова Моллі.
- Я насправді цього не робив. Якщо бути точнішим, то я просто розповсюдив деякі чутки, і державні чиновники, які просто хотіли досягти результатів почали, у свою чергу, висувати свої вимоги.
- Рувим, правда...
При його словах вона негайно кинула на нього безглуздий погляд.
Чесно кажучи, вона так подивилася не тому, що їй це не сподобалося. Тим не менш, насправді ніхто не став би зупинятися так несподівано. Особливо її батько, граф Клеменс.
- Мені дуже незручно це казати, але мій батько - людина погана. Тому він докладе всіх зусиль, щоб поквитатися з тобою.
- І що? - відповів Рувим, наче би цікавлячись чим вона здається є проблемою.
- Така ганьба, що я, після всього того що почув зараз, ображалося простим переходом. З іншого боку, я сам тоді взяв би провід у своїй сторожі, щоб повністю знищити їх.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache