Адмірале був як муха в павутинні, але навіть так, він не панікував, а просто зітхнув:
- Ара, ось так невдача, ну, якщо не можу вийти ... - Відразу після цього, все тіло Кізара почало світитися, а потім ...
*Вшух* *** Вушах
Я гримнув зубами і почав ухилитися від його пострілів. Мережа ще формувалася, а я напряжено дивився на центр простору, щоб Адмірал не зрушився з місця. В мене летів град пострілів, наче з лазера. Кізару робити все що міг, щоб перешкодити завершити мені мережу. Хоч мене це трохи сповільнилося, але я продовжував формувати свою пастку.
Борсалесіно був неглупцем, якщо він не міг вийти, то вирішив дістати мене. Я ще не був достатньо сильний для перенаправлення атак. Я відчував їх, але якось налагодив їх поки що не виходило. Я думаю, що сила фрукта ще недостатньо розвинена. Тепер я тільки можу пересувати себе та свої предмети, а також інших живих істот. Але мені було легше відчути все всередині поля, навіть повітря. Я думаю, що якщо сила фрукта буде достатньо розвинена, то я можу керувати навіть киснем. Це відкриє ще більше можливостей...
Моя воля спостереження і інстинкти були вже на абсолютно іншому рівні, тому від більшості пострілів адмірала я ухилився. Звичайно через те, що я зосередився на клітці то пропустив пару атак ...
Сили використовували дуже швидко, використовувати обидва фрукти і підтримувати поле всесвіту було надзвичайно дорого. Якби адмірал продовжував утікати, то я ймовірно довго не зміг би протриматися. Але він тільки атакував, це радувало...
Коли мережа нарешті сформувалася, я з полегшенням відключив поле всесвіту. Кізару зрозуміло цього не відчув, але це було вже не важливо.
*Вшух*
Швидким рухом я возз’їхав у темряву, прямо за сформовану клітину. Кізара нахмурився, а потім його тіло почало світитися сильніше за звичайне. Можливо, він сподівався мати достатньо швидкості для втечі. Якщо б швидкість була достатньою, то можливо він зміг би розірвати клітину. Він цілком міг, якби я дав йому достатньо часу ...
*Ху-хуу*
Через колоди у клітині темрява почала заповнювати весь простір всередині. Борсаліно відразу ж скрипнув зубами і рвався з усією швидкістю.
*** БУВОМ!
Як тільки я почув удар зіткнення, то відразу попрямував до Кізара. Він розірвав мережу, але завдяки сильному тілу та силі зміг захистити себе. Але я чітко відчував, як його аура стала слабшим, ймовірно він отримав багато ран.
Медлі не було секунди, середовища темряви буде пересічено їм за мить, а потім він знову отримає свою понад швидкість. Зараз потрібно було діяти дуже швидко...
*Вшуух* БУМ*
Орієнтуючись тільки на його аура через неможливість бачити, я навів найсильніший удар кулаком. Адмірал відразу ж вилетів з ще більшою швидкістю, а потім ...
*БУМ!*
Швидким рухом я почав втягувати сили обох фруктів у себе і оглядати навколишнє середовище. Темні тут було небагато, тому що я зосередив її якомога більше в одному помстах. Це було необхідно для того, щоб створити ефект, який дозволяє скасувати сили фруктів. Я міг створити величезне цунамі з силою темряви, але його сила була не дуже сильною і вона б не змогла заблокувати силу диявольських фруктів. Потрібно було « стиснути» темряву до особливого стану і тільки тоді вона отримала б свій унікальний ефект, якого будь-який фруктовик би злякався. Тому не можна було просто розкривати відстань, щоб воювати з фруктом диявола. У це не було б сенсу, хоч я і здатний на таке. Темрява по суті своїй нешкідлива, якщо її не використовувати для атаки. Якщо я просто випускатиму темряву, то можу створити чорні хмари на відстані кількох кілометрів. Але вони взагалі ніяк не нашкодити живим, так само як і прості хмари. Така здатність діє лише для того, щоб бути продуктивною чи залякати. Саме це я і зробив, коли оточив Маринфорд.
Коли все стемніло, я відразу побачив адмірала. Він лежав у досить великій ямі і зовсім не рухався. Його стан був жахливим... Він сподівався втекти з моєї клітини, але на жаль не вдалося. Права і ліва сторони його тіла та обличчя мали глибокі порізи, з яких повільно витікала кров. Це був результат його зіткнення з клітиною із енергії всесвіту. Рани не є смертельними, хоч би й залишилися шрамами. Найжахливіша рана була в нього на животі. Точніше це була не рана, а просто дірка... Та вже, що проникла сила волі озброєння дозволяє руйнувати речі зсередини, страшна штука. Його просто розірвало...
- А-адмірал Кизару!
- Ні! Адмірале!
Поблизу Борсаліно зібралися кілька дозорних і не могли повірити в побачене. Зараз він лежав і тихо дивився на небо, з безтурботною посмішкою. У його погляді більше не було бажання битися. Я зітхнув і подивився на розвиток подій в Маринфорді.
По - перше, мене турбували наки. Тому я насамперед звернув увагу на них. Потрепаний Саргон все ще бився з не менш потріпаними Дофламінго. Зора був на кораблі разом з Алією. Норт, Робін і Намі билися з якимось сильним дозорним і були вже на межі. Ймовірно це віце-адмірал, причому не з слабких, їм доводилося важко. Санджі теж був трохи потріпаний. Зараз він і хлопець з головою схоже на ананас билися з Кудзана, і бій був незграбним. Марко був сильним, але навіть з ним, ці двоє не могли перемогти, все ж адмірал це дуже сильна людина, особлива така як Аокіджі.
Ну, живі і це добре... Зоро був важко поранений, бачити Міхоук вирішив показати йому всю свою силу, тому такий результат. Білоуса було не мало людей, як і серед дозорних. Сам же Белоус... На нього було сумно дивитися, він був поранений, ймовірно все сталося як і раніше. Поранений одним зі своїх людей, того кого вважав сім'єю... Погляд у Йонко був точно таким же, коли він прийшов. Регулярний, впевнений і готовий до смерті... Думаю він очікував такого результату, а можливо і сподівався. Він один з найбільших людей у світі, померти в бою, що може бути кращим? Особливо коли він був старий і хворий, думаю для нього це кращий результат ... Зараз він воював з трьома людьми: Ґарп, Сенгоку у своїй формі Будди і звичайно ж Сакадзуки. Ці троє дуже сильно тягли на нього, але також страждали від зворотних атак. Думаю, якщо все так і піде...
Я зітхнув і подивився на Кізару, пора було нарешті закінчити нашу справу.