Данзо все ж не втримався!
Так уже вийшло, що багато речей не вимагають зайвих слів. Коли настає потрібний момент, всі і так все розуміють.
Особливо це стосується статусу лідера!
Ці ніндзя не можна було вважати підлегліми Мінато Намікадзе. Насправді, жоден шинобі не міг вважатися чиїмсь особистим підлеглим. Навіть ніндзя з кланів теоретично повинні були підкорятися селі Коноха.
Звичайно, це правило діяло до тих пір поки справа не пов'язувалася з чимось дійсно серйозним.
Якщо справа була незначна, то керівники кланів зазвичай відступали і дозволяли своїм людям виконувати накази села.
Навіть якщо такі жертви могли понести в жертву деякі, клавіатри завжди намагалися бачити загальну картину.
Зрештою, саме їхні клани і сформували Коноху. Протягом багатьох років вони звикли діяти як одне ціле — село. До того ж ті, хто жив поруч з кланами, вже довгий час жили в одній спільноті — Коноха.
Тепер Хокаґе мав право голосу над усіма шінобі села, він був тим, хто віддає накази. Звичайно, був один виняток: ніндзя з Корня підкорялися тільки Данзо і не слухали Гокаґе як його особистого війська.
Але залишимо поки це виняток в стороні.
Те, що ніндзя з усіх кланів Конохі належать селі, було загальновідомим правилом і ніхто не бачив у цьому ніякої проблеми.
Однак...
Варто обговорити це питання.
У серцях шінобі село стояло вище клана.
Однак у багатьох справах, пов’язаних з інтересами клана, клан все ж був важливішим за села. Адже це була їхня сім'я, їхній рід.
Наприклад, якщо б село наказало ніндзя знищити власний клан, то він майже напевно став би на сторону клана, якби не конець з головою. Адже це його сім'я, його рід, її єдиний кровний зв'язок у цьому світі.
Де є пригноблення, там також існує опір.
Так було завжди, і приклади того не зчесть.
Скільки людей, не витримавши тиску з боку інших, повстали. Люди навіть говорили: « Коли представники влади ведуть народ, люди не залишаються лише бунтами.
Но...
Щоправда, деякі ніндзя, які зазнали сильного промивання мозку, не бунтували б навіть у такій ситуації. Навпаки, вони могли допомогти урядовцям знищити свої сім’ї.
До подібного...
Я вважаю, що більшість кланів мали крайню огиду!
Виходячи з цього, ніндзя Конохі належали тільки Конохе і ніхто не мав особистої армії, якщо не вважати Данзо. Тому і Мінато Намікадзе не було підлеглою людиною, а лише його власне віддане серце.
І все ж.
Після третьої світової війни шінобі...
Там ніндзя вже майже вважали себе підлеглою Мінато Намікадзе.
Це було дивовижне явище, і навіть вони самі не могли пояснити чому так думають...
Адже формально всі вони були ніндзя Конохі, а на даний момент жили під правлінням Сакумо Хатаке.
Сакумо Гатаке командував всіма шинобі, які брали участь у цій війні, він був головнокомандуючим війська Конохі. За логікою, всі вони повинні були слухати його, але зараз вони були готові слідувати за Мінато.
Це було відчуттям, що він підкорився особистою харизмою!
Якби Мінато Намікадзе не хотів стати Хокаґе, вони б першими виступили проти!
Однак.
Після всіх цих подій.
Хоч Мінато нічого не казав, всі вони відчували, що момент настав. Зараз був найзручніший час для зміни Хокаґе. Кращої миті не було раніше і вже ніколи не буде.
Ці ніндзя вже почали заздалегідь виявляти відданість Мінато!
Зрештою з новим правителем приходять і нові придворні. Ставши Хокаґе, Мінато неодмінно збере свою команду. А після війни Коноха потребував відновлення, багато пости були спорожнілі і для багатьох справ потрібно було шенобі. Це було дуже важливо, і кожен з них хотів отримати свою частку користі.
Майже всі в голові мали ті самі думки, але ніхто не вимовляв їх вголос, між ними було встановлено мовчазну згоду. Коли Мінато запропонував відпочити, всі припинили свої справи і сіли на землю.
Насправді, вони добре розуміли, що Мінато хотів не просто дати їм відновити сили. Він хотів, щоб вони повернулися до Коноху в найліпшому місці, аби жителі села відчували ентузіазм і сповнилися надією на майбутнє Конохи. Це у свою чергу значно підвищило б рівень підтримки самого Мінато.
Це могло здаватися хитрою справою, але вона не була повною, адже це було справжньою заслугою Мінато. Якби він не показав своїх досягнень, багато хто б їх і не помітив. Вчасно показати результати своєї праці — це не підступна змова, а цілком розумний і виправданий вчинок.
Роздумуючи про це, ніхто не був незадоволений. Всі вони були готові підтримати Мінато.
В одну мить...
Ніндзя один за одним проковтнули військові пілюлі і почали швидко відновлювати свої сили. Коли вони поспішали в дорозі, їхні тіла були напружені. Цього напруження, в принципі, вистачило б, щоб дотягнути до Конохи.
Але, як сказав Мінато, якби вони в такому стані увійшли до села і хоч трохи розслабилися, натягнута струна відразу б лопнула. Їхній дух був би дуже втомленим, вони б просто повалили землю в очікуванні до лікарні Конохі.
У такому випадку, хоч вони й здобули перемогу, повернення цих переможців виглядало б як повернення переможених. Це, безсумнівно, позначилося б на настрої людей і навіть могло створити враження, що третій прийняв мудре й добре рішення. Таким чином, одна й та ж подія викликала б зовсім різні почуття.
Коли ніндзя відпочивали, Мінато також з’їв пігулку для того, щоб відновити сили.
Він не був серйозно поранений, а страждав від надмірного виснаження, яке створило величезний навантаження на тіло. Одною-двіма пиляками тут було не потрібно, йому потрібен був повноцінний відпочинок.
Але в такий вирішальний момент повернення означало зміну Хокаґе. Тепер не було часу для відпочинку, і він не міг собі його дозволити.
Будь - які труднощі та втому могли виснажитися, стиснувши зуби. Якщо він упустить цей шанс, то шкодуватиме решту свого життя.
— Мінато...
Кушина Удзумакі дивилася на нього, і в її чудових очах промайнула біль. Вона чітко відчувала його втому, але нічого не могла йому допомогти.
Роздумуючи, вона зрозуміла: все, що може зробити — це бути поруч і захищати його. Вона була в чудовій формі і могла захистити Мінато від будь-якого замаху.
Покупка?
Коли Кушіна подумала про це слово, то похитала головою і думала, що забагато думає. Тепер Мінато боровся лише за піст Хокаґе, і це не мало бути справою життя й смерті. Принаймні, так їй здавалося.
Її досвід показує, що всі ніндзя Конохі були на одній стороні. Значить, вбити Мінато могли тільки шінобі з інших сіл, а вони вже зазнали поразки і тут не будуть. Отже, подорож мала бути цілком безпечною.
Звичайно, так вона міркувала логічно, але емоційно вона все одно залишалася поруч з Мінато, навіть з опаською поглядаючи на сусідніх товаришів по зброї, підозрюючи, чи хтось із них не задумав погано.
— Я в порядке.
Мінато мало помітно кивнув Кушені. У його лазурних очах, незважаючи на втому, все ще горів рішучий вогонь, але обличчя залишалося блідим, без єдиної крові. Це явно вказувало на крайнє виснаження близько до повного спустошення.
Але нічого не поробиш!
Якби Мінато тоді не виявив свою неймовірну силу в Режимі Мудреця і не звернув у втечу ніндзя Дерені Скритого Хлака, його б чекала кривава битва.
У той момент шінобі Конохі вже не міг витримати ще одного бою!
Мінато не жалкував про свій вчинок. Якби йому дали ще один шанс, він зробив би так само. Це було для нього найкращим рішенням. Поки не було війни, ніндзя Конохі втратили більше втрат. І це найважливіше те, чого він хотів найбільше.
— Угу...
Кушина Узумаки піджала губи і кивнула. Вона не знала, як потішити Мінато. Зазвичай вона мала багато чого сказати, але в такому оточенні не могла вимовити ні слова.
— Я все розумію!
Мінато зустрівся поглядом з Кушиною. Його бліді, сухі губи злегка піднялися в усмішку підбадьорливою. Але навіть крізь неї прохолодила виснажлива стомлюваність.
- Вже скоро я на тебе розраховую...
Мінато говорив дуже ввічливо. Він завжди був ввічливим, і його мова була тактовною. Навіть з найприємнішими людьми він не втрачав такої м’якості, що було великою рідкістю.
— Угу!
Кошіна рішуче кивнула. Вона добре розуміла, що́ він мав на увазі. На зворотному шляху її чакра була в повному порядку, і її вистачило б, щоб впоратися з будь-якої непередбаченої ситуації.
Вона знала, що Мінато вважав її своєю козирою, навіть як джокеру, якого він не став грати раніше, а приберіг на крайній випадок.
Це було довір’я, в яке він вклав власне життя!
Приймаючи таке рішення, Мінато навіть не знав, якого рівня досягла її сила, але довіряв їй. Це її дуже зворушило.
***
Тим часом.
Кабінет Хокаґе.
Тук-тук...*
Роздалися серия різких і поспішаючих стуків у двері. Було чутно, що дослідник дуже поспішав, ніби сталося щось невідкладне.
— Увійдіть!
Голос третього пролунав з кабінету. Водночас він відклав сувій і підняв голову, подивившись у бік дверей.
Тільки що...
Після того, як Кохара Утатана пішов...
Третім весь час думав, як би скасувати претензії Мінато на пост Хокаґе. Найкращим виходом йому як і раніше бачила мантія Хокаґе з короткими рукавами.
Треба сказати...
Поява цієї мантії розв’язала для нього велику проблему!
Якби Данзо у свій час не запропонував цю ідею, було б дуже важко розібратися з справою Сакумо Хатаке.
Мантія Хокаґе з короткими рукавами... Вона виглядала так, ніби до поста Хокаґе залишався всього один крок, але цей крок був подібний прірви між небом і землею, яку неможливо було подолати.
Шанса отримати другу половину рукава просто не було.
Все було схоплено Третім і Данзо!
І зараз...
Третій не міг придумати нічого кращого, ніж знову використовувати цю мантію. Це був найпростіший і найвишуканіший спосіб: винагорода дана, але не вища, а також серйозні обмеження, які перешкоджали зробити вилікування.
Однак...
Мантія з короткими рукавами не вирішувала проблему повністю!
Одна така вже дала Сакумо Хатаке. Якщо тепер дати таку ж Мінато, це буде занадто очевидно.
Якщо б не крайня потреба, Третій не хотів би діяти так явно і показувати мешканцям села, що він чіпляється за владу.
Але зараз була саме крайня необхідність!
Якщо Мінато мантію не дати йому з короткими рукавами, він міг би лише постити Хокаґе.
Третій відчував, як йому важко!
Він лише хотів посидіти на посту Хокаґе ще кілька років!
Чому це так важко?
Від самого початку Хокаґе був сповнений труднощів, а тепер він використовував усі прийоми для того, щоб утримати його. За цей час він, здавалося, постарів на кілька років.
Скрипт...
Двері кабінету Хокаґе відкрилися, і всередину поспішаючи увійшов молодий чоловік. Його обличчя було серйозним, а в очах читалася тривога. Здавалося, він хотів багато сказати. Важко ступаючи, він швидко підійшов до столу третього.
— Шикаку, в чому справа? — Поцікавився, чи не запитав третій хлопець. Він рідко бачив його з таким серйозним виразом обличчя і відразу відчув, що щось сталося.
Цим юнаком був радник в кабінеті Хокаґе, Нара Шікаку!
Це дуже серйозна справа!
Нара Шикаку кивнув. Він, здавалося, підбирав слова, кілька разів відкривав рот і знову закривав, перш ніж повільно заговорити.
— За даними міської сторожі Конохі, багато ніндзя з Корня покинули село. Їх мета невідома. Я підозрюю, що пан Данзо затіяв щось велике! — низьким голосом вимовив Нара Шікаку.
Спостерігання за ніндзя Корня було однією з найважливіших обов’язків міської сторожі Конохи.
З самого початку Корінь вирішував внутрішні проблеми села і рідко втручався в справи за її межами. Якщо ніндзя Корня покидали село, це неминуче означало, що Данзо прийняв якесь рішення.
І ці рішення...
Завжди впливали на хід історії світу шінобі!
— Хм?
Брови третього зійшлися на переносниці. Він добре розумів, що це означає. Ніндзя Корня покинули Коноху без жодного дозволу. Це можна було розглядати як те, що Данзо в обхід нього, Хокаґе, зайнявся якимись таємними справами.
Або, можна сказати ...
Ці таємниці вже випливли на поверхню.
Він навіть не намагався приховати їх.
Раніше...
Що б Данзо не робив, він хоча б говорив Третьому.
Тепер усе це припинилося.
— Данзо все ж не втримався!
Третій добре знав, чого хоче Данзо — крісло Хокаґе. Але Данзо не відбирав би його силою, бо мав договір.
Коли він піде у відставку...
То передасть пост Хокаґе Данзо.
Третій і не думав порушувати обіцянку, адже він взагалі не збирався йти у відставку. Коли він перестане бути Хокаґе, то швидше за все буде мертвий.
А раз так...
Те, що буде після цього, не турбувало його!
Але саме цей договір спонукав Данзо робити багато для нього, викриваючи проблеми в особі інших претендентів на пост Хокаґе.
Судячи з усього...
Данзо послав ніндзя Корня, щоб вирішити проблему!
Но...
Третій раптом згадав слова, сказані раніше Кохару Утатане.
З Данзо щось не так.
Тепер він зрозумів.
Якби Данзо просто хотів вирішити за нього проблему, він міг би доповісти йому. І хоча Третій не дав би жодних явних вказівок, він міг би зробити вигляд, що нічого не знає.
Але Данзо нічого не сказав.
Це означало, що ім’я Данзо не обмежувалося усуненням цих проблем. Можливо, він заодно збирався усунути і його самого.
Данзо вже не міг чекати!
Третій вже зрозумів, що на цей раз Данзо готує переворот. Отже, йому доведеться протистояти не тільки Сакумо Хатаке і Мінато Намікадзе, але й своєму старому другу та супернику — Шімурі Данзо!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno