На жаль, мені не вдалося доїхати туди без жодних зусиль. На моєму шляху з'явилося кілька мінків і налаштовані вони були не дуже дружелюбними.
- Зупинися порушник, му-у! - На моєму шляху з'явився великий мигк-биць, а поруч із ним були кілька інших мінків. Всі вони були озброєні і скеровували гострі леза в мій бік.
Я посміхнувся і сказав:
- Вибач, але вам пора поспати.
*Бз*
Бик нахмурився і відразу впав без свідомості. Всі інші охоронці так само відключилися і покидали зброю. Я посміхнувся і, пересігнувшись через тіло мінка, потопав далі в ліс...
Чим ближче я був до цього велетенського дерева, тим неспокійнішим ставав. Щось з того боку ніби спостерігало за мною і похмуро шепотло. Я не відчував погрози, але чути це було трохи неприємно...
Через хвилин десять, я нарешті добрався до дерева. По дорозі довелося вирубати ще кілька мінків, але добрався я без серйозного опору.
Зайшовши всередину, я відразу зрозумів, чий голос я чув весь цей час... Великий червоний камінь, який ідеально риється по всіх сторонах. Він знаходився в середині залу, злегка покритий пилом. Над ним стояв дивний символ, схожий на птаха. Вперше його бачу, але він повинен щось означати...
Сам понеглиф ніби пильно дивився на мене, я підійшов і доторкнувся до нього. Відчуття було дивним, я чув приглушений шепот. Але зрозуміти, що написано на цьому негліфе-указатель було неможливо. Можна сказати, я просто чув, але не розумів звуків. Гм, так значить голос всіх речей не дозволяє розуміти, а дає тільки чути. Якщо так подумати, то це розумно. Хоча, морських королів я розумів ... Мабуть, я зможу « почути » інші понегліфи і знайти їх, а ось розшифрувати... Думаю, хтось допомагав Роджеру і та напис на Небесному острові була залишена не їм самим. Я маю на увазі, що хтось міг читати їх. Добре у мене є Робін, думаю, вона буде зацікавлена в цій штукі.
Коли я розірвався, то вже хотів піти, як відчув наближення сильної аури. За кілька хвилин ця аура наблизилася до дерева. Той, хто з'явився, був високим великим чоловіком. Тільки це був не людина, а великий рудий пес в окулярах.
Коли він прибув, я також відчув ще кілька аур наступних за ним, тільки вони були слабші і повільніше. Можливо його підпорядковані. Вони були слабші за пса, але сильніший від усіх вартових, що мені зустрічалися.
І коли він подивився на понегліф, пос насупився і змінив погляд на мене:
- Хто ти? Як ти дізнався про це місце?
Я посміхнувся і сказав:
- Він кликав мене, ось я і прийшов.
Мінк дуже здивувався моєю відповіддю:
- Що? Звал? Ти його можеш чути?
У цей момент прибули інші міни, вставши поруч з Інуарасі. Я глянув на них, а потім спитав:
- Ви моїх друзів не бачили?
Інуарасі нахмурився, а потім раптом пролив:
- Погоди... Ти ж, ти друг Саргона?
Я кивнув:
- Так, він мій накама, до речі про них ... Ви випадково не бачили тут ще людей?
- Так ти з ними? - Він вигукнув мушкетер-зебра.
- З ними? Так ви їх бачили?
Інуарасі полегшено видихнув:
- То це ти... Саргон розповідав про вас. Твої друзі в фортеці, ходімо. - Жорстким віщуванням слідувати за ним, мигк швидко попрямував вглиб лісу. Подивившись на мушкетерів, я пішов за ним. Без Робін мені тут більше нічого робити.
Прибули ми до фортеці досить швидко. Тут було щось на зразок поселення мінків. Багато будинків на деревах у формі ананасів. Тут навіть були старі уламки корабля, на якому можна було помітити кілька мінків. Нас зустріла велика кількість місцевих тварин: котів, собак і ведмедів... Вони з цікавістю дивилися на мене, як і я. Але Інуарасі ввічливо попросив всіх розійтися.
Коли ми йшли, я раптом почув:
- Мор! - З натовпу мінків вийшли хлопці і помахали мені.
Інуарасі повернувся до мене і сказав:
- А ось і твої друзі. До речі, вони тут не єдині люди... - Я спочатку не зрозумів, але коли подивився на мігків, то побачив декого у натовпі. Він мене теж помітив і закричав:
- Э-э-е? Це ти?
Я здивувався:
- Хо! Луффі, а ти чого тут забув?
- О, так ви знайомі... - Протягнув Інуарасі.
- Мор-сан, привіт! - Дивна дівчина в окулярах з команди Луфі почала махати мені. Поруч з нею була вся його команда. Схоже, що їхній склад не змінився з минулої нашої зустрічі.
Я махнув у відповідь і в цей момент до мене підійшли Зоро з іншими.
- Ну як там з Саргоном? - Нетерпеливо запитав мечник.
- Він в нормі, відпочиває на кораблі. Джек його непогано потріпав.
Почувши про Засуха, Інуарасі запитав:
- Точно, що там з Джеком? Коли він забрав Саргона, я не зміг йому перешкодити...
- Корміт риби - посміхнувся я.
- С-серйозно? – недовірливо запитав мигк. Всі інші також затихли і дивно на мене подивилися. Тільки Луфі і моя команда спокійно сприйняли цю новину.
Мугивара покрутив головою, а потім спитав:
- А хто цей Джек?
Дівчина біля Луфі гукнула його і сказала:
- Болван! Ти забув хто зруйнував Крукій Місто?
До Мугівару, покажися і він кивнув:
- Аа, ну зрозуміло. Піду краще поїмо. - Витягнувши свою довгу руку, хлопець зачепився за дерево і стрибнув на корабель. На його реакцію я тільки посміхнувся.
Інуарасі посміхнувся:
- Цей хлопець дуже кумедний. - Потім серйозно подивився на мене і вклонився: - Дякую.
Я помахнувся і похлопав мигка по плечу:
- Та заспокойся, благодарі Саргона, а якщо вже сильно хочеться, то краще нас нагодуйте. - Я вже щось не їв, коли торкався Алії...
Дівчина тактовно відвела свій погляд на останні події.
Оскільки Санджі тимчасово не було, хтось повинен був готувати. Зоро відразу відмовився, а готовку Норта ми навіть не спробували. І це не так, бо виявилося, що він єдиний здатний з нас добре готувати. Але приготування Алії... Боже я навіть згадувати це не хочу. Порівняно з нею, ми команда великих кухарів. Нда, їй тоді довелося довго відкачувати Зоро. Хоч шлунок мечника був готовий до всього, але до такого він був точно неготовий... Та вже, жахливий був денчик.
Інуарасі, помітивши моє поближче обличчя, розсміявся:
- Ха-ха-Ха, йдемо друзі, влаштуємо сьогодні бенкет!
П’янка тривала понад три дні. Я ледь пам'ятаю, що там сталося. П'яний махач з мугіварою... Після чого він вилетів з Зунеші. Тоді його треба було виплавляти з морського дна. Він трохи не помер, потішне було видовище.
Знайомитися з іншою мінкою — Некомамуші. Він був ще веселіше ніж пес, але розмов про нього не любив. Норт вирішив помирити цих двох дуже добре напоїти, а потім помилити. З цього вийшла досить весела історія. Купа народу зазнала збитків і почала п’яною бійкою цілої юрби мінків. Билися вони довго, але потім помирились. Виявилося, що ці двоє старих друзів плавали разом на кораблі Роджера. Хоч я це і знав, але послухати їхню історію дуже хотів. Не кожен день зустріти колишніх накама Короля Піратів.