Розділ 695. Молодші брати-ученики
Аоба найбільше прагнув спокійного життя.
У тиші і спокої він міг займатися всім, чим хотів.
Без будь-якого примусу і без проблем.
Це не було схоже на час, коли він тільки прибув у світ ніндзя, де на кожному кроці стикалися з обмеженнями і ризиком, що хтось порушить його спокій. Життя вдома в тиші — ось чого він хотів зараз найбільше. Неначе затворник-отаку, який хоче спокійно грати в ігри у себе в кімнаті, щоб його ніхто не турбує.
Звичайно, Егуд не був стопроцентним відлюдником в класичному сенсі. Він також робив те, що хотів, наприклад планував і провертав масштабні справи.
Суть була в тому, що він був готовий сам виявляти ініціативу і « мучити воду», коли йому того хотілося, але категорично не хотів, щоб його затягували до чужих інтриги проти його волі.
Це були дві абсолютно різні концепції. Іншими словами, він хотів робити великі речі за власним бажанням, але не міг бути недосяжним для інших у той час, коли прагнув відпочинку. На даний момент це було його головною метою і найбільш заповітним бажанням.
Це можна було назвати подвійними стандартами, але справа не була в його логіці. Просто його сила досягла того рівня, коли він міг сам вибирати спосіб життя і поводитися так, як йому заманеться. Все було гаразд, доки йому це приносило задоволення.
Зараз найважливішою метою Аби було просування Мінато Намікадзе на пост Хокаґе. Як тільки це станеться, багато проблем будуть вирішені в ідеальний спосіб. Завдяки своїм стосункам з Мінато Намікадзою Аоба зможе зайняти відносно комфортну роботу і займатися там багатьма справами, які його цікавлять.
Аоба добре розумів, що зараз важче і дивовижніше всього доводиться Третьому.
У очах третього все виглядало так, ніби ніхто не планував цю змову навмисно. Він вважав, що Орочимару і Данзо через колишні непорозуміння навмисно виставили у поганому світлі, які й призвели до цієї ситуації. Саме тому його серце обернулося в попіл, і він більше не хотів залишатися на посту Хокаґе.
Третій ніколи не думав, що його правління закінчиться подібним чином. У той момент, коли образ чеснотливого Хокаґе, який він кропітко вибудував роками, впав, і він втратив обличчя перед мешканцями Деревні Скритого Ліста. Тому він вирішив піти у відставку, визнаючи провину і не даючи жодних пояснень.
Мінато Намікадзе не здогадувався про це. З його точки зору, третє і Данзо завжди були на одному боці, тому слова Данзо видавалися нелогічними. І оскільки це було нелогічно, то все, що відбувалося раніше - заздалегідь спланований ними маневр для того, щоб загнати Мінато Намікадзе в пастку і таким чином змінити структуру влади Хокаґе.
- Мабуть, продовжу писати свою книгу... - Пробурмотів Аоба собі під ніс.
Він знову сів на стілець, відкрив незакінчену тетрадь, взяв ручку і почав рядувати: *шорх-шарах*. Він продовжував працювати над своїми історіями, оскільки знав: як тільки Мінато Намікадзе стане Хокаґе, буде створено видавця Конохи. Його книги будуть там опубліковані, так що все написане зараз стане цінним матеріалом для майбутніх видань. Для нього це було дуже важливо.
Насправді, Аоба міг би використовувати тіньові клони для масового написання текстів, а потім просто отримувати від них результат. Але в такому випадку у нього завжди було б відчуття, що це робить хтось інший, а не він сам проживають цей досвід і переосмислить минуле. Хоча кожна тіньова клон була частиною його самого, і при їх зникненні всі спогади та відчуття передавалися йому, це все одно нагадувало сон. Коли прокидаєшся і згадуєш зміст сну, це не те саме, що присутність. У цій справі він хотів покласти руку сам.
Тому, порівняно з першими спробами, тепер Аобе більше подобалося утримувати ручку і крок за кроком вилаштовувати сюжетні ходи. Це приносило йому невимовне задоволення і навіть азарт.
Це було дивовижне відчуття. Він міг поступово занурюватися у глибини рядків і легко зливатися з тим, що відбувається в тексті. Здавалося, ніби він сам бере участь в проектування кожного повороту подій, що перекликалося з тим, як він діяв у реальності.
Адже перед тим, як він планував свої інтриги, кожна людина була для нього шаховою фігурою. А сам вона - гравець, який через різні події мутив воду по всьому світі ніндзя.
Але тепер все прийняло іншу форму.
Ці слова, які він використав через вигадані історії, вибудовували сюжет для того, щоб спонукати читачів до роздумів.
