Той, хто сидів під деревом, був дуже зосереджений і напруженим. Вени на його чолі здулись, і виступив піт, але він продовжував зосереджено сидіти і що робити. Прокидаючи в такій позі більше години, на його голові і плечах вже зібрався безліч пелюстків квітучого дерева, але він не звертав на це увагу і продовжував...
В якийсь момент, він раптом відкрив очі і видихнув:
- Хуу, з кожним разом це все важче і складніше... ❑ Відкинувшись на стовбур дерева, чоловік смикнув з себе пелюстки квітів і подивився на пару надгробок стоячого недалеко.
У нього була трохи незвичайна зовнішність. Він був вищий за звичайних людей, його ріст був близький до трьох метрів, але при цьому, він був дуже худий і зв'язок у плечах. Його шкіра була дуже світлою, ніжним кремовим відтінком.
З одягу він носив лише короткі шорти і дерев’яні сандалі. І тому він виглядав ще тоншим і вищим. Незвичайним чоловіком робили його яскраво-червоні очі і одне велике чорне крило на спині. Це крило було не менше, ніж розмір чоловіка і виглядало як крила пташки з великою кількістю акуратно викладених пір’я. Трохи лівіше, в тому місці, де має бути друге крило, на спині чоловіка був великий і помітний шрам. Можна було зрозуміти, що колись він мав пару крил, але з якоїсь причини втратив одного.
Дивлячись на обидва чисті і гладкі надгробки, він з посмішкою сказав:
❑ Схоже, світ змінюється старина, з'явився дійсно цікавий кандидат. Хоча... ❑ Протяжна видихнувши, чоловік похитав головою:
✔ Сила, яку має Іма. У найгірший період він може використовувати зброю і знову розв'язати цю "Велику чистку". Вважаю, цей Д. Мор не буде сидіти осторонь і їм доведеться зіткнутися. На жаль, воля цього безкрилого виродка занадто сильна, я не можу побачити майбутнє досить далеко ... ❑ Ще раз зітхнувши і подивившись на світлу сферу в небі, чоловік пробурмотів:
- І що тепер? У світі з'явилося двоє здібних чути, але один із них ще надто слабкий, а другий чим>то схоже на Д. Шебека, але більш м'який, особливо до своїх накама. Гадаю, він не такий вже поганий, якщо говорити про кращий і вільний світ старина...
Знов переглянувши погляд на стародавню надгробку, чоловік рішуче кивнув і сказав:
Тоді вирішено, я приведу його до останнього понегліфу, і тоді, будь що буде. Якщо він знайде священну землю, то йому вирішувати, що зробити далі. Нефертарі все ще зберігають Плутон, навіть їм неспроможний знайти його. А щодо двох, то одна вже народилася і розбудила силу. Ну а Уран... ◯ Криво усміхаючись, чоловік додав: "Я вважаю, все буде не так просто, особливо після минулого випадку. У цій справі навіть я не помічник. Ну, якщо він Д., то він повинен впоратися, напевно ... ❑ Почесивши голову, чоловік пробурмотів:
❑ Кончено, все залежить від того чи зможе він і захоче взагалі ... Моя воля спостереження слабшає, після долини богів і проявної сили Шебека, я витратив багато сил, щоб зберегти понеглиф. — Піднявшись, чоловік зробив крок і в мить подолав сто метрів, опинився біля підніжжя великої гори. Вона була єдиною, на цьому маленькому клаптику землі. У цій горі була велика печера, в яку чоловік негайно зайшов.
Як тільки він зробив крок всередину, все місце відразу ж світилося і так само освітлювалось два предмети, що зберігалися там.
Першим був великий червоний камінь, це був явно легендарний понегліф 8.казатор. Але на відміну від інших, він був злегка потрісканий. Це було не дивно, адже те, що він все ще зберігся, це величезна удача, за яку була сплачена велика ціна. Якби не Гол Д. Роджер у свій час, то понеглиф би повністю зник в Долині Богів. Дехто вважає, що матеріал з понегліфи неможливо знищити, але насправді це не так. Все в цьому світі може бути знищено, навіть понегліфи -- оформлені з особливого матеріалу, відмінного від простих неглифів. Жахливо сильні люди здатні на це, але так само і жахливі катастрофи, один з яких стався в той день...
З сумною умилкою згадавши минуле, чоловік підійшов до негліфу і доторкнувся до нього. Кілька подій випалило в пам'яті, на що він тільки посміхнувся. Він не шкодував про те, що трапилося, навіть якщо його важко поранено. Цей день був дуже важливим для світу...
Підійшовши до другого важливого предмета в печері, чоловік відчув на обличчі радість.
❑ Як же давно я не тримав тебе мій друг ... Мой, Срібний Топор! - З радістю засміявся, чоловік вирвав з землі величезний Лабріс, що в довжину був навіть довші чоловіки. Одна його рука була товстою як колода, але чоловік тримав його в руках, наче звичайний топрик і легко їм помахнув, з прищуром оцінити гостроту леза:
❑ Непогано, на відміну від моїх старих кісток, ти все так само молодий друже.
Двосторонній топор був метр завширшки і більше метра завдовжки. У порівнянні з Лабрісом чоловік був не таким великим, як раніше. Саме завдяки цьому легендарному сокирі, він і отримав своє прізвисько в минулому - срібний Топор.
❑ Ша-ха-хо! Я не виходив у світ уже кілька десятиліть! Настав наш час дружище! - Гучний сміх легендарного пірата відобразився по всьому острову, від чого навіть океан в окрузі задрижав. Морські королі, що пливли далеко від нас, розбіглися і почали шукати сховку.
***
У той же час, не підозрюючи про майбутнє, Мор і команда спокійно пливли по хвилях. Частина вітрила була піднята, від чого корабель рухався дуже повільно.
У вороньому гнізді, Зоро тихо спав у обнимку зі своїми катанами. На горішній палубі, Намі поливала квіти і мандарина, а Алія обстригала кущи своїх лікувальних рослин.
Санджі був на кухні і, посвистуючи, готував вечерю на цілу команду. Усі, мабуть, зголодніли.
Чарлі сидів на носі корабля і грав на гітарі, з посмішкою подивляючись на риб, що плавали в морі, а неподалік від нього Саргон читав книжку та загладив мурлікючого кота, який пригрівся у нього на грудях.
Трохи лівіше, вдалині від усіх, рибалили два по пояс голих пірата у капелюхах. Вони сміялися, обговорюючи різні життєві історії. Норт розповідав про жіночі прелесті, а Мор досить кивав і, попихаючи ром, говорив про свої походи.
Робін ж, сиділа високо на щоглі і з посмішкою спостерігала за життям своїх нових накама. Вона не могла подумати, що знайде своє місце у світі разом з цими людьми. Переглянувши погляд на яскравого чоловіка, який сміявся, вона і сама мимоволі усміхнулася...
Це був один з звичайних днів цієї піратської команди. Тепер вони були єдині, і було відчуття повноти та спокою. Наче всі, хто був потрібен, нарешті зібралися разом на цьому кораблі і пливли до нових пригод...