- Можу. Робити його не важко, до того ж з інгредієнтів я можу приготувати, скільки захочу.
Мовчазні слова Моллі зворушили серце Лілі. О, у неї така прекрасна пані! Така гарна і добра! Лише подумайте! Подарунок покоївки! Нова герцогиня обійшла і підкорила дівчину!
- Дякую!
Моллі чула, що деякі аристократи суворо карали покоївок за будь - яку непокору. А ті зазнають страждань, бо знайти роботу важко і жити на новому місці нелегко. Вона чула, що вразливі люди навмисно хлещуть покоївки, щоб їх не вважали м'якими.
Але Моллі цього не робила. Натомість вона виявила доброту, віддаючи те, що належало їй і було потрібно. Тому навіть і дня не пройшло з їхнього зібрання, так як вірність Лілі почала рости неначе сніжний ком.
- Тоді помажте мене їм трохи, а решта забирайте собі, - подивилася вона на покоївок. – Тут можете обмазатися.
- Дякую. - Ось і Піллен посміхнулася, рада, що й про неї не забули.
Герцогиня налила в долоні служниць трохи лосьйон, і вони почали обмазувати господиню, роблячи легкий масаж. На жаль, Моллі не могла розслабитись, бо стояла і тільки вдихала аромат троянди, який заповнив ванну.
Після того як лосьйон трохи впивався, гірничі допомогли їй одягтися і розчесатися, волосся за цей час майже висохло. Моллі дізналася, де її кімната і, дотримуючись вказівок, пішла туди, залишивши дівчат у ванній кімнаті.
У кімнаті нікого не було. Вона була дуже затишною і гарною, загалом непоганою. Їй подобається. Біля стіни Моллі помітила дерев’яний ящик, який прислав граф і розгорнула його. Він був сповнений знайомих речей.
Спочатку багаж аристократки не міг поміститися навіть у карету, тому доводилось перевозити речі кілька разів. Ящик! Навіть на скриню не розкрутився, і не соромно бо в такому вигляді присилати! Ах, ладно...
Молли інша. У домі графа в неї було дуже мало речей. Трохи одягу, яка в основному була домашній, або для сну і деякі речі. В них не було жодних підстав підозрювати речі дочки графа. Але вони були дуже дорогими до дівчини, бо інших просто не було.
Поверху речей лежав товстий щільно запечатаний конверт. Моллі дивилася на нього так, ніби вона не бачила очима своїх колишніх райдужків.
- Ліки... - Прошепотіла вона.
Мабуть, граф прислав речі, тільки щоб покласти ліки, аби ніхто не дізнався, що вона серйозно хвора, і його плани не впали. Ну і герцог не звинуватив його в тому, що йому підсунули болісну. Загалом, Моллі змалечку приймала по одній або дві таблетки за раз.
У домі графа дівчина тижнями не могла встати з ліжка і сама себе доглядати. Іноді приходили покоївки і кричали від запаху, що стояв у кімнаті. Вона пахла не краще. Вони кидали на Моллі обурені погляди, мовляв, зовсім не піклуються про себе. Брудновуля!
- Чому ти робиш так з нами? - Казали вони, коли відчиняли вікна, щоб провітрити, поміняти ліжко, мити посуд тощо.
Моли там всім тільки перешкоджала. А тут... Пригадавши, як люди дивилися на неї своїми очима, дівчина сховала ліки глибше і почала розбирати речі, щоб ніхто не побачив того, чого не слід.
"Нужно приховати хворобу. Потрібно..." - слова звучали в голові, поки вона розкладала все по місцях. Час пролетів швидко.
Стук-тук.
- Як вам ванна, міледі? - Коли Моллі поправила волосся і вийшла зі спальні, то наткнулася на майбутнього її палацкого.
- Чудово, покоївки добре виконували свою роботу.
- Їх найняли не так давно, і вони вже добре справилися? Чудово, - Усміхнувся Гілберт. - Якщо ви скажете про це, їм це точно сподобається, і вони будуть намагатися ще більше.
- А як довго вони тут?
- Я найняв їх, коли дізнався, що скоро тут з'явиться господиня, - Обдумливо відповів палац.
Вона кивнула на його слова. Гілберт зробив крок, і вони разом з Моллі кудись попрямували. Завдяки ванні, лосьонові та легкому масажі дівчина почувалася набагато ліпше і залишилась лише дискомфорт між ногами.
- Наш палац не дуже давній, тому у нього не така багата історія, як в інших. Але це місце любила стара герцогиня, і їй подобалося прикрашати його.
Гілберт вказав на коридор, в який вони зайшли. Очі Моллі розширилися, коли вона побачила коридор циліндричної форми. Він був круглий, без кутів і дуже широкий. Це були високі стелі, які створювали відчуття простору.
Моллі була здивована, і вона пішла далі за палацом оглядати його. Незважаючи на те, що він був звичайним і одноманітним, тут також були деталі роблять його унікальним. Колишня герцогиня, очевидно, не шкодувала грошей і надавала великого значення красі, пишноті та розкошім, а іноді й безглуздості. Вікна були витончено прикрашені ниточками, що відбирали світло, а темні шпалери розсіювали світло. Моллі не зрозуміла, що це, але виглядало красиво.
- Іноді новизна перевищує велику красу, - сказав Гілберт.
Здавалося, він пишається палацом. Моллі повільно кивнула, подивившись на нього.
Було дивно думати про герцогину, яка жила тут колись. Матері Рувима... І очевидно, коли архітектори робили божевільні ідеї цієї жінки, то відчували себе першовідкривачами.
- Так, він красивий, великий, а головне міцний. Ти добре справляєшся.
Коли Моллі похвалила Гілберта, кутки губ палацу злегка піднялися. Він хвилювався, бо господиня - молода леді, яку виховували за правилами та подібний дизайн їй міг не сподобатися. Йому дуже не хотілося, щоб тут стали щось переробляти, але схоже, у неї прекрасний смак.
- Так, це їдальня, ось це головний зал, а! Ще є вітальня, герцог попросив приготувати вам окрему.
- Так? - На здивування Моллі.
Відокремлена спальня, тепер ще вітальна. Справжня ванна і кімнати було б більш ніж достатньо.
"А Рувим більше, ніж я думала" - Пронеслася думка в голові.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache