Дойті до Усипальниці Королевей було злегка важко, тут було повно сторожі, і майже кожен прохід охоронялися. Ми не стали особливо церемонійно вирубувати всіх.
Через деякий час, ми все ж спустили на нижній рівень прямо до місця, де знаходився понегліф.
Це був величезний синій куб, заввишки він мав чотири метри і завширшки три. На ньому були зображені дивні символи, які я вже бачив у книжці, яку знайшов на острові аборигенів. Тепер я сподіваюся дізнатися, що там написано, бо тепер у нас в команді ходячий археолог-перевідник, вбивця, шпигун і красива дівчина. До речі про Робін, вона вже майже дві години, читає це понегліф і щось записує.
Я підійшов до неї і запитав:
- Ти ще довго? Може допомогти?
Вона похитала головою і посміхнулася:
- Ні, вже все майже, я майже переклала...
- Так ти перекладала?
Вона кивнула:
- Так, здається, тут написано дещо небезпечне.
Я хмикнув:
- Плутон чи Посейдон, так?
Робін здивовано подивилася на мене, потім зітхнула:
- І що ти ще знаєш?
Я загадково посміхнувся і проговорив:
- Так, чув пару історій, кажуть, ці зброї дуже небезпечні і здатні знищити світ.
Робін задумливо підняла голову і зітхнув:
- Можливо...
- Так що це, може, розповіси? - Поцікавився я.
Дівчина похитала головою і відповіла:
- Вибач, але я погано тебе знаю, не варто довіряти першому зустрічному.
Я кивнув:
- Ти маєш рацію, ще буде час дізнатися. - І хмикнув: - Якщо ти, звичайно, не змінила вступати до мене у команду.
Робін посміхнулася:
- Це може бути цікаво, та і схоже я тобі навіщо-то потрібна, якщо ти мене шукав, і навіть прикінчив Крокодайла. - І хмикнув: - До речі, ти в курсі, що не варто вбивати Шічібукаїв? Це може погано закінчитися.
Я кивнув:
- У звичайному випадку можливо так, але в його разі це справа можуть зам'яти, якщо добре прояснять про його ділові справи.
Робін зітхнула:
- Ти і про це знаєш? Я думала, він все ретельно приховував, та і всіх свідків...
- Хех, ти від них позбувалася? - Запитав я.
- Можливо... - Загадково посміхнулася дівчина.
Я хмикнув і проговорив:
- Гаразд, пора б зматися, якщо нас засіче королівська охорона, буде проблемка.
- Так, підемо. - Згодна Робін.
На цій ноті ми залишили Усипальницю, а потім і Алубарну. Такими темпами ми можемо доженемо інших.
Робін була досить тихою і спокійно, зазвичай в дорозі говорив я, я розповідав їй різні історії зі свого минулого світу, звичайно, мені довелося їх переробити небагато, і у деяких місцях брехати, але вийшло начебто непогано, вона зацікавлено слухала. Під час чергової історії, про деякі аборигени, я раптом згадав і стукнув себе півбу. Дістав книжку і кинув її Робін:
- Лови.
Вона схопила і проговорила:
- Це ж...
Я кивнув:
- Так, я знайшов її там де розповідав, у тих хлопців в гробниці, а там же і свій фрукт.
Робін почала гортати книжку і сказала:
- Тут все написано тією ж мовою, що і на понеглифах, судячи з усього, це корабельний журнал... Дивно...
І це останні, що я почув від Робін, вона не реагувала ні на що, все читала і читаю. Не дивно, що в цьому журналі більше сотні сторінок і шрифт дуже дрібний. Ладно, посплю...
Я прокинувся від того, що на мене щось лилось, це було дуже неприємно, і я відразу ж схопився.
- Якого... - Проричав я, але зупинився на підлозі слова, коли оглянувся. Переді мною стояли кілька чоловіків, а одна руда і грудка, у все посміхалася.
Я хмикнув і сказав:
- Догнали же. - Потім подивився на Узмор’ючу Намі з пляшкою води і сказав: "Я тобі це пригадую, одного вечора ти заплатиш за все...
Від мого погляду дівчина здригнулася і перестала линути, потім пробурчала:
- Хмпф, боюся, боюсь...
Я посміхнувся, потім подивився на Робін, що була неподалік і все ще читала книжку, і сказав:
- Все читає?
Норт кивнув і відповів:
- Так, вона так з того моменту як ми зустрілися, якби не твій хропіння, ми б вас і не помітили, хе-хе-ге.
Я покосився на нього і посміхнувся:
- Хто б казав, сам хропиш як старий дід.
- Хе-хе, беру приклад з капітана. – Заржав рудий.
- Ха-ха-Ха, сволота ти руда. - Заржав я.
Потім ми відсвяткували наше возз'єднання в звичному для нас дусі, а на ранок вирушили до корабля, пора вже відпливати і починати нарешті піратську кар"єру.
***
Два дні потому.
Маринфорд, штаб-квартира Морського Варта.
По коридору нісся запхався дозорний, і через деякий час зупинився біля однієї з дверей. На ній було написано кілька слів - "Адмірал флоту: Сенгоку". Хлопець знервовано проковтнув і постукав.
*Тук* ***
- Заходьте. - Почувся грубий голос через двері.
Хлопець поправив свій кіт, і вип'ивши груди відкрив двері.
В офісі Адмірала флоту було досить вільно, жодних висівок, лише один диван, пара стільців і стіл, за яким й сидів адарал Флота. Він був високий і міцний чоловік у віці, в окулярах, з темним волоссям та вухами, із зачіскою "Афро" а на голові він мав кепка на якій сиділа чайка. Він суворо подивився на цього чоловіка і запитав:
- Щось сталося?
- Н-ні, тобто д-да сер, по-новому, Шичібукай Крокодайл мертвий сер.
- Що? Що значить мертвий? - Сердито прокричав Сенгоку.
Від цього крику у хлопця почали ноги підскакувати, але він міцно тримався і заїкаючись проговорив:
- С-сер, це ще не все...
- Що ще? – Адмірал флоту.
- Б-були знайдено докази таємних справ Шичібука Крокодайла, в-нових говоритися, що він був заметений у змові проти короля Алабасти, і також створення злочинної групи. - Нервово проговорив молодик.
- Гр, ось жеш... - Проричав Сенгоку. Потім подивився на хлопця і запитав: « Хто його вбив?
Хлопець засміявся, але відповів:
- Ее, ми точно не знаємо, у нас немає нічого на цього чоловіка...
Адмірал флоту нахмурився і проговорив:
- Хмм, зрозуміло, можеш йти.
- Є сер! - Відсутній хлопець і вийшов.
Сенгоку сів на крісло і зітхнув:
- Ех, вони напевно спробують замовкнути про все ... Хмм, треба знайти цю людину, якщо він зміг убити Шичібукая, то це проблема, а якщо вона ще й пірат ... - Потім він підняв одну з білявяток Ден Мусі і сказав: - Куску, зайди до мене.