Брр, тут і справді холодно... Ця була ще гіршою за попередню, я краще переношу тепло, ніж холод. Хоча, мабуть замерзнути краще ніж зігоріти, навіть і не знаю...
Я спокійно прогулювався по околиці і намагався знайти місце, де знаходяться ньюкама, так званий Ньюкама Ленд або поверх 5.5.
Через хвилин десять пошуків, в одному з кутів тюрми, я відчув велике скупчення аур. Вони відрізнялися тим, що були яскравішими не як місцеві в’язні. Я попрямував у тому напрямку і знайшов неприметену скелю. Забравши звідти сніг я відкрив люк, схожий на двері і увійшов всередину...
Тут було тепліше ніж зовні, а чим далі я йшов тим голосніше ставали звуки. Це був сміх, злегка неприємний сміх...
Коли я нарешті підійшов до великого дверей, то сміх був уже дуже сильний, у мене навіть мурашки по спині пробігли. Брр, може мені не варто було сюди йти? Эх... Іванкова варто витягнути, він важлива персона в революційній армії, а вони досить корисні. Якщо вони ворогують з світовим урядом, то їм слід допомогти.
Я зітхнув і відкрив двері. Можливо, мені не варто було цього робити, бо видовище, яке розвернулося переді мною трохи підпортило мою психику. Купати чоловіків в жіночому одязі, та ще й з косметикою і прикрасами, просто жувати ...
Вони звернули на мене увагу і хтось крикнув:
- У нас новенький! Новенький, йди до нас!
Потім до мене почали підбігати нью - тік і вітатися. Мені було трохи не по собі, але вони начебто не були агресивно налаштовані, тому я теж нікого не чіпав.
Я подивився на одного з них і запитав:
- Де тут Іванків?
- Э? Ти шукаєш королеву? Навіщо тобі королева?
Я гронно подивився на чоловіка або... Загалом я грозно на нього подивився і проговорив:
- Я прийшов витягнути його дупу звідси і часу у мене трохи, де Іванков?
- Мм-фу-ху, любий, ти прийшов за мною? - Раптом почувся голос з натовпу. Потім всі розступилися, і я побачив його. Емпоріо Іванков, великий мужик з непропорційним тілом і купою косметики. У цьому світі таке не вважають дивацтвом, тому я вже не дивуюся. Його причіску в стилі афро була пофарбована у фіолетовий колір, а одягнений він був у жіноче одяг, як власне і всі присутні.
Я подивився на нього і кивнув:
- Так, думаю Драону від тебе користі буде більше, якщо ти зможеш звалити звідси.
- Драону? Невже... Невже Драгон нарешті прийшов за мною? - З радістю в голосі запитав Іванків.
- Яка різниця? Збирай речі і своїх друзів, я вас забираю. - Я не хотів відповідати на його запитання. Наскільки я пам'ятаю, цей "парень" чекав на Драгона кілька років і якщо дізнається що я не від нього, може й не погодитися йти зі мною. Мене це звичайно мало хвилювало, але мені було легко витягнути його, та і від нього може бути якась користь.
Іванків звичайно не внімався і ставив багато запитань, я його ігнорує і змушував поспішати. Коли вони нарешті зібралися, то я затягнув усіх в простір темряви і пішов. Багато хто залишився тут, ну, це їх вибір...
У мене від цього місця були відчуття гірше ніж з п'ятого і шостого поверху помсти взяті, тому коли я пішов, то полегшено видихнув. В принципі, їх можна було не брати, але мені просто захотілося, в каноні вони допомогли Луфі, а я хотів хоч щось зробити. Не скажу що Мугівара мій друг, але я його дуже поважаю. Хоча, напевно я поважаю того Луфі з мого минулого ... Якби не ті спогади, то я б міг і зараз не був тут, не мав би нинішньої сили та таких гарних накама.
Гаразд, щось я відштовхнувся, пора йти на останній поверх, мені вже не терпиться пролити кров ...
***
Маринфорд.
На головній базі дозору було тихо як ніколи. Це було затишя перед бурею, залишилося кілька годин до оголошення всього світу про справжнє походження Портгаса Д. Ейса. Дуже скоро тут спалахне велика битва, жоден офіцер прибулого дозору не сумнівався в цьому. Кожен був наготований, хтось боявся, дехто безтурботно чекав, а хтось прагнув в бій.
У маленькому офісі було двоє чоловіків віком. Один з них був Адмірал Флота Сенгоку, а інший — Монкі Д. Ґарп, віце-адмірал і "Герой Варта".
*БАМ!*
Коли Сенгоку отримав наступну неприємну новину, то він розбив Ден Мусі вдребезги разом зі столом.
Ця поведінка трохи здивувала Ґарпа, його друг хоч і буває часто розлючений, але не настільки. Можливо сталося щось серйозне... Він відклав пакет з печивом і запитав:
- Що сталося?
Сенгоку скричав зубами і сказав:
- Знову цей виродок...
- Тобто? Хто ти?
- Джеймс Д. Мор! Поки ми тут будуємо плани і готуємося до битви, цей чортів виродок пробрався в Імпел Даун. Магеллан загинув, багато ув'язнених здійснили справжній хаос і невідомо що буде далі!
Від такої новини навіть Гарпу було не до сміху, він не став нічого говорити і просто мовчав.
Сенгоку сів на стілець і зітхнув:
- До біса все, після цієї битви я піду у відставку, пускай інші розбиратися з цим божевільним, мені Роджера вистачило ...
- І Рокса... - З дивною сумою в голосі проговорив Ґарп.
- Що? Він тут та ж?
Гарп зітхнув:
- Він позбувався Тен'юбіто наче це бруд. Роджер був безстрашним, але Рокс... Він був просто божевільний і не мав жодних слабкостей. Забув що він зробив з землею Богів? Усі місця, де він проходив, були в руїнах і трупах. Якщо мор диявол тепер є, то він був колись Дияволом.
Сенгоку нахмурився і сказав:
- Конг говорив мені про його королівську волю, що вона була дуже схожа на ту, яка була у нього ... Може він його родич?
Гарп кинув:
- Неможливо, я б точно про це знав.
- Да? Ти не забув, у нас там син Роджера скоро буде страчений, може поквапишся мізками і спробуєш щось згадати?
- Я точно в цьому впевнений. - Грозно відповів Ґарп і відвернувся.
Сенгоку зітхнув:
- Ладно, извини... Але нам не слід залишати це просто так, ці двоє схожі, обидва імпульсивні і безстрашні настільки, що стає не по собі.
- Да? І що ти збираєшся робити? - З насмішкою запитав Ґарп.
Сенгоку потиснув плечима і посміхнувся:
- Я піду у відставку, це вже буде не моя проблема.
- Ха-ха, ти спочатку цей день переживай старий.
- Хто тут старий? Та я взагалі-то молодший за тебе!