Саме через це він відчував сильне захоплення: займаючись письменництвом, він міг відчути почуття своїх читачів.
Здавалося, що він міг передбачити їхні думки. Кожне написане слово допомагало йому відчути реакцію, яку воно викличе в читанні. Це було надзвичайно цікаво і приносило йому велике задоволення.
Особливо коли він вирушив на базу організації Акацуки. Тоді він взяв із собою багато примірників « Історії вчителя Широ зі школи ніндзя ». Перед відходом він помітив, що кожен ніндзя в Акацукі був поглинутий цією історією. Того разу він приніс деяку духовну потіху цим шінобі, пораненим війною і загубленим культурною їжею, дозволивши їм відчути радість на рівні душі.
Саме завдяки цим подіям Аоба поступово закохалась у письмо. Йому подобалося це відчуття культурного впливу, і він з нетерпінням чекав конфлікту думок та емоційних резонансів із читачами. Він з великою похотою переносив речі, які йому взбачили у світ ніндзя.
Аоба вважав, що це заняття приносить йому велику зацікавленість і тому він міг займатися цим постійно. У цьому він знаходив найбільше задоволення, тому, коли він брав ручку і писав у зошиті, він не відчував ні тягара, ані втоми. Навпаки, це було відчуття повноти з глибини його творива.
Тепер він збирався не тільки писати, але й писати багато. Через Видавництво Конохі він впровадить у життя безліч ідей, які тануть в його голові.
Тільки ось...
У даний момент.
Те, що збирався написати Аоба було не тією книгою, яку він хотів створити для душі, а дещо іншим.
Аоба дістав записник, і його пальці швидко заскочили по папері: *вжих-ужежих*. Тренні пери про папір створювали чудові звуки. Одне за одним слова з’являлися на сторінках, ніби ельфи стрибають.
На папері виникали історії. І це були не просто вигадані романи, а опис подій у селі Скритого Листа.
У цій маленькій зошиті він писав не міф, а те, що вже сталося в Конохі - саме ті справи, про які раніше згадували Орочимару і Данзо.
Тоді ці відкриття викликали величезний резонанс, але з бігом часу люди почали забувати їх. Історії, які перетворилися з уст у уста по всьому світі ніндзя, пройшли через багато версій та перекручень і втратили свою оригінальну справжню форму.
Аоба збирався знову викласти ці події і випустити їх у світ. Він все чітко продумав: ці історії повинні бути знову обговорені.
Причиною цього було зовсім не бажання за раз « розглумитися над трупом» репутації третього. Таким чином він хотів допомогти Мінато Намікадзе впоратися з поточними завданнями.
Це теж було частиною його плану.
Поки Аоба записував ці історії, Мінато Намікадзе покинув будинок. Вийшовши на сонячне світло, він відчув його тепло, але всередині нього все застигло від холоду, а по шкірі пробігли мурашки.
— Эх...
Мінато Намікадзе мимовільно і з полегшенням зітхнув. Він відчував, що ця Коноха повністю відхилилася від того напрямку, в якому він хотів її розвивати. З'явилися речі, яких не було в його попередньому розумінні про світ. Йому здавалося, що багато чого вийшло з-під контролю. Тепер все, що він міг - це пливти по течії і поводитися так само як інші люди, інакше не було жодного способу повернути своє життя до внутрішнього спокою.
*Топ... топ... топ...*
Але він не встиг пройти і трохи, як до нього швидко наблизилися кроки. Ніндзя у формі Деревні Скритого Ліста зупинився підлі нього.
- Пане Мінато! Біля воріт вас шукають три людини. Кажуть, що вони ваші молодші брати-ученики!
Це був ніндзя з Конохі, охорони головних воріт. Перед тим як прийти з промовою, він вже бачив цих трьох біля входу. Вислухавши їх, він негайно вирушив до Мінато Намікадзе.
Якщо б це хтось інший, вартовий воріт міг би проігнорувати прохання або змусити людей довго чекати - врешті-решт, вхід до Коноху без відповідних документів заборонено. Але ці люди прямо заявили, що шукають Мінато Намікадзе і стверджували, ніби є його молодшими однокласниками. Зараз статус Мінато Намікадзе став зовсім іншим: він був кандидатом у Хоказі, і після церемонії претендування стане повноправним правителем.
Тепер усе, що стосувалося Мінато Намікадзе прирівнювалося до справ Хокаґе, і охоронці не наважувалися виявляти найменшої недбалості.
- Найкращі брати-ученики?
В голові Мінато Намікадзе раптово з'явився величезний знак питання. Він ніколи не чув ні про яких молодих учнів. Події продовжували спати один за одним, зупиняючи його зненацька.
— Піду взгляну!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno