Розділ 712. Оцукі Тонері!
У даний момент Аоба сидів у своїй кімнаті і швидко записував текст на аркушах паперу.
Ці записи стосувалися тіні Деревні Скритого Листа, про яку Орочимару і Данзо розповідали раніше на скелі Хокаґе.
Усі ці відомості вже міцно закарбовуються в пам’яті Аби. Крім того, він сам недавно переказав їх, тому під час написання листа думки текли вільно і рухи рук були надзвичайно швидкими.
Через деякий час він вирішив трохи відпочити.
— Хм?
Але саме в цю мить він раптом відчув дивне коливання чакри. Це не була звичайна чакра, але саме відчуття здавалося йому дуже знайомим.
« Конан?»
« Навіщо вона прийшла? »
« І сьогодні вона дуже самотня! »
Аоба ніяк не очікував, що коли він розповсюдив свою чакру, то побачить Конан у « Ічираку Рамен» Деревні Скритого Листа.
Так скоро?
Аоба замер в подиві.
Він і подумати не міг, що подібний день прийде так швидко.
Раніше він казав Конан, що якщо їй колись знадобиться знайти його у якійсь важливій справі, то вона повинна прийти в "Ічираку Рамен".
І тепер Конан прийшла туди.
Це означало, що вона має до нього справу.
Щось сталося?
Під час недавнього спілкування з Мінато Намікадзе Аба приховував свою чакру, щоб той нічого не запідозрив. Тому він не слідував за точним розташуванням Трійці в Акцукі.
Але після того, як він закінчував записи, вирішив перевірити їх де вони були, оскільки Мінато зрозумів, що ті не зв'язувалися з ним.
Не встиг він глянути, як відразу ж вразився.
Аоба виявив, що Конан у повній самотності їсть локшину в заведенні Теучі, а двох інших членів Акцукі — Наґато і Яхіко — поблизу немає.
Це змусило Абу усвідомити, що щось сталося.
« Схоже, варто піти і перевірити».
Аоба не був настільки дурним, щоб з'явитися у своєму вигляді і не хотів брати чужого вигляду прямо всередині "Ічираку Рамен". Тепер Коноха була стабільною, і якби він перетворився на когось іншого, його могли легко розпізнати.
Логіка була проста: якщо вона перетвориться на незнайомого ніндзя, то як же ця людина потрапила в Коноху? Це миттєво привернуло б більшу увагу.
А якщо перетворитися на шинобі Конохі, то це повинен бути хтось, хто вже знаходиться в селі.
Ризик був занадто великий.
Найменша необережність — і Конан могла б прийняти того чоловіка за його клона, а коли б вона потім спробувала знову знайти цю людину, виникло б багато незручностей та проблем.
Аоба зараз більше всього терпіти не міг проблеми.
Тому він вирішив дочекатися моменту, коли Конан доест лапшу і піде, щоб знайти її там, де не буде зайвих очей.
У цьому його думки збіглися з тим, на що надіялася сама Конан.
...
Усередині локшину "Ічіраку Рамен".
Конан більше не турбувалася, чи знайшли її чи ні - вона повністю занурилася в поглинання цієї їжі.
Це було дуже смачно!
Вона ніколи в житті не їла такої чудової лапші.
Саме тому зараз вона просто насолоджувалася обдарованим смаком, не думаючи ні про що інше. Здавалося, все інше в світі більше не мало до неї відношення.
Невдовзі принесли локшину і ніндзя-охоронника.
Той відразу відчув дикий апетит. Він і так був голодний, а дивлячись на те з яким упоєм їсть Конан, і зовсім ледве стримував слинки.
На якийсь час обидва відвідувачі занурилися в гостину, а у повітрі розлився ніжний аромат лапші.
Конан не могла уявити, що настане день, коли вона так сильно полюбить локшину.
Природна локшина була настільки хороша, що дівчина просто не могла протистояти цьому чудовому смаку.
У певний момент вона почала розуміти, чому Аоба призначив зустріч саме в « Ічіраку Рамен» або, точніше, тому зробив на цьому акцент.
Треба визнати, що їжа тут була приголомшливою. З'ївши лише одну порцію, вона вже почала тужити за цим спокускою, хоча ще навіть не закінчила обід. Це було неймовірно смачно.
Минуло ще трохи часу.
Конан подали другу замовлену миску. Навіть після першої порції лапша як і раніше здавалася їй божественною.
Варто пам'ятати, що Країна Дождя протягом багатьох років була виснажена через численні світові Войн Шинобі. Економіка їхнього села була в жалюгідному стані, і вони ніколи не їли нічого подібного. Тепер Конан наповнилась почуттям глибокого задоволення, і їй ще більше захотілося залишитися в Конохі.
— Эх...
Коли Конан подумала про це, то несподівано зітхнула.
Вона знала, що Мінато Намікадзе скоро стане четвертим Хокаґе Деревні Скритого Листа. Це була чудова новина, особливо для них, учнів пана Джарія.
Але вона також помітила, що Мінато має деякі побоювання щодо їхньої інтеграції в Коноху. Можливо, ці побоювання були причиною того, чому вони не знали про це.
Конан розуміла, що це не відповідає правдивому характеру Мінато.
Крім того, вона бачила, що ні Наґато, ані Яхіко не виявляли щирості у словах чи виразах обличчя.
Оскільки так, то й інший бік не був потрібен ризикувати заради тих, хто насправді не хотів залишатися в селі. Це було цілком логічно, і винити тут було нікого.
Якби раніше вдалося налагодити зв'язок через Мінато, вона могла б залишитися. Тепер, думаючи про це, вона відчувала розчарування, але це було прийнятно — принаймні після того, як її локшина відвела до Коноху.
Вона вважала своє рішення правильним. Якби вона пішла з Наґато і Яхіко, то ніколи б у житті не відчула такого смаку.
Конан бачила, що амбіції Наґато ростуть. Він вже почав писати себе кимось неймовірно могутнім з роду Ооцукі. З таким складом розуму він не схилить свою горду голову і більше не з’явиться в селі Скритого Листа.
А поки Наґато не захоче цього, Яхіко його не підтримає.
У такому випадку, навіть якщо б вона сама захотіла прийти до Коноху, її голос не перевісив би думку двох товаришів. Крім того, вона помітила зміни в ставленні до неї.
Зараз був найкращий і, можливо, єдиний шанс прийти до Коноху. Якщо вона скористається ним, то з'явиться надія на все інше. Навіть якщо доведеться на конфлікт з друзями - не страшно. Якщо вона не вирішиться зараз, то може навіть уявитись і тоді ніколи не знайде сил залишити Наґато та Яхіко.
— Смачно.
Конан подивилася на миску перед собою, підняла праву руку і показала великий палець Теучі, який з усмішкою спостерігав за нею.
Ця похвала йшла від чистого серця, без тіні удаваності. Вона зрозуміла, що це найсмачніша їжа в її житті. Не можна було занечищувати цей смак навіть краплини занедбання, і вона відчувала потребу виразити свої почуття прекрасному кухареві, який приготував це для неї.
Сказавши це, Конан взялася за другу порцію, хоча в шлунку вже було досить повно.
Але вона хотіла з'їсти все до кінця.
Вона хотіла наїхати до відвала.
Вона дуже давно не насолоджувалася їжею подібним чином.
Раніше метою було просто набити живіт, щоб вижити.
Смак не мав значення.
Тому що їжу було занадто важко дістати.
У ті часи вона думала лише про те, як не померти.
Тепер вона почала розуміти, чому люди прагнуть матеріальних речей та якостей життя.
Тоді ти живеш не просто.
Перебуваючи у "Іколираку Рамен", Конан дійсно відчула смак життя - життя в Конохі. Це було життя, до якого вона прагнула і якої у неї ніколи не було. Її серце тремтіло від невимовного хвилювання. Вона дійсно хотіла б жити тут, але зараз такої можливості не було.
Коли вона подумала про це, то вирішила відкинути сумні думки...
Зрештою, перед нею стояла чудова їжа, а все інше - вторинне. Досить було насолоджуватися цією мить. Ми повинні цінувати справжнє, адже немає нічого прекраснішого за теперішнє.
Тіуч з усмішкою дивився на незнайому дівчину. Після першої порції вона показала йому великий палець і взялася за другу. Її обличчя, яке змінювалось від непевності та невпевненості в очах, підказали йому, що ця дівчина має власну історію. Можливо, це було нелегко, але він не хотів питати.
Як власник "Ічіраку Рамен", Теухі з радістю приймав похвалу від клієнтів.
Це приносило йому глибоке задоволення.
Визнання його майстерності було для нього найвищою нагородою.
Що стосується історії цієї дівчини, то це не було особливо важливим - кожен за плечима має своє минуле і ніхто не виключення. Головне, щоб гостю подобалася його лапша.
Теучі не мав звички лізти в чужі душі, хоча він часто був у популярному місці і міг відчувати різне враження.
Але тепер він бачив, що дівчина не настроєна на розмови і тому нічого не чує.
*Топ... Топ... Топ...*
Але в цей момент зовні, перед входом у "Ічираку Рамен" роздавалася черга кроків. За звуками, які ставали все виразніше, можна було зрозуміти, що хтось наближається.
Ці звуки привернули увагу Конан.
Її рух сповільнився, і вона втупилася на вхід у локшину.
Хтось іде!
Серце Конан текли, вона вся підібралася і стала серйозною. Вона знала, що це можливо і є втіленням Ооцукі Тонері.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno