Пояснення
Яхіко говорив повільно і проникно. Він не розумів, чому Конан несподівано висунула таку вимогу. Раніше він ніколи не думав про те, щоб переносити базу Акацуки.
Зараз вони були в країні Дощя.
Тут все і почалося.
Яхіко мав чудову мрію: він хотів змінити світ і принести в нього мир. І початок цієї мрії - зміна ситуації в країні Дощу.
Але якщо перенести базу Акацуки, якщо це буде вже не Країна Дощу, а Земля Огня, то всі його почуття зміняться.
Він хотів допомогти країні Дощу.
Це було місце, де він народився.
Земля Вогня також була частиною світу, але для всього світу він хотів лише миру.
У цей момент Яхіко пильно дивився на Конан.
Пропозиція Конан про перенесення бази Акацуки викликала у нього велике незадоволення, і він був дуже стурбований цим.
Однак Яхіко не висловив своїх думок.
Він вважав, що говорити про це не правильно.
Тому він, турбуючись почуттями Наґато, згадав про його батьків, сподіваючись таким чином відмовити Конан.
Після того як Яхіко промовив ці слова, Наґато не зводив очей з Конан. Його напруга була очевидною. Саме ці слова він хотів запитати, але їх вимовив не він, а Яхіко, що було для нього дуже важливо.
— Я не забула, - байдуже похитала головою Конан, її тон був таким, ніби вона говорила про щось буденне.
Потім вона потерла віскі. Минулої ночі вона погано спала, а тільки що так зацікавилася читанням, що зараз виглядала трохи втомленою, її дух був не в кращому стані, але це не завадило їй продовжувати говорити.
- Здається, мені доведеться вам все пояснити.
Конан встала і підійшла до дверей залу для нарад. Двері були зачинені, але не щільно. Якби хтось проходив повз, то міг би почути їх розмову.
Невдовзі дії Конан привернули увагу Яхіко і Наґато. У їхніх головах виник величезний виклик. Вони зовсім не розуміли, що вона робить.
Майже одночасно Яхіко і Наґато подивилися один на одного. Вони обидва побачили в очах один одного шок і глибокий подив.
Що відбувається?
Яхіко і Наґато зовсім не розуміли, чому Конан, знаючи про батьків Натанато, все одно говорила йому такі речі.
Підійшовши до дверей, Конан підняла праву руку і відразу перетворилася на безліч аркушів паперу.
Ці білі аркуші були ідеально гладкими, наче їх дуже акуратно вирізали. Кожен листок був просочений чакрой Конан.
[Шурх! Шурх! Шурх!*
Шелест паперу повільно рознісся по кімнаті, чітко долетівши до вуха Яхіко і Наґато. Листи паперу запечатували щілинами у двері, поліпшивши звукоізоляцію.
- Те, що я зараз скажу...
Конан, дивлячись на щілини в дверях, повільно заговорила. Її голос був гладкий, але він відчував пригнічення. Вона стояла спиною до Яхіко та Наґато, і її тендітна фігурка здавалася неймовірно високою, отримуючи невимовну аура.
- Ви повинні контролювати свої емоції!
— Не дивуйтеся занадто сильно!
— І не створюйте багато шуму!
— Адже...
— Це дуже важлива таємниця!
Сказавши останню фразу, Конан різко повернулася. На її холодній обличчі знову з’явився пихатий вираз, який зовсім не нагадує втому і розсіяність, з якими вона увійшла до залу. Здавалося, вона повернула собі колишню велич.
—...
Яхіко і Нагато застигли. Вони обоє відчували, що Конан змінилася після свого повернення. Але що саме змінилося, вони не могли сказати. Але це відчуття змін було дуже реальним, зовсім не схожим на те, що раніше.
Тепер їх аура була повністю пригнічена Аурою Конан.
Де той час, коли вона слідувала за ними, шукаючи у них захисту?
І найголовніше...
Вони чітко відчували зміну в її аурі!
Це...
Була аура чоловіка, який бачив світло!
На мить Яхіко і Натанато навіть забули, навіщо вони прийшли до Конан.
Вони навіть не могли вимовити слова дорікання.
Вони просто чекали, що скаже Конан далі.
...
Холодний, серйозний і суворий погляд Конан ковзав по Яхіко та Наґато. Вона чітко бачила, що їхні аура значно ослабла.
Це не вона навмисно придушувала їх.
Аура - це не те, що можна створити за бажанням.
Вона залежить від особистих рис, характеру та кругозір.
Раніше Конан слідувала за Яхіко, і її світ обмежувався країною Дощя. Її найсильнішим створінням був Ханзо Саламандра з Девні Скритоґо Дожя, ніндзя, якого називали « клубом ».
Навіть їхній вчитель Джарія не був йому рогом.
Це змусило Конан думати, що вершина світу ніндзя - це і є Ганзо Саламандр. І скинути або змінити його правління було не так-то просто. Яхіко, який наважився про це думати, вже був найсильнішим з них за духом.
Но...
На цей раз пережите Конан змінило її погляд на цілий світ.
Її світогляд був повністю зруйнований і збудований знову.
Вона зрозуміла.
Світ ніндзя — це лише крихітне, невидиме місце на цій планеті. Більшість планети покрита океаном, а в океані живуть незліченні істоти, яких вони не знають. Перед відходом вона навіть тихо запитала про це в Ооцукі Тонері.
Це спонукало її захоплюватися його знаннями.
Занадто сильний.
Справді занадто сильний.
Вона чітко пам’ятала, як Ооцукі тоді назвав одне ім'я.
Морські королі!
Океан, що оточує світ ніндзя, був безнадійним і оточений суперсильними істотами, сильнішими за ніндзя — морськими королі.
Звичайно, це було не головне.
Найважливішим було те, що вона жила на Землі — це просто тендітна піщинка у всесвіті, крапля в безмежному океані.
А Оцукі Тонері був з клану Хуоцуки, який править всесвіту.
Дізнавшись про це, вона зрозуміла, що її кругозір розширився. Вона більше не була тією маленькою дівчинкою, яка ховаються в країні Дощу. Місце, де вона лежала, було ніщо в порівнянні зі світом.
Саме тому, коли Конан спілкувався з Ооцукі Тонері (або Аобою), він знову побачив Яхіко і Наґато. Це не означало, що їхня дружба зникла. Це було схоже на те, як раптово доросла дитина дивиться на своїх однолітків, які все ще грають в ляльки, одягають їх і думають, що це просто гра в будиночок, зовсім інший рівень.
Звичайно...
Конан пропустила одну річ.
Люди, яких вона вважала дорослими, або клан Ооцукі, так само як дорослі, про які вона думала, також задумали різні справи. Просто це була гра в будиночок побільше, суть була та ж.
Діти люблять грати в ляльки.
Хіба дорослі не люблять грати в ляльки?
Погляд Конан ковзав по Яхіко і Наґато. Тепер вона була схожа на того, хто раніше грався з ними в пісочниці, але тепер виріс і його світогляд повністю змінився.
- Що стосується перенесення Акацуки в Коноху...
Конан повільно заговорила, її голос був як завжди спокійний. Вона шукала відповідний момент, щоб почати. Адже розмова була не короткою, але інформативною. Це було не просто переїзд. Вона хотіла відкласти цю розмову, бо тепер вона зосередилась на тій книжці.
Але тепер вона розуміла.
Якщо вона не пояснить все це ...
Не зможе спокійно читати.
- Все почалося з того моменту, як мене викрали.
Сказавши це, Яхіко і Нагато затамували подих. Їхня увага повністю прикута до слів Конан.
Нарешті вона розповість про той день?
Їхні серця були сповнені рішучості чекати.
Зрештою, після того як Конан повернулася, вони обидва намагалися дізнатися, що з нею сталося за час її відсутності. Але ніхто з них так і не зміг дізнатися, що саме трапилося.
Це стало для них величезним питанням, яке досі не було відповіддю.
Тепер, почувши слова Конан, Яхіко і Нагато зрозуміли.
Вона збирається розповісти про своє викрадення.
На мить погляди Яхіко і Натанато на Конан стали складними. Вони одночасно ворожили і слухали.
- Мене викрали Ооцукі Тонері!
Конан почала повільно пояснювати. Адже рано чи пізно вона мала б розповісти про це, тим більше що на ній стояло завдання повідомити Наґато. Якби вона не розповіла йому, це було б її упущенням.
Але, промовляючи це ім’я, її губи злегка піднімалися в ледь помітній усмішки.
Цього вона і сама не помітила.
— Оозцуки Тонери?
Яхіко і Наґато одночасно застигли. Вони ніколи не чули цього імені і були впевнені, що не знають такої особи. Питання в їхніх головах не лише зменшились, але й з’явилися нові.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno