Розділ 698. Я не можу дозволити вам увійти до Коноху!

Розділ 698. Я не можу дозволити вам увійти до Коноху!

Почувши слова Наґато, Мінато Намікадзе ще більше засміявся і мимовільно кинув на нього глибокий та пристойний погляд.

- Ти хочеш сказати, що ви хочете оселитися в Конохі?

Мінато з деяким здивуванням втупився на Трійцю, перепитуючи, щоб переконатися у правильності почутого.

Йому здалося, що він почув; він не міг повірити власним вухам, бо на пов'язках усіх трьох були символи інших сіл.

Крім того, на цих захисних пов’язках ніндзя була глибока горизонтальна подряпина — ясна ознака нукенини.

А раз вони нукенини...

Конохі не має причин приховувати таких людей!

Не кажучи вже про те, що зараз він не Хокаґе, але навіть ставши їм у майбутньому, він все одно не зможе приймати таких осіб!

Бо у світі ніндзя це не записане правило.

Приєднати нукенина означає піти проти його рідного села. Крім того, відступники будь - якого села зазвичай проголошуються в міжнародну розиск, оскільки така зрада вважається нетерпимою серед шінобі...

Мінато Намікадзе не хотів приймати їх у Конохі.

Покінчимо з питанням, чи вони дійсно є учнями вчителя Джіраї - це ще вимагало перевірки. Але навіть якщо вони дійсно його учні, до самого Мінато вони не мали прямого відношення...

Якщо він допоможе їм стати мешканцями села, то поставить його в уразливе становище. Його можуть піддати критиці або, що гірше, Третій використовує це для відповіді. Мінато не хотів заганяти себе в таку пастку.

Саме через ці роздуми Мінато Намікадзе надовго замовк.

Він не виказав жодної теплоти, що відповідає « найстаршому братові-училиці». Навпаки, він навмисно оточив себе аурою відчуження, даючи зрозуміти, що між ними пролягла прірва. Він сподівався, що люди в оточенні його друзів зможуть відчути атмосферу і зрозуміти, наскільки абсурдним є їхнє прохання.

- Так, ми сподіваємося оселитися в Конохі. Я готовий привести з собою і організацію Акацуки, яку ми створили. Якщо ти вважаєш це недоречним, ми можемо розпустити Акацуки, і тільки ми троє вступимо до Коноху. Звичайно, якщо ти вважаєш, що ми не гідні бути ніндзя Ліста, ми можемо зберегти вірність своєму колишньому селі, але ми хочемо жити в Конохі.

Наґато повільно пояснював свою позицію. Його тон був терпеливим, але в цьому терпінні він міг виявляти нещиру пихатість.

Зрештою, дізнавшись про своє приналежне становище до Ооцуки, Наґато почав виявляти у багатьох своїх рішеннях надзвичайну гордість. Він уже бачив у собі визначного генеалогічного правителя і великого таланту.

- Чому?

Мінато з сумнівом дивився на Наґато. Його обличчя не булорухомим, а голос звучав майже холодно.

Своєю поведінкою він хотів показати, що не хоче відступати і продовжувати наполегливо працювати. Так обидві сторони могли б розійтися в обличчя.

Мінато Намікадзе ще не став тим абсолютно холоднокровним чоловіком, який приймає рішення, керуючись виключно прагматизмом; у ньому все ще жила була доброта і лагідність.

Але в теперішньому специфічному становищі він придушував ці почуття перед лицем невизначеності. Незважаючи на це, він все ще залишався тим, хто при створенні подібних проблем намагався знайти відповідний підхід.

— Чому б мені дозволити вам жити в Конохі?

- Дайте мені вагому причину, яка зможе переконати мене.

— Якщо ви збираєтеся говорити лише про те, що є учнями вчителя Джіраї, то не марнуйте часу. Якщо ви хочете залишитися в Конохі, використовуючи цей зв'язок, йдіть прямо до вчителя Джарія, а не мене.

Тон Мінато був дуже спокійним, але в душі з’являлось велике здивування.

Судячи з тих людей, вони не дуже бажали Коноху, але виявляли вражаючу впертість у її бажанні. Це було явною суперечністю.

Навіщо вам так наполегливо намагатися залишитися в місці, яке тобі не подобається?

І цей погляд... Така рішуча...

Ніби вони готові залишитися тут будь-яку ціну. Це нагадувало місію, з якою сюди прибули. Але яка ж мета цієї місії?

Мінато Намікадзе не був дурнем, навпаки, він був надзвичайно освічений. Тому в багатьох речах він міг побачити приховані підтексти. Він не міг зрозуміти, що справжня мета цих трьох осіб — це зовсім не те, як вони звучать. Справа була не в тоскі по вчителю Джарейї, а у чомусь абсолютно іншому. Вони хотіли залишитися в Конохі заради мети, про яку він не мав уявлення, і проживання у селі було лише засобом її досягнення.

Усвідомлюючи це, Мінато перестав відчувати бажання допомагати їм. Він боявся, що їх поява може бути частиною якоїсь інтриги проти нього, і він не міг так просто на це піти.

Мінато подумав: « Чи ці люди підіслали 3-го чи Данзо? »

Як і у випадку з сім'єю Ніндзя-Мечниками Скрито Тумана.

Усі вони могли бути ланцюжками одного ланцюга, який заманює його в добре підготовлену пастку.

Якщо так, то він опиниться у безвиході.

Уявіть собі.

Настає момент церемонії інавгурації Хокаґе.

Третьому навіть не потрібно буде нічого говорити самому.

Достатньо буде, якщо Орочимару і Данзо вийдуть та оголосять, що все сказане раніше було брехнею, і переведуть стрілки на нього, заявивши, ніби це він підбурив їх оповідати третього.

Це лише похитнуло б його репутацію.

Оскільки Орочимару і Данзо вже змінювали свої показання, їхня правдивість викликала б серйозні сумніви.

Люди не повірили б їм так легко.

Кожен з них був би насторожі, коли б говорив про попередні заняття.

Але якщо до цього додається три нукенін Деревні Скритого Дощу, які шукають притулку в Конохі, та ще й цілий загін інших Нукенів...

Тоді положення Мінато Намікадзе не буде обмежуватися лише « підприємництвом Орочимару і Данзо ». Його звинувачено в прихованні іноземних злочинців!

Якщо він дозволить їм жити в селі, вони зможуть у будь-який момент дати свідчення, що Мінато прийняв їх під своє крило. Це стане незаперечним доказом того, що він піде з посади Хокаґе.

Саме на основі цих аргументів Мінато не погоджувався. Ризик був занадто великий, і це могло критично вплинути на його боротьбу за титул.

- Ми не додамо тобі жодних клопотів... — Наґато продовжував наполягати.

Ще до прибуття вони думали, що зіткнуться з перешкодами і були психологічно готові до відмови Мінато. Тому вони не здивувалися і продовжували рухатися.

Мінато з підозрою подивився на Трійцю.

У його голові все ще рилося безліч страхів.

Врешті-решт, впустити їх у Коноху означало взяти на себе величезні ризики, які не можна було ігнорувати.

За офіційним статусом вони зрозуміли, що всі троє - шінобі Амегакур і перекреслені протектори доводили себе зрадниками свого села.

Мінато не розумів, чому всі троє учнів, яких взяв вчитель Джірая, стали нукенінами. Цей дивний збіг змусив його підозрювати пастку.

Зараз критичний момент зміни влади в селі. Якщо не реагувати обережно на будь-які можливі сценарії, на інавгурації його можуть скинути одним ударом третього, і тоді буде пізно кусати лікті.

Якщо ви не впустите цей шанс, іншого не буде.

Боротьба за місце Хокаґе — це єдиний шанс.

Так само як Сакумо Гатаке, йому довелося один раз вдягнути жилет з зарученим рукавом, що символізує кандидата у Хоказі, так і він більше не зміг повернутися до цієї гри.

Тепер мозок Мінато працював на межі, обробляючи потоки інформації і розраховуючи варіанти, сподіваючись мінімізувати погрози та знайти найкраще рішення.

— Я не можу дозволити вам увійти до Коноху!

Ретельно обдумавши все, Мінато похитав головою. Він подивився на них, і в його очах промайнула рішучість. Це було питання без компромісів.

Якби проблему можна було вирішити так просто, вона б не вважалася проблемою.

— Мы... Ми просто хочемо жити в Конохі. Ми навіть можемо стати твоєю опорою, ми не будемо тягнути тебе назад ні в якому вигляді.

У цей момент заговорив Яхіко. Це був перший раз, коли він взяв слово; до зустрічі з Мінато говорив тільки Наґато.

Це показувало ієрархію в їх трио Акацукі. Раніше Яхіко був безспірним лідером, але через зміну в статусі Наґато це місце зайняв останній.

Але Яхіко помітив, що переговори Наґато зайшли в глухий кут і поспішив на це. Звичайно, переїзд у Коноху не був їхньою мрією, але він став необхідністю.

Якби півмісячника тому їм запропонували поїхати до Коноху, ніхто б не погодився. Вони вважали Ліст ворогом. У цілому селі єдиним, кого вони любили, був вчитель Джарія, а решта — друг.

Але часи змінилися. Після зустрічі з Аобою вони зрозуміли, що зобов’язані залишитися в Конохі, якщо хочуть знову його бачити. Інакше вони не зможуть проходити через бар’єр села як сторонні особи без дозволу.

Заручитися згодою Мінато було їхнім єдиним планом.

— Опорой?

Почувши це слово, Мінато на мить завмер.

Потім на його обличчі з’явилася усмішка.

Але це не була його звичайна сонячна усмішка - в ній сквозила легка іронія.

Він кинув поглядом трійціцю, зупинившись на Яхіко, і в його очах блиснув багатозначний вогник.

- Ви троє приходите до мене саме зараз, та ще й приводить з собою натовп нукенонів. Якщо я згоджуся залишити вас у Конохі, ви станете для мене не опорою, а тягарем.

Мінато не хотів говорити так прямо, але зрозумів, що його найпривабливіші відмови не діють. Ці троє продовжували насаджуватися, намагаючись втягнути його до авантюру з поселенням у селі - наслідки якого він багато не втікав.

- Ми не станемо для тебе тягарем.

Конан відразу втрутилася. Її фіолетові очі дивилися на Мінато з ніжною надією. Якщо і був у цій групі хтось, хто дійсно більше всіх хотів залишитися в Конохі, так це вона.

Зустрівши Егуда, Конан була глибоко вражена його власною харизмою.

Вона шукала його силует!

Знайшовши Егуда, вона усвідомила: живучи в Конохі, вони рано чи пізно знову зіткнуться.

Нехай вона навіть не знала, хто він такий!

Але вона була впевнена, що ця людина постійно стежить за "Ічираку Рамен". Якщо вона буде часто відвідувати там, зустріч неминуча.

Наґато була притаманна людям, які належали до Ооцуки. Він вважав, що вони з Аобою — однією кров’ю.

На цій планеті він почав відчувати себе чужинцем, бо вважав себе відмінним від усіх сучасних ніндзя.

Ніби вони різні види.

Тому в його серці Аоба був єдиним « землею ».

Він прийшов сюди не тільки за допомогою, але і заради того особливого відчуття, що виникає при зустрічі зі своїм сородічем.

І лише Яхіко...

Насправді, для нього вступ до Коноху був справою другорядною. Він не цікавився цим особисто; в країні Дощу він був одноличним головою Акацуки.

Тепер же в їхній групі відбулася ротація. Нагато встав над ним, і Яхіко не міг з цим сперечатися. Нагато був з клану Ооцуки, і хоча його сила ще не проявлялася в повній мірі, той потенціал змусив Яхіко відчувати себе нікчемним.

Він вважав, що перед Наґато він — це лише комаха, яка не варта уваги.

Якщо б не їхня давня дружба і почуття, що накопичуються протягом років, то він би більше не мав права перебувати поряд з Наґато.

Він також помітив, що його кохана Конан почала до нього холодно ставитись.

Оскільки обидва його товариші хотіли в Коноху, він залишився у меншості.

Його думка більше не мала ваги.

Якби він відмовився йти до Коноху, то опинився б виключений з їх кола.

Це могло призвести до розпаду Акацуки, тому він пішов за ними і залишався єдиним, хто не відчував цього ентузіазму.

У цю мить Акацукі мав свої думки.

Але їхні цілі в цілому збігалися з тим, що вони хотіли залишитися у селі.

І навіть допомогти Мінато Намікадзе.

Вони заздалегідь провели розвідку і знали, що Мінато фактично переміг у боротьбі за пост Хокаґе та отримав право на вищість.

У найближчому майбутньому Мінато Намікадзе стане Хокаґе Конохі, тому вони обрали саме цей момент.

Це був розумний вибір: прийди вони пізніше, коли Мінато вже вступає у посаду, їх парафія виглядала б як спроба нахлебничності, що ставить їх у пасивне становище.

Хоча це не дуже турбувало Наґато, його серце пробуджувало в нього почуття власної гідності.

Вона перешкоджала йому просто « просити під крило», навіть якщо це була лише гра для зустрічі з Аобою. Сама думка про це змушувала його почуватися приниженим.

Саме тому!

Вони обрали цей момент.

Вони сподівалися зустрітися з Мінато Намікадзе і налагодити дружні стосунки ще до того, як він офіційно стане Хокаґе.

Їх мав об’єднати спільний вчитель.

Вчитель Джарія.

Но...

Ніхто з них не очікував, що вони наткнуться на глухий мур.

Вони не розуміли, чому Мінато Намікадзе настільки різниться від доброї і положистої людини, якою її розповідали.

Він був подібний до холодного шматка льоду, коли за один раз відрікався їхніх просьб і зовсім не турбувався почуттями, що зв’язували їх через спільного вчителя.

Але вони самі не дуже дорожили цими зв’язками; це споріднення було для них зовсім малою справою.

- Я все ж не можу дозволити вам увійти до Коноху! - Відрізав Мінато Намікадзе.

Він говорив твердо, безперестанку хитаючи річною, а на його обличчі засоромилася рішучість, не терпить заперечень.

https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno