Тільки коли вона з такою силою вчепилася до ручку, що пішла кров, двері нарешті відкрилися. У сонячній раді було тепло. Нарешті вона помітила чоловіка, який відразу піднявся на ноги після її появи.
- О, Молли! Як твої справи?
- З тобою все гаразд, Отче?
Моллі присіла в реверансі, зачепившись у подол своєї сукні. Вона відчувала себе спустошеною і відразу ж сіла в крісло, перш, ніж напруга відпустив її ноги.
- Ні, звичайно. Я навіть не міг зомкнути очей відтоді, як ти пішла. Ти мій первісток, що б не говорили інші. Я не міг закрити очі, роздумуючи про те, чи я зробив добрий крок від батьків.
"Ти дбав про мене... більше, ніж будь-хто інший."
Це було те, про що граф Клеменс ніколи б не подумав, і Моллі знала, що це так. Вона не відчувала відкритого огиди до цих огидних слів, а проілюструвала свою посмішку. Крім того, у цій кімнаті було надзвичайно холодно.
- Розумію. У мене все добре. Так що, будь ласка не хвилюйся.
- Я чув, що недавно ти серйозно захворіла.
- Звідки ти про це дізнався?
- Вся імперія знала, як дбайливо герцог доглядав за своєю дружиною. Він на кілька днів відмовився від своїх обов’язків, щоб дбати про свою хвору дружину.
- Ра... Ні, герцог?
Вона вперше чула це. Вона була абсолютно впевнена, що Рувим сказав, ніби не має роботи.
- Так, і я занепокоївся, коли почув це.
Граф посміхнувся і, зрештою, схопив руку Моллі, що лежала на столі. Вона дуже здивувалась і здригнулася.
- Ти була добра до герцога?
- Да... Досить.
- Розумію.
Граф окинув її поглядом. Принаймні, не здавалося, щоб вона йому грубила. Якщо це так, то було б добре сказати те, що він насправді хотів їй повідомити.
- Моллі, моя донька.
Він глянув на дворецький з явним натяком.
- Я хотів би поговорити з тобою наодинці.
Моллі неохоче відіслала дворецького, який ніби влучив у роздуми при словах графа. Дворець з тривогою спостерігав за нею, роздумуючи про те, що їй слід зробити, перш ніж швидко залишити приміщення.
Коли двері нарешті зачинилися, на мить запанувала тиша і потім Моллі повільно відкрила рот.
- Тепер ми дійсно одні. Будь ласка, кажи, що ти хотів.
- Ти можеш зробити мені послугу?
- Яке саме?
- Я вже попросив герцога допомогти мені з деякими моїми, графа Клеменса, комерційними справами. Тим не менш, він ще не відповів і не висловив жодних причин.
- Але чому герцог повинен допомагати графу?
- Молли.
Його м’який тон відразу змінився. Граф відразу розгнівався, навіть не збирався цього приховувати.
- Хіба це не очевидно? Сім’ям завжди було вигідно співпрацювати. Але ти прямо зараз повстаєш проти мене?
Граф не змінився. Він просто стримував її, як і в ті часи, коли вона кликалася Моллі Клеменс.
-Моллі, ніколи не забувай про мою... що ти вийшла заміж за цього чоловіка. Ти ж не забула прийняти ліки, як годиться?
Молли зло присоромлювалось. Їй вже давно треба було відмовитись від цього, так званого ліків.
Вона не могла дозволити собі втекти. У цей момент її погляд перестав підкорятися контролю. Реальність наступала на неї з усіх боків.
- Молли!
Рувим влетів у вітальню, важко дихаючи.
- Дюку?
Граф Клеменс негайно схопився зі свого місця, почувши голос, що роздавався прямо за спиною Моллі, який налякав і її.
- О, як мені пощастило. Я прибув побачити доньку, але в той же час зустрівся з герцогом. Давно не бачилися, герцог.
Світ, що льодом зникав без сліду, і граф був готовий, він зобразив на обличчі широку посмішку. Потім Рувим перетнув кімнату і потиснув йому руку.
- У вас все гаразд?
- Так, звичайно. Підвищення герцога поступово призвело до стабілізації. Тому я вже можу розслабитися і добре виспатися.
Граф широко посміхнувся. Але Рувим вже відвернувся, щоб поглянути на Моллі.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache